Літописи - це пам'ятники історичної прози Стародавньої Русі. До історичної прози вчені відносять твори істориків, ко-торие бачили своє завдання в тому, щоб осмислити факти про-шлого і зобразити їх в яскравій, живій формі. Основою літописі є політична історія, яка пов'язана з сучасними подіями, з реальним життям. Об'єктом літописів є реальна людина і суспільство. Як пише дослідник давньо-руської літератури В.Г. Мірзоєв, «. літописець, хоча в загальному досить обережно, обробляв матеріал як предшественні-ков, так і новий, їм видобутий, по своєму розумінню намагаючись достовірно відобразити свою епоху ».
Літопис є одним з основних жанрів давньоруської літератури. Назва цього жанру походить від слова «літо» (рік): в літописах, що розповідають про ті чи інші події, оповідання велося по роках. Розповідь кожного року починався з одного слова: «В літо. »(Т. Е. В такий-то рік.). Літопис ло-гічної, в строгому хронологічному порядку розповідає про подію-тиях історичного минулого, які послідовно роз-вають від року до року. Саме з літописів ми можемо дізнатися про події історії нашої країни, давно пройшли: про трагічний-ської битві на річці Калка, про Куликовську битву, про те, як захва-тил Москву хан Тохтамиш, про міжусобної боротьби українських кня-зей і багато іншого.
Які причини виникнення літописів? Література вже усвідомлює становище своєї країни, своєї держави у світовій системі. Вона намагається знайти місце свого народу в історії, ос-мислити його значення в світовій історії, в світовому историче-ському процесі. Крім цього розширюється потреба в історичних знаннях, і літопис прагне висвітлити якомога більше історичних фактів, подій.
На Русі літопису велися з XI по XVIII століття. До середини XVI століття (період царювання Івана Грозного) літопис яв-лялась основним видом історичного оповідання. Після цього часу вона поступово поступається своїми позиціями дру-гому історіографічному жанру - хронографу (хроногра-фи - це історичні твори, викладають всесвітню ис-торію).
Літописи складалися в монастирях, при дворах українських князів (потім - українських царів), в канцеляріях митрополитів.
Дослідники розрізняють два види літописів. Одні літописи представляли собою або звичайні записи по роках, повідомлення про події, або літописні розповіді - опис подій з вклю-ням діалогів, конкретних деталей.
Літописні розповіді теж різняться: в одних оповідає-ся про події, сучасником яких є літописець; ці розповіді літературно оброблені і більш реалістичні; інші розповідають про події давно минулих років, часто це епі-етичні перекази, легенди, внесені в літопис не відразу, а через деякий час. Характерними рисами таких літописів є лаконічність опису, узагальненість образів героїв, цікавий сюжет, ефект несподіванки.
Академік Д.С. Лихачов відносить літописі до числа «об'єд-няющих жанрів» (термін Лихачова), тому що літописи вклю- 30 сподіваються в себе елементи інших жанрів: історичної прози, по-їнської повісті, житія святого, повчання, похвального слова.
Багато відомих і зараз твори давньоруської ли-ратури дійшли до нас в складі літописів. Це такі широко відомі твори, як «Повчання» Смелаа Мономах-ха, «Ходіння за три моря» Афанасія Нікітіна та інші.
В історії розвитку жанру літопису дослідники виділяють кілька періодів.
Другий етап розвитку українських літописів вчені пов'язують з періодом 1060-1070-х років: вважається, що в цей час склади-лась форма літописного оповідання - розповідь у формі погодних (по роках) статей. Саме в цьому була відмінність давньоукраїнських літописів від, наприклад, візантійських хронік, в яких історичні події описувалися за періодами царювання то-го чи іншого правителя. Другий етап розвитку українських літописів пов'язаний з ім'ям і діяльністю Никона - ченця Києво-Пе- Черського монастиря. Близько 1095 року було створено «Початковий звід», який зберігся в новгородських літописах. На його ос-нове був створений прекрасний пам'ятник давньоруської літератури, що не має собі рівних в Європі за різноманітністю джерел, а також талановитості оповідання, - «Повість временних літ» (написана близько 1113 року). Всесвітньо відома літопис - «За-вість временних літ» - по суті є енциклопедією ис-торических знань свого часу, як цікаво відгукнувся про неї дослідник В.Г Мірзоєв, «сконцентрований згусток полі-тичної мудрості раннього українського середньовіччя». Повість вказувала на місце слов'ян в світовій історії. Цікаво, що значення «Повісті временних літ» вже тоді добре усвідомлюючи-ли в Стародавній Русі - саме вона відкривала все склепіння подальші-чих років.
У XII-XIII століттях літописі ведуться не тільки в Києві і Нов-городі, а й в інших українських містах - в Рязані, Смелае, Чернігові, Ростові. Знаменитими пам'ятниками XIII століття є-ються літописні повісті про битву на річці Калка в 1223 рік та про на-ході хана Батия 1237-1241 рр.
Новий підйом в розвитку літописі як жанру відбувається в XIV столітті. Вчені пов'язують це з такими важливими историче-ськими подіями в житті Давньої Русі, як Куликовська битва в 1380 році і піднесення Москви.
Перший загальноукраїнський звід літописів був створений в 1408 (за деякими даними в 1409) році. У 1480-х рр. записи поточних подій стали носити суто офіційний характер; з цього часу незалежне, місцеве літописання в українському государ-стве перестало існувати (за винятком Пскова).
З XVI століття літописання ведеться тільки в Москві, столиці української держави. З'являється український Хронограф, який об'єднав виклад світової історії (від біблійного часу до падіння Візантії) і російської історії (від найдавнішої історії до середини XV століття).
У XVI столітті (1568-1576 рр.) На замовлення царя Івана IV (Івана Грозного) створюється найбільший літописно-хронографічес- кий пам'ятник Стародавньої Русі - Особовий звід. Він містить 10 томів, талановито прикрашених мініатюрами (в кількості понад 16 тисяч).
До XVII століття зникає суспільне та історичне значення літописів.
Російська художня література не раз зверталася до ле-топісям. Літописні розповіді використовували в своєму творчості-ве такі відомі українські письменники, як Н.М. Карамзін, А.С Пушкін, А.К. Толстой і інші.