Для проведення спільного богослужіння потрібно при- присутність щонайменше десяти осіб чоловічої статі, до- ших релігійного повноліття. Повнолітнім вважається той, кому виповнилося 13 років. Під час молитви один з тих, хто молиться бере на себе роль «посланця громади». Він стає перед хто стоїть біля східної стіни синагоги шафою, в якому зберігаються сувої Тори, і вимовляє вголос певні молитви. При цьому всі присутні також зобов'язані вимовляти ці молитви. Євреї моляться, повернувшись обличчям у бік Єрусалиму, т. Е. На схід. Як правило, в цьому ж напрямку повернені і місця для сидіння в синагозі. Роль «посланця громади» може взяти на себе будь-який з учасників богослужіння, що володіє необ- ходимо знаннями. Але, як правило, цю функцію ви- няет спеціально найнятий для цього громадою і отримав відповідну освіту осіб - так званий кантор, або хазан. Кантор не є священиком, він мо- лится разом з громадою, але не за громаду. Рабин не грає під час богослужіння ніякої особливої ролі. Завдяки отриманій освіті він є, перш за все, знато- кому єврейських законів, і тому його основна функція - винесення вердиктів з правових питань. Проте проголошення проповідей рабином набуло широкого роз- пространения, хоча проповідь не є необхідною частиною ні молитви, ні богослужіння в цілому. При цьому читання проповідей має давню традицію: ще в давнину вчені євреї нерідко займалися тлумаченням священних текстів в синагозі.
Кожен учасник богослужіння - рівний серед рівних: у євреїв немає посередників між Богом і людиною. Кожен день в синагозі буває три служби - ранкова молитва, денна молитва і вечірня молитва. У Суботу, праздні- ки і півсвята після ранкової молитви вимовляється додаткова молитва, так як в ці дні в Храмі крім постійних ранкового і денного відбувалося до- ве жертвоприношення. Часто, особливо перед Суботою і святами, денна молитва, яку слід вимовляти не раніше 12.30 і не пізніше заходу сонця, об'єднується з вечірньою, яка в такому випадку може бути порушена до появ- лення на небі трьох зірок. Ядро всіх трьох щоденних богослу- жений завжди і всюди однаково. Головним елементом кожної служби є молитва «Вісімнадцять благословень» (Шмоні Єсре = др.-евр. Вісімнадцять), яку казали стоячи. Вона називається так тому, що спочатку вона складалася з вісімнадцяти благословень. У наші дні ця молитва сос тоит в будні з 19 благословень, в Субботуі свята - з 7 благословень, в додаткової молитві, вимовної на Новий рік - з 9 благословень. Незважаючи на це вона всег- та називається «Вісімнадцять благословень» або «Тфіла» (молитва). Три перших і три останніх благословення цієї молитви завжди ідентичні.
Під час ранкової та вечірньої служби перед молитвою «По сімнадцять благословень» обов'язково вимовляється моліт- ва, звана «Шма», в якій проголошується єдність Бога ( «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш, Господь єдиний» 5-я книга Мойсея VI, 4). За цим віршем слідують вірші 5-9, 5-я книга Мойсея XI, 13-21 і 4-я книга Мойсея XV, 37-41. Центральним елементом суботнього богослужіння є читання Тори, яке слід за ранковою молитвою. Тора, т. Е. П'ятикнижжя Мойсея, яка використовується в єврейській літургії, являє собою рукописний пергаментний сувій, напо минали за формою давню книгу. Текст Тори розділений на 54 розділу. Щосуботи читається один розділ, так що за рік прочитуються всі розділи, і в наступному році цикл читань Тори починається спочатку.
