Сучасна терапія гострого лейкозу базується на поліклоновості пухлини і теоретичної можливості повної ерадикації лейкозних клітин. Це можливо при використанні гормональних і антілейкозних препаратів цитостатичного і біологічної дії, гамма-променевої терапії, пересадок кісткового мозку та ін. Але головним і провідним методом лікування на сьогоднішній день залишається хіміотерапія. При її проведенні ефект визначається не тільки дозою препарату, а й ритмом його введення, що пов'язано з кінетичними особливостями клітин лейкозної популяції. Тому принципами сучасної тактики цитостатичної терапії є: 1) максимальна інтенсифікація лікування на всіх етапах перебігу захворювання; 2) циклічне проведення хіміотерапії з урахуванням кінетики лейкозних клітин; 3) профілактика і лікування ускладнень, зумовлених хворобою і проведеною терапією. Оскільки у дітей високий відсоток настання ремісій, то особлива увага повинна бути приділена амбулаторному етапу лікування, який передбачає спадкоємність, безперервність і контроль за клінічними і лабораторними показниками.
Серед антифолієві препаратів визнання отримав метотрексат, блокуючий фолієву редуктазу, внаслідок чого порушується синтез пуринових підстав. При однаковій дозі введення внутрішньоклітинна концентрація МТХ в 3 рази вище в лімфоцитах, ніж в мієлобласти, хоча активність фолієвої редуктази однакова.
Циклофосфан належить до групи циклічних фосфамідних ефірів азотіпріта. In vitro препарат біологічно неактивний, і його активація відбувається під дією ензимів микросомальной фракції гепатоцитів. Циклофосфан діє на всі фази клітинного циклу ділення. У великих дозах циклофосфан діє цитолитических на неделящиеся пухлинні клітини, і, отже, його потрібно використовувати хворим з великою масою лейкозних клітин.
Вінкристин пригнічує поділ клітин на стадії метафази через 1 год після введення; затримка поділу клітини зберігається 4-24 год. Він блокує перехід лейкозних клітин з фази G1 у фазу S, діє на клітини в S-фазі, мобілізує клітини, що знаходяться в G0-фазі, в число діляться.
Рубоміцин. При внутрішньовенному введенні через 30 хв він виявляється в лейкозних клітинах, і його концентрація в останніх визначається чутливістю пухлинних клітин. Рубоміцин блокує клітини в S-фазі, в меншій мірі - в G1 і G2-фaзах; можливо, діє на клітини в G0-фазі.
Таким чином, більшість антілейкозних коштів не діють строго вибірково на певну фазу мітотичного циклу. Їх дія, поширюється на багато (якщо не на все) фази, в тому числі і на лейкозні клітини, які знаходяться в G0-фазі і вважалися раніше фармакологічно резистентними, Заслуговують на увагу дані G. Ri-Vard і співавт. які встановили, що при прийомі препаратів дітьми у вечірній час показники виживаності і безрецидивного перебігу вище, ніж у хворих, які лікувалися в ранковий час. Так як антілейкозние препарати не мають сувору вибірковістю дії, то вони вражають і нормальні клітини, чим і викликана їх токсичність. Тому при складанні програми лікування виходять з особливостей кінетики лейкозних клітин, механізму дії антілейкозних препаратів, синергізму і здатності їх до синхронного дії, характеру побічних явищ.
Відповідно до клоновій теорією, яка виключає можливість одужання патологічного клону, головним завданням є повне його знищення. За даними Н. Skipper і співавт. ступінь зниження кількості пухлинних клітин в організмі прямо пропорційно добовій дозі препарату. Тому вважається, що одночасне використання декількох препаратів в максимально толерантних дозах забезпечує найкращий ефект.
З урахуванням особливостей кінетики лейкозних клітин запропоновані схеми ВАМП, АВАМП, Цампа і ін .; лікування проводять циклами з перервами в 7 10 днів. Використання поліхіміотерапії з урахуванням особливостей кінетики лейкозних клітин сприяє збільшенню відсотка ремісій.
Якщо проблема досягнення повних ремісій гострого лейкозу практично вирішена, то менш успішно лікування мієлоїдних форм, досягнення максимально тривалих ремісій, що межують з одужанням. У період ремісії у дитини 6 років зберігається велика кількість лейкозних клітин. З цього випливає, що в період ремісії показана така ж інтенсивна терапія, як і в активний період. Вважається, що в цю фазу хвороби найбільш доцільно використовувати антиметаболіти, так як після інтенсивної терапії відбувається репопуляціі нормальних і лейкозних клітин, причому останні розмножуються швидше.
Для впливу на лейкозний клон застосовується імунотерапія. Проведена Московським науковим товариством гематологів і трансфузіологів дискусія «Результати комплексної хіміо- та імунотерапії гострих лейкозів» показала, що включення в комплексну терапію хворих активної імунізації алогенними лейкозних клітинами, вакциною БЦЖ і імунокорекції левамизолом не збільшив у них тривалість ремісії і слід відмовитися від невиправданих цих методів лікування. Однак не слід відмовлятися взагалі від ідеї імунотерапії і імунокорекції. Необхідно зосередити зусилля на розробці способів корекції специфічних і неспецифічних засобів імунологічної захисту (імунокоректори, іммунорегулятори, інтерлейкін, пересадки алогенного і аутологичного кісткового мозку та ін.). Однак і в даний час хіміотерапія є основним методом лікування гострого лікування, що забезпечує не тільки індукцію ремісії, але і тривале її підтримку.
При лікуванні у хворих можуть спостерігатися побічні явища, які обумовлені безпосередньою дією антілейкозних засобів або їх опосередкованим впливом. Ці явища залежать від інтенсивності терапії, вихідного стану органів і систем. Тому при лікуванні дуже важливий контроль за станом різних органів і систем з метою своєчасної корекції терапії, проведення патогенетичних заходів з профілактики та лікування ускладнень.
Жіночий журнал www.BlackPantera.ru: Микола Алексєєв