Сенатусконсульт як джерело римського приватного права. Конституції імператорів як джерело римського приватного права.
Закони народних зборів як джерело римського приватного права.
У Стародавньому Римі законом було рішення коміцій - народних зборів. Для цього було потрібно сприяння трьох органів римської держави. Такими були:
1) .Магістрат, мав право скликати народні збори (консул, диктатор, претор), повинен був спочатку виробити письмовий проект закону.
2) .Народ, зібраний магістратом в комиций, міг прийняти або відкинув нуть проект цілком, але не обговорював його, так що весь процес проходження закону зводився до питання магістрата͵ пропонує закон, і поло-тивних або негативної відповіді з боку народу.
3) Нарешті, закон, запропонований магістратом і прийнятий наро-дом, потребував ратифікації або схвалення з боку сенату. Испрошением законам противополагались до кінця рес-публіки закони, що встановлювалися по справ ?? егаціі законодавця пів-ководцамі в завойованих провінціях.
Сенатусконсульти - постанови римського сенату основною формою законодавчих актів були з I по III ст. н. е. в зв'язку з неможливістю частого скликання народних зборів. У сенатусконсульт давалися загальні принципові положення, деякі сенатусконсульти можна назвати неоформленими законами. Се-нат не мав законодавчої ініціативи. Його постанови частіше нд ?? його були лише оформленням пропозицій імператора.
Імператорські конституції - одноосібні розпорядження імператора, які стали визнаватися законом з III в. н. е.
Імператорські конституції видавалися в 4 формах: а) едікти- загальні розпорядження; б) декрети- рішення по судових справах; в) рескрипти - відповіді на по-ступають до імператорів питання; г) мандати- інструкції чиновникам з адміністративних і судових питань.
Імператорські конституції були пізніше кодифіковано римськими юристами. Найбільш відомими є: кодекс Грегоріана. Він зібрав конституції, починаючи з Адріана. Кодекс Гермотеніана був випущений на додаток до кодексу Грегоріана. Кодекс Феодосія (16 томів) було складено Східно-римським імператором на початку V ст. н. е. набув поширення як на Сході, так і в Римі. Кодекс Юстиніана вийшов в 529 ᴦ. н. е. Після його складання було заборонено користуватися іншими кодексами.
Однією з форм правоутворення для римського права, є едикти магістратів.
Едикт, держав-ший річну програму діяльності магістрата͵ називали постійним. Формально едикт був обов'язк ?? ен тільки для того магістрата͵ яким він був виданий, і, отже, тільки на той рік, протягом якого магістрат знаходив-ся при владі.
Закон не може виходити від магіст-рата͵ закон виражає волю народу; магістрат же в силу приналежної йому особливої влади, іменованої imperium, керує діяльністю суду і в даному порядку дає су-Дебні захист новим суспільним відносинам, нуж-що дали в захисті і заслуговувавшим його.
В результаті такої правотворчої діяльності преторів, курульних едилів, правитель ?? їй провінцій склалася нова система норм, що отримала назву преторское право.
Та особливість правотворчості преторів що вони, не маючи за-законодавче влади створювали нові норми і ін-ститут права.
Норми преторского праваполучалі значення звичайного права і воспри-Німан цивільним правом.
У II ст. н.е. імператор Адріан поклав на юриста Юліана кодифікацію окремих постанов, содер-таження в преторских едиктах. Вироблена Юліаном остаточна редакція''постоянного едікта'' була схвалена імператором і оголошена по-становленням сенату незмінною.
З цього часу правотворча діяльність прето-ра (і інших магістратів) припинилася і протилежний-ність цивільного і преторського права стала втрачати значення.