Головна | Про нас | Зворотній зв'язок
Точно так же, як експорт та імпорт товарів в сукупності утворюють міжнародну торгівлю, вивіз і ввезення капіталу в сукупності представляють собою міжнародний рух (мить-рацію) капіталу. Мова в даному випадку йде про рух одного з найважливіших факторів виробництва, який йде з обра-вання всередині власної ( «своєї») національної економіки і переміщається в інші країни. Вивіз капіталу, його активна міжнародна міграція (перелив) є однією з характерних рис сучасного світового господарства.
Вже на початку XX ст. вивезення капіталу в світовій економіці за своєю динамікою випереджав вивезення товарів, хоча вони між собою взаємопов'язані: вивезення капіталу часто сприяє вивезенню товарів і, навпаки, вивезення товарів нерідко тягне за собою вивіз капіталу.
Вивіз капіталу - це вилучення частини капіталу з національного обороту даної країни і переміщення його у відповідних формах у економіку зарубіжних країн. При цьому істотно, що за ру-беж переносити не акт реалізації прибутку, вже укладеної в ціні експортованого товару або послуги, а процес її створення.
Розміщення частини національного капіталу за кордоном і до-пуск іноземного капіталу в національну економіку означа-ють формування стійких економічних зв'язків між хо-дарства двох країн, оскільки експортований (або імпорту-руемой) капітал стає частиною відтворювального про-процесу країни кінцевого використання або безпосередньо ( в формі підприємницького капіталу), або опосередковано (у формі позичкового капіталу).
Основною метою вивезення капіталаявляется отримання підпри-кої прибутку або позичкового відсотка (якщо вивозиться позичковий капітал). Крім цього переслідуються мети завоювання нових сегментів світового ринку і закріплення на них, т. Е. Мети соб-ственно експансії капіталу.
Причини «виходу» капіталів за національні дер-ні межі різноманітні. Традиційне марксистське еконо-мічного вчення виходило з того, що головною причиною вивозу капіталу в епоху імперіалізму є відносний надлишок капіталу (монополії не завжди знаходять сфери досить прибуткового застосування капіталу у власній країні). Зазначалося також, що технічна можливість вивезення капіталу практично в усі регіони світу з'явилася з поширенням передових засобів транспорту в кінці XIX - початку XX ст.
Однак на рубежі XX- XXI ст. таке пояснення не є повністю адекватним.
• досягнення економії в масштабах виробництва;
• використання більш дешевої кваліфікованої робочої
сили;
• використання фактора неоднаковою забезпеченості різних регіонів і країн природними ресурсами;
• проникненню на ринки країн, які проводять політику обмеження іноземного капіталу;
• зміцненню позиції фірм на існуючих і потенційних ринках збуту продукції.
В сучасних умовах бути великою компанією і замикати-ся в національних кордонах означає, як правило, втрату «тим-па руху», а отже, погіршує позиції в конкурент-ної боротьби. Сильним спонукальним стимулом є стремле-ня подолати тарифні і нетарифні обмеження, які перешкоджають проникненню імпортних товарів на націо-нальні ринки. Важливим стимулом також є можливість диверсифікувати економічний і політичний ризики, по-лучити доступ до більш точної інформації про кон'юнктуру і пер-спективи збуту і тим самим створити більш тверді гарантії ста-мобільності діяльності компанії. Певне значення має і прагнення утвердитися в країнах, ринки яких в майбутньому можуть стати полем докладання капіталу.
Експорт державного капіталатакже здійснюється в це-лях забезпечення національних економічних інтересів. Крім того, не втратили свого значення і ідеологічні міркування. У ряді випадків експорт державного капіталу ставить собі за мету або підтримати відповідні політичні режими, або сприяти їх трансформації в бажаному для креди-тора напрямку. Навпаки, якщо правлячий режим в тій чи іншій країні проводить політику, що знаходиться в різкому протидії речіі з позицією кредитора, то в цьому випадку надання державних кредитів такого режиму або обмежується, або повністю припиняється.
