Чому російські приватні інвестори обмежуються використанням вкладів? Чому настільки неохоче вкладають в пайові інвестиційні фонди та деривативи? Для такого фінансового поведінки є об'єктивні підстави.
На фондових ринках розвинених країн на частку приватних інвесторів припадає понад 20% від загального обсягу коштів. У США цей показник взагалі досягає 60%. Правда, тут враховуються не тільки персональні рахунки, а й фонди колективних інвестицій, включаючи пенсійні. За даними НАУФОР, зараз в Росії лише близько 900 тис. Чоловік з 144-мільйонного населення інвестують в цінні папери, а частка активних інвесторів ледь дотягує до 100 тис.
На думку ряду міжнародних експертів, при поліпшенні економічної ситуації в Росії інвестори можуть розраховувати на отримання щорічної прибутковості на рівні 15-17% протягом наступних десяти років, що набагато перевищує потенційний дохід на фондових ринках як розвинених, так і країн, що розвиваються. Але так вважають професійні іноземні інвестори.
Наше населення вчиться виключно на власному досвіді, часто негативному, і на своїх помилках. Тому краще зберігати накопичення в валюті і депозитах, а ті, хто володіє великими сумами коштів, - інвестувати в нерухомість.
В умовах досить високої багаторічної інфляції і заходили в країну величезних доходів від продажу нафти і газу ціни на нерухомість росли як на дріжджах. На десятки відсотків щорічно. Не дивно, що квартири, заміська і зарубіжна нерухомість довгий час залишалися головним перевагою наших інвесторів. Ніхто всерйоз не розглядав ризики обвального зниження нафтових цін і різкого скорочення попиту на все, включаючи нерухомість.
Поки уряд, Банк Росії і експертне співтовариство «днем з вогнем» шукають «внутрішнього інвестора», здатного сформувати джерело довгих інвестиційних грошей для внутрішнього ринку капіталу, громадяни обходять цінні папери стороною. Населення в цілому поки недостатньо грамотно у фінансовому відношенні, щоб приймати самостійні інвестиційні рішення. А колективні інвестиції, наприклад, такі як пайові інвестиційні фонди, несуть на собі всі ризики фінансових ринків і не гарантують ніякого певного доходу.
В результаті російський фондовий ринок, стан якого є показником зрілості економіки і ефективності перерозподілу капіталів і ресурсів, залишається в депресивному стані. На ньому зараз більше іноземних інвесторів, ніж наших співгромадян.
Але справа не тільки в руських і волатильності нашого фондового ринку. Самі умови інвестування в цінні папери в нашій країні набагато гірше, ніж просте внесення грошей на депозити. Розміщуючи кошти на банківські депозити, громадяни не платять податок на доходи фізичних осіб, якщо ставка по вкладу не перевищує фіксованої величини. А прибуток від операцій з цінними паперами обкладається в повному обсязі. Цінні папери реально знаходяться в нерівних податкових умовах в порівнянні з депозитами, і при порівнянних процентних доходах вклади мають 13-процентне податкову перевагу над купонними доходами облігацій тих же самих банків або корпоративних облігацій.
Крім того, певна сума грошей фізичної особи захищена Агентством зі страхування вкладів. Причому гарантується не тільки початкова сума вкладу, але і накопичені відсотки по ньому.
Є й складності з вибором типів податкового вирахування. В одній схемі необхідна наявність у громадянина доходів, які оподатковуються за ставкою 13%, у відповідному податковому періоді, на які надається вирахування. В іншій схемі податкове вирахування на внески не надається, правда, майбутній дохід звільняється від податку по завершенню трирічного періоду. При цьому у інвестора немає права змінювати схему протягом періоду. І якщо через рік людина, що вибрала, наприклад, першу схему, втрачає роботу, він відразу ж потрапляє в нерівні умови порівняно з інвестуванням за другою схемою.
Що ще перешкоджає приватним інвестиціям на фондовому ринку і зростання обсягів ПІФів? По-перше, неконтрольовані ризики нашого фондового ринку, що випливають з проблем розвитку економіки і стану інвестиційного клімату. По-друге, вкрай низькі стандарти корпоративного управління, складності контролю за діяльністю менеджменту компаній з боку міноритарних акціонерів, економічний егоїзм мажоритарних акціонерів і непрозорість прийняття рішень у компаніях. По-третє, низька фінансова грамотність населення в цілому і відсутність навичок інвестування і заощадження протягом поколінь, на відміну, наприклад, від населення Європи і США.
Певна частка провини за те, що ринок колективних інвестицій стагнує і скорочується, лежить на самих керуючих компаніях. При цьому пайовики ПІФів стикаються не тільки з втратами через інвестиційних помилок керуючих, але і з тим, що керуючі, по суті, змушують людей самостійно вибирати галузь, куди інвестуються кошти, пропонуючи, наприклад, не просто ПІФи акцій і облігацій, а цілий набір галузевих ПІФів. Наприклад, «Електроенергетика», «Телекоми», «Металургія», «Фінанси», «Транспорт» та т. Д. Але хіба у звичайної людини є час і можливість самостійно розібратися в перспективах тій чи іншій галузі, тим більше в умовах економічної кризи ? І хіба керівник не повинен сам вибирати найбільш перспективні галузі та інвестиційні ідеї? Керуючий адже вважає себе професіоналом і стягує з пайовиків ПІФів комісію за свої послуги з управління.
Якщо інвестиційний результат управління ПІФом не влаштовує пайовиків, вони або виходять з гри взагалі, або починають інвестувати самостійно, відкриваючи особисті брокерські рахунки.
Не варто забувати також про відповідальність професійного інвестиційного співтовариства, держави і засобів масової інформації за підвищення фінансової грамотності нашого населення. Допомогти людям розібратися зі стихією фінансових ринків - наш прямий обов'язок.
Підписуйтесь на телеграм бот Банкі.ру!
@banki_ru_bot