Багато батьків щирі вважають, що діють в інтересах дитини: захищають, оберігають, направляють. І так само щиро не розуміють, чому їх уже доросла дитина виявляється таким непристосованим до життя.
Про те, чому "зручні" діти не перетворюються в відповідальних дорослих, розповідає психолог Голованова Тетяна.
"Зручним" дітям дуже незручно жити
- Викликали? - мама сідає навпроти Марьіванна і уважно дивиться.
- Так звичайно! Ви мама Вані? У мене до Вас серйозна розмова!
- Я Вас уважно слухаю, - мама привітно усміхається і дивиться на вчительку в сірому в'язаному светрі, явно не новому, але до скрипу акуратному.
- Ви розумієте, навіть не знаю, як би вам це сказати. Ваня в школі продавав іншим дітям стрибуни! Вчителі бачили і мені сказали! Я викликала Машу - вона каже, що дійсно купувала стрибун! І інші діти теж, - Марьиванна робить театральну паузу і вичікувально дивиться на маму.
Мама, продовжуючи привітно усміхатися, злегка піднімає праву брову:
- У сенсі - і? - Марьиванна явно чекала іншої реакції на свої слова.
- Ну і що? Продавав стрибуни. Це м'ячики такі стрибають, так? Я зрозуміла. А викликали щось Ви мене навіщо?
- Ну як же. Так тому й викликала. У школі, на перервах ...
- Тобто, не на уроках?
- Е-е ... - вчителька явно спантеличена питанням. - Ні. Але при чому тут це. Він! В школі! Продавав! Іграшки!
Мама піднімає другу брову:
- Він погано себе вів? На нього скаржилися вчителі? Він отримав двійку? Побився з кимось? Щось вкрав? Зрештою - обдурив свого покупця і не надав купленого стрибуна?
Марьиванна на кілька секунд завмирає з відкритим ротом, перш ніж продовжити:
- Тобто він у вільний час на перерві виявляв свою самостійність і реалізовував свій маленький бізнес-план, не на шкоду навчанню або поведінки?
- Ви серйозно?
- Цілком. Я намагаюся з'ясувати причину, по якій я сьогодні відпросилася з роботи, щоб приїхати до Вас.
- Але я ж сказала! - Марьиванна явно починає нервувати.
- Я прошу вибачення. Напевно, я неуважно читала правила поведінки в школі. Але абсолютно не можу згадати, щоб там було хоч щось про заборону продажу стрибунів на перерві.
- Як же Ви не розумієте, - починає кип'ятити вчителька. - У школі не можна нічого продавати!
- Правда? У вас в їдальні булочки роздають безкоштовно?
- Причому тут булочки?
- Ну Ви ж сказали, що нічого продавати в школі не можна. Але я чомусь даю дитині щотижня гроші на булочки.
- Так. Ви що, серйозно? Він продавав в школі іншим школярам іграшки! Це школа, а не ринок! - починає кип'ятити Марьиванна.
- Я звичайно перепрошую, але що Ви конкретно хочете від мене? Якщо в Ваших правилах прописано, що цього робити не можна - просто покажіть ці правила Вані. Він дуже трепетно ставиться до законів.
- А Ви не хочете якось на нього вплинути?
Перед Вами типове зіткнення двох реальностей - шкільної та дорослої, пострадянської та сучасної, слухняною і самостійною, звичним життям і креативною. Чомусь багато батьків хочуть неможливого, щоб їх дитина до 18 років був виключно слухняним, інертним, тихим (і бажано німим) відмінником, а потім раптом різко перетворився на успішного, впевненого в собі і процвітаючого бізнесмена.
І дуже дивуються - ось і в інститут «надійшли» дитинку, і з житлом допомогли, і на роботу влаштували - а нічого не змінюється. Тягне синок офісним планктоном день до вечора, п'є пиво по п'ятницях і всі вихідні сидить за комп'ютером. Ще й гроші у батьків просить. А самому вже двадцять п'ятого рочок пішов ... Що ж ми не так зробили щось? Адже все для нього, рідного.
І рідко хто пам'ятає, що коли син в п'ятому класі хотів на карате - його не пустили (травмонебезпечних). У сьомому не дали займатися брейком (Взагалі примха!). У восьмому відправили силоміць на авіамоделювання (Яка ще література? Що за заняття для пацана?). У дев'ятому перевели в англійський ліцей (Подумаєш, друзі! Нових заведе!). А в одинадцятому заборонили зустрічатися з першокурсницею (У нього таких Кать ще вагон буде). Не дали вступити на журналістику (куди-куди?). Відправили на платне в економічний (Ну і що, що з математикою погано! Навчиться!). Влаштували на роботу до дядька Колі на фірму (Де ж він сам-то зараз роботу знайде ... час таке ...).
Та ще страшно дивуються. Он у сусідки син - в дитинстві просто напастю був! Вічно з розбитими колінами ходив. У школі щороку секції міняв, не сиділося йому ніде. Пішов вчитися на політолога. Кинув через рік. Потім працював десь з вісімнадцяти років. У двадцять тільки на заочний пішов. А зараз - своя фірма, машина, дружина красуня, скоро дітки будуть. З дружиною геть разом велосипедами захоплюються, кожні вихідні кудись їздять, сусідка фотографії показувала. Як же так?
Ситуації, звичайно, описані перебільшені. Але загальна тенденція така. Якщо дитині не давати проявляти ініціативу в три роки і забороняти все підряд в десять, то в двадцять він не стане раптом самостійним і впевненим у собі. Він буде дуже «зручним» для батьків, які не буде рвати одяг, розбивати коліна і сперечатися з вчителями, відстоюючи свою думку.
Він буде слухняним і виключно правильним. Тільки батькам варто задуматися - яку дитину вони хочуть виростити? Зручного в дитинстві або успішного в житті? Коли дитина бігає від захоплення до захоплення, шукаючи себе, ах яке спокуса - шикнути і змусити далі ходити в ненависну музичну школу. Тільки потім можна на виході отримати людини, не просто не має свого інтересу, а ще й люто ненавидить музику в принципі.
Дитина - така ж людина, просто маленький. Він повинен мати право голосу і нести відповідальність за свої рішення. Тільки так він зможе вирости відповідальним дорослим, а не інфантильним маминим синочком. Якщо приймати всі рішення за нього, не радячись, можна здорово полегшити життя собі зараз і так само ускладнити в майбутньому. Причому як собі, так і дитині.
І окрема тема - батьківської підтримки. Не той, що «влаштувати в інститут через племінника татового друга, тому що напрямок перспективний». А тієї, яка «ти виріши, а ми з татом підтримаємо твій вибір».
Навчіться слухати і чути своїх дітей. Радити, а не змушувати. Підтримувати, а не перешкоджати. Пропонувати, а не змушувати. Пояснювати, а не забороняти. І буде Вам щастя.