Як і у зовнішній торгівлі, експорт капіталу з однієї країни є імпортом капіталу для іншої. Причини імпорту капі-тала також різноманітні. Приватні компанії можуть брати позики або створювати спільні підприємства з іноземними фірмами з метою розробки та освоєння нових технологій, передового управлінського досвіду, використання відомих товарних зна-ков, зміцнення своїх позицій всередині країни і проникнення на світові ринки. Держави прагнуть створити сприятливі умови для досягнення більш високих темпів економічного зростання, структурної перебудови національної економіки.
Однак наслідки міжнародного «переливу» капіталу для країн - експортерів і країн - імпортерів капіталу суперечать-чиви. Наприклад, в разі активного експорту капіталу дана країна розширює свою присутність в різних регіонах світу, але при цьому з відходом капіталу можуть загостритися власні проблеми зайнятості (як було в 90-і рр. XX ст. В Японії). З актив-ним імпортом (приходом) іноземного капіталу у вітчизняних-ного бізнесу даної країни може знизитися норма прибутку, однак при цьому зросте зайнятість і т. Д.
Тому при залученні іноземного капіталу в дану країну повинен враховуватися цілий ряд конкретних обставин:
• структура національної економіки і що склалася в ній
спеціалізація виробництва;
• стан фінансової системи країни і фінансових ринків;
• рівень конкуренції в країні;
• які масштаби іноземних інвестицій;
• в які галузі і регіони національної економіки йде іноземний капітал і в яких формах;
• як регулюються в даній країні іноземні інвести-ції і т.д.
Тому на практиці одночасно з поняттям вивезення капіталу існує і поняття «втеча капіталу». Мова в даному випадку йде, як правило, про ситуацію масового відтоку част-них капіталів у зв'язку з тими чи іншими проявами ризику країни (наростання економічної та (або) політич-кою нестабільності і (або) небезпеки знецінення національ-ної валюти).
Таким чином, експорт та імпорт капіталу не можуть бути удов-летворітельно пояснені, якщо виходити з будь-якої однієї причини. Вже зараз можна припустити, що в число важливіше ших чинників, які будуть чинити сильний вплив на географічний розподіл світових інвестицій, увійде де-мографіческая ситуація в промислово розвинених державах в першій половині XXI ст. Старіння населення промислово роз-тих країн призведе до необхідності пошуку нових сфер і регіо-нів використання капіталу. Вважається, що розвиваються стра-ни, в яких буде зосереджена основна маса трудоспособ-ного населення, можуть стати ареною застосування капіталу, на-накопичуються в промислово розвинених державах.
Форми вивезення капіталу розрізняються за наступними критеріями:
1) джерела походження капіталу;
2) характер використання капіталу;
3) цілі вкладення капіталу;
4) терміни вкладення капіталу.
Перша група (за різними джерелами походження капіталу, т. Е. Хто є суб'єктом вкладення капіталу) включає в себе сле-дмуть форми:
• державний капітал: суб'єктом вкладень є го-сударство, яке надає позики, державні зай-ми, гранти, економічну допомогу. Рух державного капіталу здійснюється на основі міжурядових угод;
• кредити і інші засоби, що надаються міжнародними-ми організаціями (МВФ та ін.);
• приватний капітал кошти, що надходять від негосударствен-них джерел (юридичних і фізичних осіб). Істотну роль тут відіграють провідні ТНК.
Друга група (за характером використання) включає в себе:
• вивезення підприємницького капіталу;
• вивезення позичкового капіталу.
Вкладення підприємницького капіталу в країну можуть про-виходити як шляхом створення філії, так і за рахунок придбанням-ня вже існуючих в ній підприємств. До конкретних фор-мам вивезення позичкового капіталу належать позики, кредити, вкладений-ня коштів в іноземні банки, покупка облігацій і акцій іноземних компаній та ін.
