Джерелом права в окремих країнах виступають і склепіння релігійних правил, юридична сила яких може перевершувати силу офіційних документів, що видаються державними органами. У всіх рабовласницьких феодальних державах роль релігії була велика, вона впливала на право будь-якої країни. В даний час в даному аспекті йдеться насамперед про шаріат - зведенні норм мусульманського права.
Основним джерелом мусульманського права був шаріат ( "праведний шлях") - сукупність звичаїв і законів, де правові норми і релігійні догми зливалися воєдино.
Норми цивільного права шаріату охороняли майнові інтереси власника і законного власника речі. За мусульманським праву власність має три прізнака˸ 1) винятковість у володінні річчю, оскільки єдиним її власником є власник; 2) абсолютність в розпорядженні власністю, що складається в необмеженій праві користування річчю; 3) сталість права власності. Тому в мусульманському праві не існувало права давності на власність.
Розрізнялися такі способи придбання собственності˸ 1) в якості воєнної здобичі; 2) за допомогою громадянської угоди; 3) отримання у спадок; 4) дарування верховної влади.
У Мецці і її околицях, де знаходилися святині мусульманської релігії (земля Хадіджа), під страхом смертної кари не дозволялося з'являтися іновірців, заборонялося знищувати тварин і рослини.
За шаріатом існували релігійні зобов'язання, а також зобов'язання з договорів і заподіяння шкоди. Релігійні зобов'язання (обітниці) носили односторонній характер і містили заяви про вчинення або несовершении будь-яких дій. До них относілісь˸ обіцянку пожертвувати своє майно на будь-які благодійні цілі, відпустку на волю раба і т.п. Невиконаного це зобов'язання повинні принести спокутну жертву (нагодований десяти бідних, триденний піст і т.п.). Крім того, суддя може примусити цих осіб до виконання обітниці.