Форма держави - це сукупність зовнішніх ознак держави, що показують порядок утворення і організації вищих органів державної влади, територіальний устрій держави, а також прийоми і методи здійснення влади.
Форма держави виражається через форму правління, форму го-жавного устрою і вид політичного режиму (рис. 1.3).
Форма правління - це організація верховної державної вла-сти і порядок її утворення.
Виділяють дві основні форми правління - монархію і республіку, які розрізняють, в першу чергу, за способом заміщення посади глави держави.
• Монархія (з грец. - «єдиновладдя») - це така форма правл-ня, при якій верховна влада належить одній особі (мо-нарху), яка отримує владу в порядку престолонаслідування. В не-яких країнах (в основному в арабських державах Аравійського півострова) передбачена можливість вибору монарха, але через вибирається він з представників однієї родини або дуже обмежений-ного кола сімей, які належать до певного роду, тобто спадковий принцип заміщення посади глави дер- ства зберігається, хоча і в модифікованому вигляді.
Залежно від обсягу владних повноважень, які перебувають у монарха, монархії бувають абсолютні і конституційні (обмежені).
Абсолютна монархія характеризується зосередженням всієї пів-ноти законодавчої, виконавчої та судової влади в руках монарха і відсутністю юридичних обмежень його полномо-чий (наприклад, Саудівська Аравія, Катар, Оман). Незважаючи на
Мал. 1.3. Формигосударства
обдарування (октроирование) монархами деяких абсолютних монархій конституцій (наприклад, Конституція Катару 1974), такі конституції не обмежують реально влади глави дер-жави.
Для конституційної (обмеженою) монархії характерно огра-ніченний повноважень монарха і розподіл державно-владних повноважень між кількома центральними орга-нами.
За ступенем обмеження конституційні монархії підрозділами-ються на дуалістичні і парламентарні.
У дуалістичних монархіях, крім монарха, існує пар-ламент, який видає закони і затверджує бюджет. В окремих-них дуалістичних монархіях існує навіть інститут пар-ламентской відповідальності уряду. Монарх зберігає за собою право призначати і звільняти уряд, має право абсолютного або відкладеного вето щодо рішень пар-ламент, виконує представницькі та ряд внешнеполітіче-ських функцій і т. Д. В даний час дуалістичні монархії існують в Марокко, Йорданії та деяких інших країнах . У парламентарних монархіях реальна влада монарха вельми невелика. У деяких країнах (в Японії за Конституцією 1947 в Швеції - після 1974 г.) функції монарха зведені практично до символічного представництва традиційного єдності держави. В інших країнах (Великобританії, Бельгії, Нідер-Ланд, Іспанії та ін.) За монархом номінально зберігаються певні повноваження, але монарх або користується ними толь-ко в результаті ініціативи уряду або будь-якого дру-гого органу, або взагалі ними не користується і ці повноваження носять резервний ( «сплячий») характер на випадок будь-якого по-літичної кризи. Уряд в парламентарних монархи-ях формується партіями, які отримали, як правило, блешні-ство місць в парламенті, і несе політичну відповідальність перед парламентом. Практично всі акти, які видаються монархом в області державного управління, вступають в силу тільки після контрасигнації (підписи) їх прем'єр-міністром, що означає відповідальність останнього за прийняття цього акту. Пра-під накладати вето на законодавчі акти, прийняті парламентом (в тих країнах, де воно формально є у монарха), на практи-ке зазвичай не використовується.
• Республіка (з лат. - «спільна справа») - це така форма правління, при якій верховна влада в державі здійснюється перед-ставітельнимі органами, що обираються населенням на визначений-ний термін.
Республіки характеризуються такими рисами:
♦ виборністю органів державної влади на певний термін;
♦ похідним від народного суверенітету характером государ-ственной влади;
♦ юридичною відповідальністю глави держави.
Сучасні республіки поділяють на чотири форми: пар-ламентарную, президентську (дуалістичну), республіку зі змішаною формою правління (напівпрезидентську) і монокра- тическую. Іноді також виділяють теократичну республі-ку, де реальна влада належить духовенству (наприклад, Іран).
У парламентській республіці найважливішим органом дер-ної влади є парламент і в якості самостійних ор-ганів влади існують незалежні суди. Уряд фор-мируется на основі співвідношення партійних сил в парламенті і несе перед ним відповідальність. Однак в силу того, що пра-ництво спирається на парламентську більшість, його зна-ня також велике і реально воно перетворюється в найважливіший центр прийняття рішень, що добивається схвалення своїх рішень пар-ламент.