Крім вищеназваних є ряд інших текстів, обов'язково включаються в будь-єврейське богослужіння. Крім того, є тексти (мова йде перш за все про поетичних вироблена- дениях), які можуть варьіроваться.С часом виникло безліч різних богослужбових обрядів, так що в даний час існує декілька різних тради- цій.Две найбільш важливі з них - це іспанська (сефардської) і німецька традиції. Остання ділиться на рейнську (ашке- назскую) і польську. Кордоном між цими двома варіанта- ми німецької традиції прийнято вважати Ельбу. Польська тра- діція є панівною на території Німеччини на схід від Ельби, а також в Австрії, Чехії, Словаччини, Венг- рії, Польщі, Прибалтиці, Росії, Україні, Білорусії і Ру- миніі. Поділ німецької традиції на два варіанти проі- зошло за часів середньовіччя, коли гоніння на євреїв в Німеччині привели до їх міграції на схід. Однак пізніше, в результаті переселення східноєвропейських євреїв на захід, польська традиція потрапила в деякі західноєвропейські країни, а також в Північну Америку і Ізраїль.
Вищеназвані традиції не є гомогеннимі.Многіе звичаї варіюються від місцевості до місцевості, від громади до громади. Це стосується як синагогальної літургії, так і се- мейн обрядовості. Тому ми обмежимося описом що існує в Німеччині польської традиції, а точніше, того, що відомо нам як її берлінський варіант. Обмовимося, що в основу подальшого викладу покладені звичаї євреїв, строго дотримуються релігійний закон. В результаті ре- форм XIX століття деякі релігійні обряди були отмене- ни як застарілі, але навіть і тоді, коли мова йде про євреїв, повністю дотримуються релігійної традиції, сліду- ет розрізняти між звичаями, запропонованими релігійним законом, і звичаями, дотримання яких необов'язково . Слід також згадати, що хасиди Східної Європи, щоб відмежуватися від своїх супротивників, перейняли іспанс- кую традицію. Тому хасидський молитовник відрізняється від того, який зазвичай використовується в Східній Європі. Крім того, багато звичаїв, часто зображувані в східно-європейської єврейської белетристиці, за межами хасід- ських громад або невживані, або зовсім невідомі. Євреї моляться з покритою головою. Звичай закривати або покривати голову в знак благоговеніясуществует не тільки у євреїв. Такий звичай був і у вавилонян, і у римлян, і у ара- бов. Те ж саме символічне значення має і звичай молитися з непокритою головою, який отримав поширення ня у християн Західної Європи. Хоча носіння головного убору під час молитви не було обов'язковою ні в біб- лейскую, ні в талмудичних епоху, з плином часу цей звичай настільки укорінився, що його дотримання стало обов'язковим, так що, в принципі, єврей ніколи не повинен хо дить з непокритою головою. Тому релігійні євреї завжди носять головний убір.
Під час ранкової молитви дорослі євреї-чоловіки Наді- вают молитовне одягання, Таліта - велике четирехуголь- ве полотнище з вовни або шовку з особливого роду кистями по кутах, які відповідно до біблійної заповіді повинні при- закріплюють до верхнього одягу. Спочатку Таліта був прос то одягом «на кожен день», але сьогодні його носять тільки під час релігійних церемоній. Таліта надаватися під час ранкової молитви, а в суботу і свята - і під час до- полнительной молітви.Только в Судний день його одягають під час усіх молитов. Євреї надягають Таліта і тоді, коли при- стосуються до сувою Тори, що буває в деякі дні під час денної молітви.Кантор, в силу своєї ролі «посланця общі- ни», завжди носить Таліта під час громадських богослуже- ний, в яке б час дня вони не проходили.
У будні дні під час ранкової молитви євреї надягають також молитовні ремінці (тфілін), один з яких нак- закладати на ліву руку, а інший на голову. До кожного з них прикріплена коробочка, в яку вкладено витяги з Біблії, написані на пергаменті. Тфілін нагадують людині про обов'язок служити Богові своїми думками, своїми почуттями і своїми бажаннями. Їх, як і Таліта, зобов'язані надягати тільки євреї-чоловіки, які досягли релігійного повноліття, т. Е. У віці старше 13 років. Обряд нало- вання тфілін здійснюють тільки в будні, так як це счита- ється роботою. Тому в дні, коли заборонено працювати, тфі- лин не вдягають.