людини повинна стати ключем до філософії природи, а не навпаки. У зв'язку з цим Сократ надає первости-пінне значення тому, що людина є істота позна-ющее, розумне.
Сутність людини - душа. Етика Сократа. Людино відрізняє від інших істот душа, вважає Со-крат. Душа - це здатність людини усвідомлювати, про-являти розумову активність, бути совісним і моральним, доброчесним. Потенціал душі реалі-зуется в пізнанні, недолік останнього є невігласом-ство. Тіло людини не тяжіє над його душею, навпаки, воно є інструментом душі. Сократ займається тілесними вправами, але ще більше душевними. Без останніх можна виховати в собі чесноти, сере-ді яких головні - мудрість, справедливість, розум-ність. Розвиваючи свої чесноти, людина достига-ет гармонії душі, навіть фізичне насильство не може її зруйнувати. А це означає, що людина стає вільним. В цьому і полягає його щастя.
Етика Сократа, описана в попередньому абзаці, име-ла в становленні сучасної людини, як свідок-ствует історія, неминуще значення. Але і вона не позбавлена парадоксів. Замислимося над наступними складність ними для етики Сократа питаннями.
1. Чому багато обізнана людина, як відомо хо-тя б з історії злочинів, все-таки робить зло? За Сократом, тільки здається, що лиходій багато знає. Це судження звучить не дуже переконливо. Современ-ний філософ схильний вважати, що злочинець не про-ладает доброю волею. Етика Сократа не містить перед-уявлення про добру волю.
2. Чому настільки живучий егоїзм? І на це питання не-можливо знайти відповідь в етиці Сократа. сучасні
філософи вважають, що егоїзм корениться не в приро-де людини, а визначається придбаними їм в про-процесі життя цінностями. Але вчення про цінності буде розвинене лише через 2,5 тисячі років після Сократа.
Діалектика Сократа. Ми використовуємо слово «діа-лектику» для позначення мистецтва досягнення фі-лософскіх істин. В цьому відношенні Сократ також був великим новатором. Для Сократа діалектика була мистецтвом постановки питань і знаходження відповідей на них. При цьому досить чітко виділяються три етапи.
Перший етап - дискваліфікація себе і собесед-ника. Зазвичай людині здається, що він знає відповідь од-ва не на будь-який складне питання. Варто, однак, на-чати серйозні дослідження, як ілюзія починає розсіюватися. Саме це мав на увазі Сократ, коли він навіть про себе говорив: «Я знаю, що нічого не знаю».
Другий етап - іронія. Людина «чіпляється» за свої ілюзії, тому, щоб домогтися звільнення від них, доречно сильнодіючий засіб. Таким Сократ вважав іронію.
Третій етап - народження думки, душа породжуючи-ет істину. Діалектика Сократа зберігає своє зна-ня до нинішніх днів.
Філософія, за Сократом, це «іспит душі», іспит на мудрість, чесність, правду, свободу.
Концепція ідей. Платон - видатний думки-тель античності, учень Сократа, він розвиває його перед-
дання. Стратегія та ж: на першому плані етика, а не натурфілософія. Серцевину ж філософії Платона становить концепція ідей.
Речі не розглядаються Платоном тільки в їх уявній настільки звичним емпірично-чуттєвий-ном існування. Для кожної речі фіксується її сенс, ідея, яка, як з'ясовується, для будь-якої речі даного класу речей одна і та ж і позначає-ся одним ім'ям. Є безліч коней, карлики-вих і нормальних, рябих і вороних, але у всіх у них є один і той же сенс - лошадность. Соответствен-но можна вести мову про благом взагалі, прекрасному взагалі, зеленому взагалі, будинку взагалі.
Ідея - це те саме єдине, яке становить суть різноманіття. Отже, проблему єдиного і багато чого Пла-тон дозволяє наступним чином: єдине це ідея, а її прояви це багато. Ідея співвідноситься як з матеріальними так і з душевними явищами. Уні-версальная ідей показує, що вони являють собою найпотужніше філософське засіб!
Але що ж таке ідея? Важке питання. Якби мова йшла просто про окрему матеріальної речі, то можна було б вказати на неї пальцем: «Ось, смо-три, пояснювати нічого, сам все бачиш». У випадку з ідеєю пальцем показати нема на що. Доведеться пораз-мислити. Розглянемо приклад самого Платона.
Відомо багато прекрасних речей. Але кожна річ прекрасна по-своєму, тому не можна прекрасне зв'язок-вать з однією річчю, бо в такому випадку інша річ вже не була б прекрасною. Але всі прекрасні речі име-ют щось спільне - прекрасне як таке, це їх загальна Ідея, або Ейдос, або Сутність. Всі три терміни - ідея, ейдос, сутність - означають одне і те ж, єдине.
Прекрасне як ідея притаманне речам в різній сте-пені, тому є більш і менш прекрасні речі. Пре-червоне не їсти щось фізичне, його не можна зважити, поторкати руками, піддати рентгену, воно є не-що зафізіческое, по-грецьки метафізичне. Його нель-зя побачити очима, але тільки розумом, воно умозрітелен-но. Яким чином можна «побачити» розумом ідею? Платон роз'яснює.
