Розподіл і перерозподіл створеного в суспільстві продукту, в кінцевому рахунку, знаходить своє вираження в створенні централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів. При цьому важливим елементом механізму перерозподілу-лення коштів суб'єктів економічних відносин в умовах ринкової економіки є фінансовий ринок.
Існування фінансового ринку обумовлено наявністю тимчасово вільних грошових коштів, які акумулюються в кредитній системі (ринок кредитних ресурсів), а також наявністю цінних паперів, які випускаються господарюючими суб'єкта-ми і державою з метою залучення вільних грошових коштів (фондовий ринок). В результаті об'єктивно існую-ний розбіжність суми власних грошових коштів з потреб-ністю в них сприяє тимчасовому перерозподілу сво-Бодня грошей від їх власників до позичальників на певних ус-ловиях.
Одним з головних суб'єктів фінансового ринку є го-сударство. Взаємовідносини держави та фінансового ринку багатопланові. Держава може виступати кредитором і позику-ком, встановлювати загальні правила функціонування ринку та здійснювати повсякденний контроль за ним, проводити через ринок офіційну грошово-кредитну політику. Найчастіше на фінансовому ринку держава виступає в ролі позичальника, що пов'язано з таким широко розповсюдженим явищем, як де-фіціт державного бюджету. Для покриття дефіциту держава випускає цінні папери. Емітентом цих цінних паперів є уряд, а агентом - Центральний банк.
Централізовані і децентралізовані фонди, а також кре-дітние ресурси в сукупності складають фінансово-кредитну систему (ФКС) будь-якого національного господарства.
В цілому ФКС включає дві підсистеми: фінансову і кре-дітную. Кожна їх цих підсистем ділиться на сфери, а ті в свою чергу - на ланки, підрозділу і т.п. Хоча кожен елемент ФКС має свої організацію, механізм і порядок функціонує-вання, всі вони тісно взаємопов'язані і мають великий впли-яние на розвиток національної економіки.
Фінансова підсистема ФКС, в свою чергу, ділиться на:
1) централізовані фінанси:
• фінанси державних підприємств;
2) децентралізовані фінанси:
• фінанси комерційних підприємств і організацій;
• фінанси некомерційних організацій;
• фінанси кредитних організацій;
• фінанси страхових організацій;
3) фінанси домашніх господарств.
Централізовані фінанси являють собою фінанси го-сударства і використовуються для регулювання національної еко-номіки в цілому. З їх допомогою кошти господарюю-чих суб'єктів і громадян акумулюються в бюджетних і внебюд-житніх фондах держави з метою задоволення суспільних потреб. Більш детально їх структура буде розглянута в розділі 2.
Децентралізовані фінанси - це грошові кошти (дохо-ди і накопичення) господарюючих суб'єктів. Вони використовуються для виробництва і реалізації товарів і послуг, а також воспро-ництва капіталу і робочої сили. Саме вони складають ос-нову фінансової системи. Оскільки переважна частина фі-нансових ресурсів сконцентрована у підприємств, то і ста-більність фінансової системи залежить від стійкості їх фінансового становища.
Фінанси підприємств являють собою сукупність еко-номических грошових відносин, пов'язаних з утворенням первинних доходів і накопичень, їх розподілом і викорис-танням. Фінанси підприємств виконують дві функції:
1) формування та використання грошових доходів і фон-дів;
На організацію децентралізованих фінансів істотний вплив роблять галузеві особливості та особливості орга-ганізаційні-правової форми підприємств.
За галузевою належністю фінанси підприємств можна розділити на фінанси: промисловості, сільського господарства, транспорту, зв'язку, торгівлі, будівництва, дорожнього господарства, житлово-комунального господарства і т.д.