Роль глави держави (президента) в парламентарної Респу-блике невелика. Хоча формально йому належить право призначають-чення уряду (або тільки глави уряду, чи будь-яких його членів за пропозицією раніше призначеного глави), осу-ється він це призначення тільки на основі розстановки сил в парламенті. Зазвичай йому належить також право дострокового розпуску парламенту, але реалізує він це право або на основі імперативних (зобов'язують) норм законодавства, або за ініціативою прем'єр-міністра. Обирається голова держави в парламентарних республіках, як правило, парламентським шляхом, тобто або членами парламенту, або колегією вибір-щиків, до складу якої входить не менше половини депутатів парламенту. Однак можуть бути винятки. Наприклад, в Ав-стрії і в Україні президенти обираються загальним Голосова-ням громадян. До парламентарних республіках відносяться Іта-лія, ФРН, Індія, Болгарія, Естонія та ін.
У президентській (дуалістичної) республіці найбільш послідовно-вательно проведено принцип поділу влади. У ній суті-ет три центри влади: президент, парламент і судові органи. Виконавча влада цілком належить президенту, кото-рий не несе перед парламентом політичної відповідальності і може бути зміщений зі свого поста тільки в разі порушення закону. Обирається президент внепарламентским шляхом, тобто або загальним голосуванням, або колегією виборців, через лайливих загальним голосуванням громадян. Уряд при президенті виконує функції дорадчого і допоміжні-ного органу. З іншого боку, законодавча влада принад-лежить виключно парламенту, хоча за президентом зберігаючи-ються повноваження щодо прийняття підзаконних актів. При цьому парламенту належать також бюджетні та контрольні повно-мочія. Тлумачення законів і питання їх правильного застосований-ня знаходяться у веденні судових органів.
Для функціонування владного механізму як єдиного ціле-го принцип поділу влади в президентській республіці, наприклад в США, доповнений системою стримувань і противаг (англ. Checks and balances). Зокрема, президент має право відкладального вето щодо законів, прийнятих парламентом; парламент може змістити президента в разі порушення ним законів (процедура імпічменту); призначення, зроблені президентом на деякі посади, підлягають утверж-ня парламентом; суди у своїй діяльності повинні руко-водствоваться актами, що видаються парламентом, але володіють правом перевірки їх конституційності і т. д. Крім США, президентськими республіками є Мексика, Бразилія, Аргентина та ін.
Республіки зі змішаною формою правління (іменовані також напівпрезидентська) мають окремими рисами парламен-тарної і президентської республік, але сукупність цих рис створює нову якість. Роль президента в такій республіці ве-лика. Як правило, він обирається позапарламентським шляхом, тобто безпосередньо громадянами. Уряд, хоча і долж-но спиратися на парламентську більшість, несе відпові-ність не тільки перед парламентом, але і перед президентом. Рішення уряду затверджуються президентом, при цьому
президент не несе відповідальності за дії уряду. Президент має також право відкладального вето щодо актів парламенту і право дострокового розпуску парламенту. Та-ким чином, при змішаній формі республіканського правл-ня глава держави стає ключовою фігурою в государ-ному механізмі.
Змішана форма правління існує у Франції, Португалії, Перу, Казахстані та інших країнах. Росія також відноситься до республікам зі змішаною формою правління.
У монократіческіхреспубліках центральною фігурою в системі державних органів є одноосібний лідер. Пост, який займає цей лідер, може носити різні назви: президент (в Білорусії, Туркменістані, Корейської Народно-Демократичній республіці з 1972 р країнах Тропічної Африки), фюрер (в Німеччині в 1933-1945 рр.) Та ін. Роль перед- ставітельних і судових органів в цих країнах невелика, а прак-тично вся повнота влади зосереджена в руках одноосібного лідера. Окремі країни очолюються довічним прези-дентом, фюрером або іншим керівником, в інших президен-том автоматично стає лідер правлячої і, як правило, єдиною легальною партії, а в деяких країнах лідер партії може навіть не позичати офіційно ніяких государ-ських посад. Навіть в тих країнах, де президенти формально періодично переобираються на свій пост парламентським або загальним голосуванням, їх обрання на практиці зумовлена-но заздалегідь, оскільки опозиція, якщо вона існує, пригнічуючи-ється силою і не допускається до участі у виборах; всі засоби масової інформації, весь пропагандистський апарат знаходять-ся під контролем держави, а реально - під контролем пра-більшого лідера і досить вузької політичної угруповання, що згуртувалася навколо нього; значна частина виборців в силу панування певного типу політичної культури сприймають вибори як якийсь ритуал, де всі ролі заздалегідь розписані і т. д.
Форма державного устрою - це політико-територі-риальная організація держави, його внутрішній поділ, правове становище складових частин держави, характер їх взаимоотно-шення між собою і з центральними органами влади.
В юридичній науці зазвичай розрізняють дві основні форми дер-жавного устрою - федеративну і унітарну. Крім них, деякі вчені виділяють також регіоналістські держава, унію і конфедерацію - особливе політико-територіальне утворення, про-проміжне між федеративною державою і міжнародної ор- ганізації [7].