За цілями вкладення іноземні інвестиції поділяються на прямі та портфельні.
Прямі іноземні інвестиції засновані на довгострокових економічних інтересах інвесторів. Вони дають право влас-ності або фактичного контролю над підприємством - об'єктивним тому інвестицій. Досить тривалий час до прямих інвес-тіціям відносили інвестиції, що дозволяють отримати пакет ак-цій підприємства, що складає не менше 25% їх загальної сто-тості. Однак в останні роки до прямих інвестицій відносять інвестиції, які забезпечують не менше 10% загальної стоїмо-сті акцій підприємства.
Портфельні інвестиції (не більше 10 або 25% загальної сто-тості акцій підприємства) не дають права контролю над об'єктивним тому вкладень капіталу, а тільки право на дохід. Вкладаючи ка-плекав у цінні папери підприємства, інвестор не прагне до особистої участі в справах фірми, а вважає за краще по-променя дивіденди або відсоток.
У російській статистиці до прямих інвестицій відносять вло-вання капіталу юридичними або фізичними особами, повно-стю володіють підприємством або контролюючими не мен-неї 10% акцій і акціонерного капіталу. До портфельним відносять інвестиції на покупку акцій, векселів або: інших цінних паперів, які складають менше 10% загального акціонерного капіталу підприємства.
Залежно від тривалості терміну вкладень позичкового капі-тала розрізняються короткострокові, середньострокові і довгострокові вкладення.
Слід мати на увазі, що крім власне вивезення капіталу все більшого значення набуває реінвестування прибутків, одержуваних з закордонних інвестицій. Тому поняття «вивезення капіталу» і «закордонні інвестиції» не збігаються.
Існують два основні канали для: перетікання фінансових коштів в зазначені країни: «офіційне: фінансування раз-витку» і «офіційна допомога розвитку». Перше поняття ширше другого і включає суму «офіційної допомоги розвитку» і всіх інших ресурсів, що виділяються по офіційних каналах, за винятком державних експортних: субсидій.
Фінансова допомога включає дари, позики, кредити і субс-дии. Нерідко до поняття «допомога розвитку» відносять всі переме-щення капіталу в країни, що розвиваються (в підприємець-ської і позичкової формі). Технічна допомога може надаватися у вигляді передачі виробничого досвіду і науково-тех-нічних знань на пільгових умовах або безоплатно. З цією метою в країнах, що розвиваються для навчання національних кад-рів створюються центри професійно-технічного навчання з обладнаними лабораторіями і бібліотеками і т. Д. Як пра-вило, цей вид допомоги передбачає спрямування експертів і фахівців з країн-донорів, а також надання сти -пендій для студентів країн, що розвиваються.
Країни, що розвиваються (крім економічної, фінансової і технічної) отримують також продовольчу допомогу, ко-торая, як правило, надається при надзвичайних йдуть-нізацією, наприклад, посухи, повені і т. Д. За останні 20 років така допомога нерідко виявлялася цілою низкою країн , перш за все африканським.
Кошти, що направляються по лінії «офіційної допомоги раз-витию», повинні відповідати таким вимогам: 1) на-правляться на цілі економічного розвитку і 2) містити грант-елемент в розмірі не менше 25% (при фіксованій ставши-ке дисконту 10%) . Грант-елемент визначається як виражене у відсотках частка від ділення різниці між номінальною вартістю позики та сумою майбутніх платежів по обслужива-нию боргу, дисконтованих за фіксованою ставкою, на розмір позики.
Незважаючи на зростання загального обсягу фінансових ресурсів, на-правляться в 90-х рр. в країни, що розвиваються, частка «официаль-ної допомоги розвитку», виражена в незмінних цінах, до кон-цу десятиліття скоротилася, що викликало стурбованість громадськості-ності країн, що розвиваються і ряду міжнародних організацій.