Територіальні діалекти - один з різновидів російської мови (поряд з літературною мовою), існуюча як система місцевих говірок (діалектів), які поширені на певній території.
Територіальні діалекти є найбільш архаїчні і природні форми мовного існування. Це історична база мови, багатюща мовна грунт, сховище національної своєрідності мови. Територіальні діалекти складалися в період феодальної роздробленості і продовжують зберігати застарілі мовні особливості, що характеризують період, що передує створенню літературного загальнонаціонального мови. Територіальні діалекти існують в усній формі і служать для побутово-побутового спілкування в основному жителів сільської місцевості. Від просторіччя і жаргонів діалекти відрізняються не тільки територіально, а й характерним для кожного говірки набором фонетичних, граматичних, лексичних відмінностей. Так, для севернорусскіх говорив характерно окання (вимова звуку [о] не тільки в ударній, але і в ненаголошеній позиціях); для південноруських - акання (нерозрізнення звуків [а] і [про] в ненаголошених позиціях і збіг їх в звуці [а]). Північноросійських говорам, як і літературної мови, властиво тверде вимова закінчень дієслів у формі 3-ї особи; в південноруських говорах ці закінчення вимовляють м'яко (ідеть, несуть). Деяким говорам властиво вимова звуку [ц] замість [ч] (нацало, ЦСО). Багато говори мають специфічну лексику (фіранка - фартух, В'язенка, Шубенко - рукавиці, веселушка - частівка).
Діалекти піддаються досить значного впливу з боку літературної мови, що призводить до поступової втрати місцевих рис. У XX ст. в зв'язку з ростом освіти, розвитком радіо і телебачення носіями діалектів залишаються в основному люди старшого покоління.
Жаргонна лексика являє собою переосмислення, скорочені, фонетично змінені слова російської мови і запозичені з інших мов, особливо англійської. Наприклад: лабаз- «магазин», окурок- «електричка», пріча- «зачіска», прогіб- «підлабузництво», абіта- «абітурієнт», айз- «очей», алконавт- «алкоголік», Амерікаса- «Америка», антіфейс- «зад людини».
Деякі жаргонні слова і стійкі вирази набувають поширення і використовуються для надання мови виразності і експресивності. Наприклад: бомж, бомжатник, брейкер, грін, бабки, байкер, тусовка, свавілля, дійти до ручки, брати на пушку. Окремі слова і словосполучення в даний час не сприймаються як жаргонні, оскільки вони давно увійшли в літературну мову і відносяться до розмовною або нейтральним. Наприклад: шпаргалка, настрій, рокер, снікерси, бути в ударі.
Іноді як синонім до слова жаргон використовується слово арго. Так, наприклад, говорять про студентське, шкільному арго, маючи на увазі жаргон.
Основне призначення арго- зробити мова незрозумілою для чужих. У цьому в першу чергу зацікавлені низи суспільства: злодії шахраї, шулери. Існувало і професійне арго. Воно допомагало ремісникам (кравцем, бляхаря, лимарі і ін.), А також торговцам- ходебщіков (коробейники, які продавали невеликий товар вразноску в невеликих містах, селах, селах) при розмові зі своїми приховати від сторонніх таємниці ремесла, секрети своєї справи.
В. І. Даль у першому томі «Тлумачного словника» в статті з заголовним словом Афені, офеня призводить зразок арготіческой мови торговців: «Ропа Кіма, полумеркать, пухко, закурещат ворихани». Це означає: «Пора спати, опівночі, скоро заспівають півні».
Просторіччя / відхилення від літературної норми - одна їх форм національного російської мови, яка не має власних ознак системної організації і характеризується набором мовних форм, які порушують норми літературної мови. Таке порушення норм носії просторіччя (городяни з невисоким рівнем освіченості) не усвідомлюють, вони не вловлюють, не розуміють відмінності між нелітературних і літературними формами.
# 8729; У фонетиці. шофер, покласти, вирок, рідікуліт, колідор, розетки, друшлаг
# 8729; У морфології. мій мозоль, з повидлой, делов, на пляжу, шофера, без пальта, бежат, ляж, ложі;
# 8729; У лексиці: подстамент замість постамент, полуклиника замість поліклініка.
Вища форма національної мови
Літературна мова - вища форма національ-ного мови і основа культури мовлення. Він обслужива-ет різні сфери людської діяльності:
Багато видатних учених підкреслюють зна-чімость літературної мови як для окремої людини, так і для всього народу, нації. Ось Незнач-які з їхніх висловлювань:
Висока культура розмовної і письмен-ной мови, добре знання і чуття рідної мови, вміння користуватися виразними засобами, його стилістичним різноманіттям третьому - найкраща опора, найвірніше під-сперечатися і найнадійніша рекомендація для кожної людини в його суспільному житті і творчій діяльності (В. В. Виноградов).
Уміння говорити, це те мастильна мас-ло, яке необхідно для будь-якої культурно-державної машини і без кото-рого вона просто зупинилася б. Якщо для спілкування людей взагалі необхідна мова, то для культурного спілкування необхідний як би мову в квадраті, мова, культивований як особливе мистецтво, мову нормативний (A.M. Пєшковський),
Дослідник літератури і культури Давньої Русі академік Д.С. Лихачов, кажучи про мовну куль-турі, підкреслює виховне значення мови, його роль у формуванні мислення. Багатство, точність, чіткість вираження думки, на думку вченого, сві-детельствует про багатство загальної культури людини, про високий ступінь його професійної підготовки:
Але ось думка, над якою слід заду-маться: мова не тільки кращий показник загальної культури, а й найкращий вихователь людини. Чітке вираження своєї думки, багата мова, точний підбір слів у мові формує мислення людини і його професії-сиональной навички у всіх областях челове-чеський діяльності. Це не відразу здається ясним, але це так. Якщо людина точно може назвати помилку, допущену їм в роботі, значить, він визначив її суть. Якщо він, не озлясь і не вживши грубого вираження, чітко вказав на недоліки товариша, значить, він вміє керувати роботою. Точність, пра-вильность і прямота без грубощів в мові - моральний показник роботи, товариші-ства, сімейного життя, запорука успіху в навчанні.
Літературна мова має свої особеннос-тями. До них відносяться:
- обов'язковість для всіх носіїв мови,
- наявність усній і письмовій форми,
- наявність функціональних стилів,
Особливу роль в зміцненні та поширенні російської мови в цей період зіграв М.В. Ломон-сов. У 1755 р видається його «Російська граматика» - перша граматика російської мови, написаний-ва російською мовою.
До кінця XVIII в. переважне використан-ня в усній і письмовій мові російської мови ста-новится ознакою патріотизму, шанобливого від-носіння до своєї нації, своєї культури.
Творцем сучасного російського літературно-го мови по праву вважають А.С. Пушкіна.
А.С. Пушкін в своїй поетичній творчості і в ставленні до мови керувався принципом пропорційності і згідні. Він писав: «Істин-ний смак полягає не в несвідомому відкиданні такого-то слова, такого-то обороту, але в почутті сораз-мірності і згідні». Тому він вважав, що будь-яке слово допустимо в поезії, якщо воно точно, про-різному висловлює поняття, передає сенс.
Відмінною рисою літературної мови яв-ляется також наявність двох форм:
1. усного мовлення / звучить мова
2. письмо-менной мови / графічною-ки закріплена
Письмова мова звичайно звернена до отсутствую-щему.Устная мова передбачає наявність собесед-ника, слухача, нерідко залежить від того, як її сприймають.
Письмова та усна форми раз-личать по трьом параметрам: