Органи опіки та піклування, перевіряючи законність угоди по відчуженню нерухомості, встановлюють, чи відповідає вона інтересам неповнолітнього й не погіршуються чи умови проживання неповнолітнього, якщо він не є власником в відчужуваному житловому приміщенні, або не зменшується чи його власність в разі, якщо неповнолітній є власником квартири. Дозвіл на вчинення правочину має бути виражене ясно і недвозначно, в ньому має міститися вказівка на те, яку саме операцію (купівлі-продажу, міни, застави і т.п.) і на яких умовах дозволяється укласти. Але головний критерій в даному випадку - подібні умови не повинні яким би то не було чином применшувати майнові права і ущемляти законні інтереси неповнолітнього.
Дійсно, при продажу частки сторонній особі може виникнути така ситуація, що дитина, що раніше проживав тільки з особами, з яким він перебуває в родинних стосунків, виявиться в ситуації, коли він змушений проживати в одному житловому приміщенні з чужою людиною. У той же час, той факт, що формальний родич дитини не бажає проживати з ним та іншими рідними спільно і готовий розпорядитися своєю часткою, свідчить про те, що родинні зв'язки між ним та іншими членами родини майже втрачені (принаймні - в частині можливості життя під одним дахом) і не є достатньо міцними, тому ніякої суттєвої різниці між проживанням з неповнолітнім такого "родича" і сторонньої людини не буде. Крім того, якщо квартира ще до вселення туди дитину вже фактично була комунальної (тобто в ній проживали також і громадяни, які не є членами сім'ї неповнолітнього, або такі особи входили в число співвласників і не проживали в квартирі), то зміна одного із співвласників ніяк не змінить наявний стан і не погіршить житлові умови дитини.
Також слід зазначити, що дозвіл опіки в такій ситуації дається на таке юридичне дію (угоду) як відмова від покупки, а не на саму угоду купівлі або продажу. Якщо опіка заперечує проти відмови, а самі батьки як представники дитини не хочуть (або не можуть в силу фінансових обставин) придбати пропоновану їм частку в праві, опіка не може змусити їх це зробити. Виходить, що фактично наявність або відсутність дозволу опіки на відмову в такому випадку не має ніякого правового значення. Теоретично, при наявності таких заперечень продавець має право визнати, що їм не отримано ні відмова, ні згода цього співвласника-неповнолітнього (його представників), почекати встановлений в законі термін і продати свою частку третій особі. Правда, в реальності сторін проведеної таким чином угоди можуть чекати певні труднощі при реєстрації переходу права у вигляді описаних вище призупинення та відмови в реєстрації, які, можливо, не зможуть бути усунені навіть в судовому порядку. Безумовно, така ситуація не є нормальною і вимагає більш докладного правового врегулювання.
Однак у зворотній ситуації - коли батьки згодні придбати частку, а опіка заперечує, - така відмова органу опіки (який вже фактично є дозволом або згодою нема на відмову від переважного права, а на розпорядження грошовими коштами, що належать неповнолітньому), безумовно, має правове значення і може бути оскаржений в суді. Якщо батьки в такій ситуації діють не в інтересах дитини (наприклад, якщо покупка пропонується за явно завищеною ціною, або його майнові права будуть ущемлені з інших причин) - відмова опіки слід визнати правомірним.