Держ. регулювання економіки являє собою систему опосередкованого впливу на поведінку госп. суб'єктів і тим самим на економіку в цілому шляхом зміни законодавства, системи оподаткування, митних зборів, валютних курсів, застосування ін. інструментів обмеження або, навпаки, мотивації тієї чи іншої діяльності.
Ступінь держ. втручання в економіку неоднакова в різних країнах з ринковим господарством. Так, наприклад, в Швеції або Голландії держава активніше впливає на економ. процеси, ніж в США. У кожній країні склалася своя модель держрегулювання. Так, в США переважають податково-бюджетні методи при невеликих розмірах власності. Для Західної Європи характерне поєднання високої частки держ. витрат у ВВП з наявністю значного державного сектору, насамперед у фінансовій сфері і галузях інфраструктури і т. д.
Держ. регулювання економіки вирішує різні завдання. стимулювання економ. зростання, регулювання зайнятості, заохочення прогресивних зрушень у галузевій і регіональній структурі, підтримка зовнішньоекономічної рівноваги шляхом активізації або стримування експорту або імпорту різних товарів чи капіталу.
1. Стабілізація економіки і стимулювання збалансованого економ. зростання. Держава для згладжування циклічних коливань в період спаду економіки проводить політику активізації всіх госп. процесів, а в період її підйому прагне стримувати ділову активність.
2. Забезпечення зайнятості. Механізм ринку не реалізує автоматично право на працю для тих, хто може і хоче працювати. Обов'язком держави стає регулювання ринку робочої сили з метою підтримки певного рівня зайнятості, матеріального забезпечення людей, які втратили робочі місця або не зуміли знайти їх. Тому держава створює відповідні служби зайнятості, організовує нові робочі місця, перепідготовку та перекваліфікацію робочої сили і т.д.
4. Створення правової основи. Держава розробляє і приймає закони, що визначають права власності, що регулюють підприємницьку діяльність, спрямовані на випуск доброякісних продуктів і медикаментів і т.д. Для контролю над дотриманням законів створюються спеціальні органи.
5. Розподіл ресурсів. Ринкові механізми не забезпечують раціонального, з суспільної точки зору, розподілу ресурсів. У цих випадках держава бере на себе функцію встановлення адміністративних обмежень і стандартів, спеціальних податків і дотацій, фінансування про-ва суспільних благ або безпосереднього управління їх про-вом.
7. Забезпечення соц. захисту. У суспільстві є люди незаможні, непрацездатні (діти, люди похилого віку, інваліди), безробітні і т. Д. Держава гарантує мінімум зарплати, пенсії по старості, інвалідності, допомога по безробіттю, різні види допомоги малозабезпеченим, і т.д.
8. Збереження і поліпшення навколишнього середовища. У ринковій економіці держава є головним гарантом збереження і поліпшення навколишнього середовища. Воно покликане виробляти експертизу проектів будівництва нових підприємств на їх екологічну безпеку, забороняти виробничу діяльність, що завдає шкоди здоров'ю людей і т. Д.
9. Регіональна політика. Держава проводить регіональну політику, вирішуючи проблеми, що виникають при впливі на ринкову економіку істор. національних, демографічних та інших неринкових факторів.
10. Реалізація національних інтересів у світовій економіці передбачає проведення державою відповідної зовнішньоторговельної політики, контроль над міжнародною міграцією капіталів і робочої сили, вплив на валютні курси і багато іншого.
Методи держ. регулювання ринкової економіки. Держава виконує свої функції, застосовуючи різні методи. Держава впливає на ринковий механізм через. 1) свої витрати, 2) оподаткування, 3) регулювання, 4) держ. підприємництво.
Податки відіграють значну роль в перерозподілі доходів. Значне підвищення прогресивності оподаткування підриває стимули до отримання високих доходів, а тим самим до високопродуктивної праці та інвестицій, заохочує відплив капіталу за кордон, що негативно позначається на розвитку нац. економіки.
Держ. регулювання сприяє формуванню госп. зв'язків і пропорцій, координування економ. процесів та ув'язки приватних і громадських інтересів. Держ. регулювання осущестляется в різних формах - законодавчої, податкової, кредитної, Субвенционная. Законодавча форма: приймаються спец. законодавчих актів, що забезпечують відносно рівні можливості для суперництва, що перешкоджають розвитку монополій, встановлення непомірно високих цін. Податкова і кредитна форми: використання податків і кредитів з метою впливу на національний обсяг про-ва. Змінюючи податкові ставки, пільги, уряд впливає на звуження або розширення про-ва, на інвестиційні рішення. Субвенционная форма: надання держ. субсидій або податкових пільг окремим галузям, підприємствам (сільське господарство, добувна промисловість, суднобудування, транспорт).
Держ. підприємництво. як правило, здійснюється в областях, в яких господарювання суперечить природі приватних фірм або ж в яких потрібні величезні інвестиції і ризик. Держ. підприємства займають істотні позиції в таких галузях, як енергетика, чорна металургія, транспорт, зв'язок.
В умовах ринку держ. регулювання економіки - цілеспрямований вплив уряду на окремі сегменти ринку за допомогою мікро- і макроекономічних регуляторів з метою забезпечення рівноважного зростання всієї економіки.
Методи прямого регулювання зводяться до адміністративного впливу на діяльність суб'єктів господарювання. Це різні форми безповоротного цільового фінансування окремих секторів економіки, регіонів і фірм у вигляді субсидування недержавних підприємств; держ. інвестиції в окремі галузі також є формою прямого регулювання і т.д.
Методи непрямого регулювання припускають, що держава закладає умови, щоб при самостійному прийнятті економ. рішень суб'єкти економіки тяжіли до варіантів, відповідним економ. цілям держави. Разом з тим при непрямому регулюванні неминучі тимчасові лаги між прийняттям державою економ. рішень і заходів, їх «сприйняттям» суб'єктами ринку і коночних економ. результатами.
Виходячи з організаційно-інституційних особливостей застосовуваних державою регуляторів, методи державного регулювання можна розділити на правові, адміністративні, економічні. Досягнення цілей економ. політики держави вимагає комплексного використання всіх методів і способів гос. впливу на економіку.