Суспільство як органічна система знаходиться в постійному русі, зміні, розвитку. Розвиток - це спрямовані, необр-тімие, якісні зміни системи. Питання про шляхи зміни, джерелах і рушійні сили розвитку суспільства, детерминантах об-громадського життя займав розуми дослідників історії в усі ча-мена. Відповіді на ці питання були найрізноманітніші: одні вигляді-ли джерела розвитку суспільства поза ним (у Бога і божественному світі; в природних умовах), інші - в ньому самому (в матеріальному вироб-ництва, в духовних факторах, в великих людей).
До Нового часу пояснення виникнення і розвитку об-щества здійснювалося на релігійному грунті. Французьке просвіти-щення в XVIII столітті, намагаючись відійти від доктрини Бога як джерела і творця світу, висуває ідеї, що отримали назву географічного-кого детермінізму. Найвизначнішим представником цієї течії був Ш. Монтеск'є (1689-1755). Він показав залежність суспільства, про-суспільних явищ і людини від природних умов. Форму суспільства, державний устрій і навіть природу людини він ставив в залежність від географічного середовища. Наприклад, лінощі або працездатність він пояснював жаркими і помірними кліматічес-кими умовами. Цими ж кліматичними умовами він пояснював деспотію на Сході і вільне суспільство на Заході. Він вважав, що від географічних умов залежить все. Навіть закони, іздаваеми державою, повинні брати до уваги фізичну географію країни: клімат - холодний, помірний або жаркий; розмір території, якість землі; спосіб життя - землеробський, мисливський або скотоводческий і т.д. Вважалося, що влада клімату сильніше всієї влади.
Ш. Монтеск'є і Л.І. Мечников стверджували, що жаркий клімат не є умовою прогресу суспільства. Тільки помірний клімат народжує у людей стимули до праці, тому що природа нічого не дає людині тут в готовому вигляді. Саме помірний клімат є джерелом народження цивілізації, роблять висновок прихильники гео-графічного детермінізму.
Справедливість вимагає позитивно оцінити багато положень цієї теорії. У XIX столітті К. Маркс, розкриваючи механізм впливу природ-ой середовища на історію, звертає увагу на те, що різноманітність продуктів природи становить природну основу поділу праці. Чим багатше природа, тим різноманітніше можуть бути галузі виробництва, вище їх спеціалізація і продуктивність праці. Різноманітні природні умови стимулюють зростання суспільних потреб людини, але для здійснення необхідний певний рівень розвитку матеріального виробництва. Доводячи детерминирующую роль матеріального виробництва в суспільстві, К. Маркс, тим не менш, не заперечував і домінуючого впливу природних умов на розвиток суспільства. Як приклад він наводив факт становлення буржуазних відносин в Західній Європі, розташованої в зоні помірного клімату.
Якщо дано капіталістичне виробництво, відзначав він, то, при інших рівних умовах, величина додаткової праці змінюється в залежності від природних умов праці і особливо від пло-огрядний грунту. Однак звідси не випливає зворотного положення про те, що родючий грунт є найбільш придатною для зростання капіталістичного способу виробництва. Останній передбачає панування людини над природою.
Занадто марнотратна природа веде людину, як дитину, на помочах. Вона не робить його власний розвиток природної необ-ходимостью. Чи не області тропічного клімату з його могутньою рости-ності, а помірний пояс був батьківщиною капіталу. (Див .; Маркс К. Енгельс ф. Соч. 2-е изд. Т. 23. С. 255).
Об'єктивні не тільки матеріальні потреби суб'єкта, а й духовні. Людина не може перестати думати, пізнавати, переживати, відчувати, як не може перестати дихати, їсти і пити. Потреби в знанні, в пізнанні, в розвиненому духовному світі також властиві людині, як і матеріальні потреби. Потреба в вірі, наприклад, також незнищенна, як потреба в житлі. Віра допомагає людині вижити (часто навіть фізично), зберігати спокійний стан духу, вчить співпереживати, співчувати.
Історія - реальна суспільне життя людей, їх спільна діяльність, що виявляється в конкретних взаємопов'язаних події, факти, процеси. Це безперервний зв'язок часів і поколінь. У житті людей минуле, сьогодення і майбутнє розділені умовно, вони проникають один в одного. Діалектика історичного процесу тому складається також у взаємодії різних векторів, що визначають характер і спрямованість розвитку конкретних товариств.
Слід визнати, що в будь-якому суспільстві є прогресивні і регресивні процеси і явища. Але домінантність їх завжди различ-на. Співвідношення прогресу, регресу, а також безнаправленних змін ( «стояння на місці») завжди конкретно на різних стадіях і етапах історичного розвитку людства.
Основні положення суспільного прогресу можна звести до наступного. По-перше, суспільний прогрес - це домінуюча, але не єдина тенденція історичного розвитку. По-друге, суспільний прогрес є єдність загального, особливого і одиничного в поступальному просуванні вперед конкретного суспільства, народу, держави. По-третє, це єдність передісторії та історії суспільства, його минулого, сьогодення і майбутнього. По-четверте, суспільний прогрес складається з досягнень народів і держав на планеті.
Закони суспільного розвитку можуть змінювати свій вплив на суспільний прогрес від позитивного до негативного. Наприклад, роль народних мас в історії, особистості в історії, культурного чи іншого розвитку в одних умовах може давати позитивні результати, а в іншій, несприятливій обстановці, - не чинити істотного впливу на прогресивний розвиток.