Виходячи з організаційно-правових форм децентралізовані фінанси діляться на фінанси комерційних і некомерційних підприємств. Для комерційних організацій основною метою яв-ляется отримання прибутку. Вони функціонують як господарських-ні товариства, товариства, в тому числі і як акціонерні товариства. Мета некомерційних організацій і їх основна діяч-ність не зводяться до отримання прибутку і її розподілу між учасниками. Вони функціонують у формі фінансуються соб-ственник установ, що належать до невиробничої сфе-рі, споживчих кооперативів, громадських або релігійні-них організацій, добродійна фондів і т.п.
В якості особливого ланки децентралізованих фінансів ви-ступає страхування, яке являє собою сукупність пе-рераспределітельних відносин, що виникають з приводу захисту і-ти майнових інтересів фізичних і юридичних осіб при настанні певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових коштів страхового фонду, який формується з страхових внесків.
Виділення страхування в якості самостійного ланки фінансової системи обумовлено наявністю в умовах ринкової економіки ризиків, пов'язаних з можливістю настання через-надзвичайними обставин, результатом яких можуть бути дуже серйозні матеріальні втрати як господарюючих суб'єктів-тов, так і громадян. Такими надзвичайними обставинами можуть бути стихійні лиха (повінь, пожежа); непредна-вимір дії інших осіб (аварії), а також економічні дії (втрата прибутку в результаті страйків, коливання ва-лютні курсів і т.п.). Хоча настання страхового випадку носить імовірнісний характер, проте господарюючі суб'єкти і грома-данє намагаються себе убезпечити шляхом відрахування частини грошово-них коштів в спеціальні страхові фонди. Використання коштів страхового фонду пов'язане тільки з настанням і послід-ствиями страхового випадку. Саме ці особливості страхових відносин і виділяють їх в особливу групу фінансових відносин.
Виділяють особисте і майнове страхування. Об'єктом лич-ного страхування виступають життя і здоров'я громадян (страху-вання життя від нещасних випадків, дітей, додаткової пен-сії і т.п.). Об'єктом майнового страхування виступає майно в різних видах і майнові інтереси стра-хователя. До традиційних різновидів майнового стра-Хованов відносяться страхування: майна громадян та пiдприємствах-тий; автомобілів; повітряного і водного транспорту; будівель; основних і оборотних фондів підприємств; вантажів і т.п.
В даний час існує також страхування підприємцями-мательскіх ризиків: банківських кредитів і заставних операцій; біржових операцій та угод; втрат від коливання валютних курей-сов; від інфляції; ризиків по новій техніці і технології; від по-тери прибутку і т.п.
Фінанси домогосподарств - це грошові кошти громадян, ко-торимі вони мають у своєму розпорядженні в рамках окремої економічної ячей-ки суспільства. Такий осередком є домогосподарство. Домохазяїнів-ство охоплює спільно проживаючих людей, ведуть спільне господарство, тому фінанси домогосподарств - це грошові відно-шення між громадянами, спільно провідними спільне господарство. Вони використовуються з метою задоволення особистих і сімейних потреб і є матеріальною основний життя громадян. Виділяють грошові доходи і витрати домогосподарств.
Грошові доходи домогосподарств включають:
1) оплату праці членів сім'ї;
2) доходи від підприємницької діяльності, операцій з особистим майном і кредитно-фінансових операцій;
3) державні пенсії »допомоги, стипендії та інші со-ціальні трансферти.