Якщо ви хочете зрозуміти прекрасне, то зверни-ті свою увагу на ті речі і явища, які при-знаються прекрасними. Встановіть, що менше і що бо-леї прекрасно. За визначенням найближче до ідеї прекрасного варто найпрекрасніша річ. Усвідомлюючи це, ви переходите від красивої речі до прекрасної і під кінець робите граничний перехід, стрибок, досягнень-гаю самої ідеї прекрасного. Наведена нижче схема
пояснює ситуацію. Речі, про які йшла мова, можуть мати як фізичну, так і нефізичну природу. Ідея прекрасного якраз і повідомляє всім речам прекрасне. Інакше кажучи, вона є зразок, модель або, як часто виражалися греки, парадигма. Якщо ми хо-тім зрозуміти прекрасне в речах, нам слід на
тільки що наведеною схемою, починаючи від ідеї прекрас-ного, пройти шлях у зворотному напрямку (проти стрілок).
Де розташовані ідеї? З приводу месторасполо-вання ідей можливі три головних відповіді.
• Ідеї знаходяться в фізичних речах.
• Ідеї - це творіння розуму людини, слідчий-но, вони знаходяться в розумі людини.
• Ідеї знаходяться не в матеріальних речах і не в розумі людини, а в якомусь третьому світі, який Платон називав Гіперуранцей (дослівно: по ту сторону неба).
Платон дотримувався третьої точки зору, вона представляється нам парадоксальною. Сучасні ис-слідчі уникають неясних висновків. Вони, кажучи про ідеї, підкреслюють дві обставини. По-перше, що начебто визнається всіма, реальні речі обла-дають подібними характеристиками. По-друге, спеці-альні наукові методи дозволяють розкрити такі об-щие риси явищ, які не "кидаються» в очі, але існують. У зв'язку з цим замість слова «ідея» ис-користуються терміни «поняття», «ідеалізація». Імен-но вчення про поняття і ідеалізації є сучас-менним розумінням природи ідей.
Три головних випадку використання Платоном концепції ідей. Платон чудово усвідомлював, що створений-ная їм концепція ідей є потужним инструмен-таріем в справі розуміння, інтерпретації самих раз-особистих явищ.
Володіючи таким інструментарієм, можна знайти від-вети на найскладніші питання, наприклад такі: Як влаштований космос? Що таке людина? Яким долж-но бути суспільство? Розглянемо в зв'язку з цим вчення (ло-гос) про космос (космологію), про людину (антропологію), про суспільство (соціологію).
Космологія Платона. Бог-майстровий (деміург) поєднав ідеї з матерією, вийшов Космос, суще-ство обдароване досконалістю ідей, зокрема мате-тичних. Як зразок для створення деміфологізовані ург взяв світ ідей.
У міркуваннях Платона помітна непоследова-ність: ідеї понад усе, разом з тим ними рас-поряжается бог-деміург. Матерія в своєму початковому стані мислиться незалежно від ідей, лише в резуль-таті зусиль деміурга вона як би пожвавлюється ідеями.
Антропологія Платона. Концепція любові. У каж-дого людини є тіло і душа. Душа - головна частина людини, завдяки їй він пізнає ідеї, в цьому відбутися у-ит чеснота. Душа реалізує себе в чеснотах розумі-ренности, мужності і, нарешті, мудрості. Той, хто по-нимает це, буде ліпити себе за зразком ідеї блага. Найпростіше бути помірним, складніше - мужнім, ще важче стати мудрим. До благу веде не тільки позна-ня, а й любов.
Суть любові в русі до блага, прекрасного, сча-стю. У цьому русі є свої ступені: любов до ті-лу, любов до душі, любов до блага і прекрасного. З-гласно повсякденним уявленням, платонічна любов - це любов, позбавлена чуттєвих потягів. Насправді ж Платон оспівував любов як спонукальну силу духовного вдосконалення, він виступав проти відомості любові до сексуальної просто-ті. Любов, за Платоном, - це міст, який з'єднує ті-лісове, чуттєве з духовно-піднесеним. Чита-тель, хіба тобі не хочеться пройти по цьому мосту?
Вчення Платона про суспільство. Головна ідея загально-ного благоустрою - це ідея справедливості. Ті, в яких переважає жадає душа, тобто досяг-ли стадії поміркованості, але не мужності і тим більше мудрості, повинні бути селянами, ремісника-ми, продавцями (купцями). Тим, у яких переважаючи-ет вольова, мужня душа, судилося стати стража-ми. І тільки коли вони в своєму духовному розвитку мудрості по праву можна бути політичними, дер-дарчими діячами. У скоєному державі між трьома описаними вище класами суспільства долж-на бути встановлена гармонія. Кожен повинен робити те, на що він має право претендувати станом своєї душі. Платон хотів побудувати ідеальне державних валют-во. Він пропонував свої рецепти політикам, ті їх отвер-гли як невідповідні складним життєвим ре-аліям. З висот сьогоднішнього дня ідеї Платона дійсно здаються дещо утопічними, як-зящімі по поверхні моря життєвих пристрастей. Але, дивна річ, політики всіх розвинених країн часто ставлять на перше місце саме ідею справедливий-вості. А це ідея Платона!
Чи застарів Платон? На перший погляд може по-здаватися, що філософія Платона, який жив 24 столі-ку тому, застаріла. Якщо читач чув від ко-го-небудь це твердження, нехай він попросить співрозмовника викласти свої власні погляди і порівняє їх з кон-цепції Платона. Беремо на себе сміливість прогнози-ровать: або виявиться, що Платон просто-напросто ви-грав змагання, або «перемога» над Платоном дісталася вашому співрозмовнику лише остільки, по-кільки він прекрасно знає філософію Платона і су-крейда розвинути його погляди. За великим рахунком нині, як і 24 століття назад, філософія Платона стиму-лирует розвиток людини, суспільства. У цьому, будь ла-луй, полягає головна таємниця багатовікової значущості філософії Платона. У центрі цієї філософії знахо-диться вчення про ідеї.