Давно я дознаваться, чому заблукав зяблик звуть?
Ну славка Чорноголова - зрозуміло: у Самчики беретик чорний на голові.
Зарянка - теж ясно: співає завжди на зорі і нагрудничек у неї кольору зорі.
Вівсянка - теж: на дорогах всю зиму овес підбирає.
А ось чому зяблик - зяблик?
Зяблики ж зовсім не зяблики. Навесні прилітають як тільки сніг зійде, восени часто до нового снігу затримуються. А буває, подекуди і зимують, якщо корм є.
І все-таки назвали ось зяблика зябликом!
Цього літа я, здається, цю загадку розгадав.
Йшов я по лісовій стежці, чую - зяблик гримить! Здорово співає: головку закинув, дзьоб роззявив, на шийці пір'ячко тремтять - ніби він горло водою полоще. І пісенька з дзьоба так і бризкає: «Вітт-ти-ти-ти, ві-чу!» Навіть хвостик трясеться!
І тут раптом хмаринка наплив на сонці: накрила ліс тінь. І зяблик відразу знітився. Нахохлился, насупився, ніс повісив. Сидить незадоволений і понуро так вимовляє: «Тр-р-р-р-рю, тр-р-р-рю!» Ніби у нього від холоду «зуб на зуб» не потрапляє, таким собі тремтячим голосом: «Тр-рю-ю ! »
Хто такого побачить, відразу подумає: «Бач зяблик який! Трохи сонце за хмаринку, а він уже й наїжачився, затремтів! »
Ось чому зяблик став зябликом!
У всіх у них така звичка: сонце за хмару, зяблики за своє «трю».
Адже і не від холоду: взимку-то і холодніше буває.
Різні на цей рахунок є здогадки. Хто говорить - у гнізда турбується, хто - перед дощем так кричить. А по-моєму - незадоволений він, що сонце сховалося. Нудно йому без сонця. Чи не співається! Ось він і бурчить.
Втім, може, і я помиляюся. Дізнайтеся-ка краще самі. Не всі ж вам готовеньке в рот класти!