Грошові витрати бюджету домогосподарств поділяються на три групи:
1) споживчі витрати (купівля споживчих товарів, товарів тривалого користування, оплата послуг);
2) податки, обов'язкові платежі та добровільні внески;
3) грошові накопичення і заощадження. Кредитна підсистема ФКС включає. ) Банківську сферу:
- емісійні банки (Центральний і Національний банки);
- неемісійні банки, які охоплюють комерційні та спеціалізовані банки (іпотечні, інноваційні, інвестиційні, ощадні тощо);
2) парабанковскую сферу:
• спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (кредитні товариства, розрахункові центри, страхові товариства, лізингові та факторингові фірми, ломбарди і т.п.);
У банківській сфері центральне положення займає Цент-ральний банк, який історично виділився з маси коммер-чеських банків ще в XVIII-XIX ст. Саме Центральному бан-ку держава надавала виняткове право емісії банк-нот. Тому емісійна функція - найстаріша і одна з найбільш важливих функцій Центрального банку. Крім того, Цент-ральний банк виконує також функції:
- зберігання державних золотовалютних резервів;
- зберігання резервного фонду інших кредитних установ;
- грошово-кредитного регулювання економіки;
- кредитування комерційних банків і здійснення касові-вого обслуговування державних установ;
- проведення розрахунків і перекладних операцій;
- контролю за діяльністю кредитних установ.
Неемісійні (комерційні) банки являють собою глав-ні «нервові» центри кредитної системи. Комерційні банки акумулюють вільні грошові кошти і надають кредити господарюючим суб'єктам. Вони також здійснюють рас-подружжя і організують платіжний оборот в масштабах всього націо-нального господарства, виконують інші операції (комісійні і посередницькі операції, операції на фондовому ринку). З-тимчасовий комерційний банк виконує до 100 видів операцій.
Особливе місце серед неемісійних банків займають спеціа-лу банки, діяльність яких зосереджена на ви-полнении окремих операцій. Так, інвестиційні банки про-водять операції з випуску і розміщення на фондовому ринку цінних паперів. Свій капітал вони використовують для довгострокового кредитування різних галузей господарства. Іпотечні банки видають кредити під заставу нерухомості. Тривалий час спе-зованих кредитно-фінансові установи грали під-чинення роль, поступаючись комерційним банкам. Однак після Другої світової війни їх роль в умовах ринкової економіки істотно зросла. Це сталося, з одного боку, через посилення значення операцій, на яких спеціалізувалися ці інститути, а з іншого - через посилення їх взаємозв'язку з коммер-ними банками.
Кредитна підсистема ФКС, крім банківської сфери, вклю-чає ще парабанковскую сферу, куди входить велика група сбе-регательних установ - взаімосберегательние каси, довіри-кові-ощадні банки, ощадно-позичкові асоціації, кредитні кооперативи та ін. Всі ці установи спеціалізується-ються на те, що залучають дрібні заощадження і доходи, кото-які без допомоги кредитної системи не можуть функціонувати як капітал.
Фінансова та кредитна підсистеми ФКС тісно пов'язані один з одним. Так, установи Центрального банку і кредитні орга-нізації обслуговують рахунки з обліку коштів, отриманих від пред-прінімательской та іншої діяльності. Банківська система яв-ляется власником практично всіх грошових коштів Федераль-ного бюджету. Комерційні банки і установи Центрального банку здійснюють безготівкові розрахунки між платником і одержувачем бюджетних коштів. Центральний банк є центром інформації при формуванні федерального бюджету. Грунтуючись також на інформації Центрального банку про остат-ках коштів на рахунках з обліку коштів, отриманих від підпри-кої та іншої діяльності одержувачів коштів Федераль-ного бюджету, уряд здійснює моніторинг обсягів і напрямів використання бюджетних коштів.
Основними принципами формування ФКС є сліду-ющие:
- наявність власної фінансової бази;
- єдність і взаємодія всіх елементів ФКС, предопре-ділячи спільністю джерела первинних доходів (ВВП) і фі-сис теми політики, спрямованої на узгодження інтересів суб'єктів економічних відносин;
- функціональне призначення кожної підсистеми і її ланок.