• Федерація (від лат. Foedus - «союз») - це союзна держава, що поєднує кілька держав або державних образо-ваний (республіки, штати, кантони), кожне з яких має свої органи державної влади (законодавчі, виконай-тільні і судові) . Державні освіти всередині Феде-рації мають певною політичною самостійністю (можуть, наприклад, приймати власні закони, які не суперечать-чащіе федеральним), але не суверенітетом. Зокрема, вони ли-шени права одностороннього виходу зі складу федерації, не про-ладают власною валютою і збройними силами (наприклад, Росія, США, ФРН).
Федерації прийнято ділити на симетричні і асиметричні. Під симетричною федерацією розуміють союзну державу, в якому всі частини федерації є рівноправними суб'єктів незалежно-єктами федерації (наприклад, ФРН, Бразилія за Конституцією 1988 р. Та ін), на відміну від асиметричної федерації (наприклад, Індія, Канада), частини якої мають різний правовий статус.
• Унітарна держава (від лат. Unus - «один») - це єдине, злитий-ве держава, яке підрозділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не володіють політичною само-самостійності. Така держава централізовано і неподільне. Вхідні в його склад адміністративно-територіальні образо-вання (губернії, області, департаменти), хоча і відрізняються через відоме своєрідністю, але не мають ні власного законодавець-ства, ні власного уряду, ні власної судової і правоохоронної системи (наприклад, Франція, Фінляндія, Білорусь).
• Під регіоналістські (або квазіфедератівним) державою
розуміють державу, вся територія якого складається не з адміністративно-територіальних одиниць, а з автономних утворень. Такі держави є сравнітель-но нове явище в світовій політиці. Вони почали розвиватися
• На відміну від регіоналістські держави унія - сложносо-Ставне держава, що утворилася в результаті приєдналися-ня однієї держави до іншої з передачею державою, що приєднується іншому своїх суверенних прав, але зі збереженням свого особливо статусу - це старе і добре відоме явище. Раніше унії були більш поширеною формою государ-ственного пристрої, ніж в даний час. Як при-мерів можна назвати унію Англії та Шотландії 1707 р призвела до створення єдиної держави, Люблінську унію 1569 р Польщі і Литви, яка призвела до створення Речі Посполі- тієї, що проіснувала понад 200 років, унію Австрії та Угорщини (1867 -1918).
Зазвичай унії підрозділяються на особисті і реальні. При лич-них уніях у двох (або більше) держав є тільки один загальний монарх. Наприклад, унія Португалії та Іспанії (1580-1640), унія Нідерландів і Люксембурга (1815-1890). Такі об'єднання дуже нестійкі і, по суті, являють со-бій конфедерації. Реальні унії передбачають створення спільних органів для всієї держави (зазвичай ними стають органи однієї з держав при наданні представите-лям, яка приєднується, гарантій участі в роботі цих органів), передачу ряду питань на розгляд цих органів. Наприклад, вже згадувані Англо-Шотландська (1707), Польсько-Литовська (1569) і Австро-Угорська (1867) унії були реальними.
• Союз держав, який створюється для досягнення конкретних, обмежених цілей (військових, економічних, політичних) в межах певного історичного періоду, утворює кон-федерацію. Держава, що є членом конфедерації, повністю зберігає свій суверенітет і продовжує виступати самостійним суб'єктом у зовнішній і внутрішній політи-ці. Органи влади конфедерації утворюються з представників входять до нього суверенних держав і не мають імператив-ної влади по відношенню до держав - членів конфедера-
ції. Рішення конфедерації стають обов'язковими для її членів тільки після затвердження їх органами влади дер-жав - учасниць конфедерації. Історично конфедерація-ми були США в 1776-1864 рр. і Німецький союз в 1815-1867 рр. На сучасному етапі конфедерацією, поступово перетворена-ющейся на федеративну державу, є Європейський союз (ЄС).
• Демократичний політичний режим характеризується Вільно-дою особистості, гарантією прав і свобод людини, наявністю ефек-тивного механізму прямого впливу населення на характер державної влади (вибори), здійсненням діяльності держави тільки на основі і в рамках закону (правовий характер держави), різноманіттям політичних поглядів і убеж-дений.
• Тоталітарний політичний режим характеризується повним ого-сударствленіем всіх сфер суспільного життя, державної загальнообов'язкової моноідеології, виразником якої виступила-Пает, як правило, одна політична партія (клан чи група), відсутністю реальних прав і свобод, пріоритетом держави над правом, широким застосуванням терору .
Політичний режим як елемент форми держави займає лю-чевую роль в теорії держави, зумовлюючи інші характери-стики державного устрою.