Сторінка 11 з 24
Європа як одна з "несучих конструкцій" нового світового порядку.
Як не без підстав зазначав колишній генеральний секре-тар НАТО лорд Каррінгтон, в період між битвою при Ва-Терлоу (1815 р) і початком Першої світової війни "Європа не тільки иг-рала роль у світовій політиці, а й сама в значній мірі уособлювала цю світову політику ".
І дійсно відс-но, світові війни можуть служити своєрідними віхами в еволюції ролі Європи в міжнародних відносинах. Перша світова війна 1914-1918 рр. - імперіалістична війна між двома угрупованнями капіталістичних держав - Троїстим союзом і Антантою - закінчилася поразкою Німеччини і її союзників. Втораяміровая війна 1939-1945 рр. - війна, розв'язана фашистською Німеччиною, фашистською Італією і мілітаристською Японією з метою нового переділу світу, також завершилася поразкою її призвідників. При цьому під мілітаризмом (від фр. Militarisme) розуміють систему політичних, економічних та ідеологічних засобів, використовуваних правлячими колами того чи держави для нарощування його військової могутності.
Однак подальший розвиток подій показав, що у ста-якого континенту є майбутнє. Найбільш далекоглядні представники європейських народів виступили за єдину Євро-пу, об'єднану для оптимальної реалізації цілей і сподівань всіх її націй і народів. "Єдність Європи, - говорив в 1954 р канцлер ФРН К. Аденауер, - було мрією небагатьох. Воно стало на-надія для багатьох. Сьогодні воно - необхідність для нас усіх. Воно необхідне для нашої безпеки, для нашої свободи, для нашого існування як нації і як духовно-творчого со-приятельства народів ". Так поступово набирала силу ідея європейської інтеграції - економічного і політичного об'єднання більшості країн Європи, що призвів до створення Європейського Союзу (ЄС).
Не можна забувати також те, що після Другої світової війни, в силу відомих причин, образ Європи, сама європейська ідея кілька потьмяніли. Якщо в кінці XIX в. здавалося, що Єв-ропа панує над усім світом, то тепер, писав німецький філософ К. Ясперс в 1949 р "вона відступила перед Америкою і Україною; від їх по-літики залежить тепер доля Європи - хіба тільки Євро-па зуміє в останню хвилину об'єднатися і виявиться досить сильною, щоб зберігати нейтралітет, коли раз-рушітельние бурі нової світової війни вибухнуть над нашою планетою ".
Про обґрунтованості позиції Р. Дюма свідчило те, що вже в той період зримо позначилися симптоми відродження оп-тімістіческой віри європейців в своє призначення і судь-бу, зміцнення самостійності і все більш наполегливо заяв-ляющие про себе ідентичності Європи. Зберігаючи свій особливий менталітет і властивий їй дух, Європа грає важливу роль в сучасному світі. Незважаючи на очевидні відмінності між ре-Гіоня, країнами, народами Європи, їх об'єднує щось про-ний - це перш за все спільність історичних доль, системи цінностей, культурної спадщини тощо Саме ці феномени, як справедливо підкреслювалося в книзі "Метаморфози Євро-пи", "дозволяють трактувати Європу як культурно-історія-ний спільність з єдиним культурно-генетичним кодом, з характерним самовідчуттям і самопізнанням європейців".
Па-радокс полягає в тому, що діяльність ЄС, з одного боку, зменшує масштаби суверенітету входять до нього національ-них держав, а з іншого боку, робить цей суверенітет міцнішим, оскільки формально-юридичні обмеження, що накладаються їм, компенсуються політичними аспектами, в ча-стності, встановленням уз взаємної відповідальності.