Грошовий ринок - це ринок, на якому в результаті взаємо-модействие попиту на гроші і їх пропозиції встановлюється рівноважна ставка відсотка, що є «ціну» грошей. Цей ринок має в своєму складі інститути, що забезпечують взаємодію попиту і пропозиції. Ринок грошового капіталу як один з фінансових ринків є особливою сферою фінансових відносин, пов'язаних з процесом забезпечення кругообігу грошового капіталу. Основними учасниками цього ринку є:
- первинні інвестори, тобто. е. власники вільних фінансових ресурсів, на різних засадах мобілізуються банками і перетворюваних в грошовий капітал;
- спеціалізовані посередники в особі кредитно-фінансових організацій, що здійснюють безпосереднє залучення (акумуляцію) грошових коштів, перетворення їх в грошовий капітал і подальшу тимчасову передачу його позичальникам на поворотній основі за плату у формі відсотка;
- позичальники в особі юридичних, фізичних осіб і держави, що відчувають нестачу у фінансових ресурсах і готові заплатити спеціалізованому посереднику за право їх тимчасового використання.
Виходячи з цільової спрямованості виділяються банками кредитних ресурсів, ринок грошового капіталу може бути диференційований на чотири базових сегмента:
- грошовий ринок-сукупність короткострокових кредитних операцій, які обслуговують рух оборотних коштів;
- ринок капіталов- сукупність середньо- і довгострокових операцій, обслуговуючих рух, перш за все, основних засобів;
- фондовий ринок-сукупність кредитних операцій, які обслуговують ринок цінних паперів;
- іпотечний ринок-сукупність кредитних операцій, які обслуговують ринок нерухомості.
Кожен з перерахованих сегментів ринку має специфічні особливості в частині його організації та функціонування, що на практиці призвело до створення комерційних банків, спеціалізованих фінансово-кредитних інститутів (інвестиційних, іпотечних і т. П.).
Основними суб'єктами ринку кредитів є банки.
Кредитну систему зазвичай розглядають як сукупність кредитно-розрахункових відносин, форм і методів кредитування і як сукупність кредитних організацій (фінансово-кредитних інститутів). Кредитні відносини пов'язані з руху-ням позичкового капіталу і включають різні форми кредиту. Кредитна система як сукупність фінансово-кредитних інститутів акумулює вільні грошові капітали, доходи і заощадження різних верств населення і надають їх в позику фірмам, уряду і приватним особам. Кредитна система тісно пов'язана з грошовою, тому часто говорять про їх сукупності - грошово-кредитній системі. Основою кредитної системи історично є кредитні організації (фінансово-кредитні інститути), перш за все, банки.
Кредитна система характеризується сукупністю банківських та інших кредитних установ, правовими формами організа-ції і механізмом здійснення кредитних операцій. Існують дві ланки кредитної системи: банківські установи - банки; парабанковские установи.
Банки - кредитні установи, що виконують більшість кредитно-фінансових послуг і тому є універсаль-ними (комерційні банки, інвестиційні, ощадні, іпотечні, земельні і т.д.).
Парабанковская система утворена спеціалізованими кре-дітно-фінансовими і поштово-ощадними інститутами, орієнтованими на виконання кола фінансових послуг або про-слуговування певного типу клієнтури (ломбарди, страхові та інвестиційні компанії, лізингові, факторингові фір-ми, недержавні пенсійні фонди, клірингові фонди) .
Виходячи з цільової спрямованості виділяються банками кредитних ресурсів, ринок грошового капіталу може бути диференційований на чотири базових сегмента:
- грошовий ринок-сукупність короткострокових кредитних операцій, які обслуговують рух оборотних коштів;
- ринок капіталов- сукупність середньо- і довгострокових операцій, обслуговуючих рух, перш за все, основних засобів;
- фондовий ринок-сукупність кредитних операцій, які обслуговують ринок цінних паперів;
- іпотечний ринок-сукупність кредитних операцій, які обслуговують ринок нерухомості.
Кожен з перерахованих сегментів ринку має специфічні особливості в частині його організації та функціонування, що на практиці призвело до створення комерційних банків, спеціалізованих фінансово-кредитних інститутів (інвестиційних, іпотечних і т. П.).