У період "холодної війни", особливо в перші десятиліття по-сле Другої світової війни, Західна Європа цінувала США в ка-честве політичного і військового противаги Радянському Сою-зу, при цьому зовсім не бажаючи перетворитися в інструмент глобальної політики Вашингтона. Вона виступала проти гло-балізаціі діяльності НАТО, змішування його інтересів як регіональної спілки з інтересами США як світової сверхдер-жави. В останні два-три десятиліття Європа в міру нара-вання економічного і науково-технологічним-ського потенциа-ла, а також розширення і поглиблення інтеграційних процесів в ЄЕС набувала дедалі більшої ваги і незалежність. Це особ-но проявлялося в тому, що протягом 70-80-х років в відно-шениях з США Європа все впевненіше переходила від відносин, характерних, як кажуть, для взаємозв'язків між "старшим" і "молодшим братами", до відносин рівновеликих партнерів. Європеїзація європейської політики час від часу прояв-лялась в деякому протистоянні країн Європи жорсткого курсу американців щодо Радянського Союзу, в розширенням-нии власної лінії діалогу з ним.
Провідні діячі європейської політики поступово созна-вали, що, відновивши свою економічну і військово-політич-ську міць в 60-70-х роках, Європа в сучасному світі буде грати роль одного з декількох центрів світової політики. Причому в багатополюсному світі існуючих нині (США, Японія, Китай) і можуть виникнути в майбутньому ги-Гант Європа може відстоювати свої інтереси, будучи єдиною в найважливіших сферах: економічній, технологічній, безпека-ності і т.д.
Виходячи з розуміння цієї реальності, європейські країни розробили і планомірно здійснили стратегію відновлення процесів-ня європейських пріоритетів і статусу Європи, відповідаю-ного її вазі і впливу в світовій спільноті. Тенденція до відродження Європи стала особливо очевидна з розгортанням процесів розпаду Радянського Союзу і вікон-чення "холодної війни". Якщо зовсім недавно, в 70-і роки, в інтелектуальних колах Запа-да широко обговорювалося тезу про занепад і заході Європи, аме-риканського виклику і т.д. то з початку 80-х років все впевненіше почали говорити про відродження Європи, нової європейської іден-тичності, новому європейському динамізм і т.д.
Формування і функціонування інституту спільної зовніш-ній політики і політики безпеки в рамках ЗЄС способст-вуют зменшення можливостей проведення окремих государ-ством, що входять до складу ЄС / ЗЄС, сепаратної політики, яка суперечить інтересам безпеки всіх членів союзу. Та-де-не положення служить, крім усього іншого, фактором "Прир-чення" і певної нейтралізації можливих негативних наслідків зростаючих мощі і впливу Німеччини. У Європі розуміють, що в об'єднаній Німеччині закладений вузол багатьох європейських протиріч, спроба дозволити які може привести до гострих конфліктів.
У цьому ж контексті слід розглядати і кроки впливовий-них сил регіону в напрямку створення спільних західноєвропейської-пейських ядерних сил, незалежних від США. Так, ще в 1959 р Ф. Маллен, який займав пост державного се-Кретаро з питань оборони в лейбористському уряді Великобританії, пропонував створити об'єднані європей-ські стратегічні ядерні сили, щоб подолати очевидний-ні небезпеки ядерної анархії. Головні цілі передбачуваної структури складалися, по-перше, в тому, щоб дати можли-ність всім країнам-членам ЗЄС брати участь в розробці ядер-ної політики і, по-друге, запобігти небезпеці поширенням странения ядерної зброї і пов'язаної з цим нераціональної витрати ресурсів .
Таким чином, Європа зберігає свій потенціал. З цієї точки зору, помисли тих народів і країн, які після краху східного блоку і тоталітаризму кинулися "в Європу", диктувалися не тільки географічною її близькістю, але не в меншій мірі і тим, що для багатьох з них вона стає "градом на пагорбі ", на роль якого в ті-чення багатьох поколінь одноосібно претендували Сполучені Штати. До цього слід додати, що закінчення "холодної виття-ни" поклало край такому аномальному явищу, як розділі-ня Європи "залізною завісою" на два ворожі табори. По суті справи, країни Центральної та Східної Європи в букваль-ном сенсі слова возз'єдналися із Західною Європою. Самі поняття "Східна Європа" і "Центральна Європа" знову придбали своє початкове політико-географічне і геополітіче-ське значення.