Хочу іншу історію
"Поява привидів померлих рідних і близьких людей вчені називають ефектом Соляріса. Слідом за фантастом Станіславом Лемом вони припускають: люди і образи, що живуть тільки в нашій пам'яті, можуть оживати насправді".
Сталося велике горе: Олена залишилася одна, з двома дітьми на руках. Чоловік загинув у Чечні, під Ханкалою. Горем своїм Олена не хотіла ні з ким ділитися і переживала втрату на самоті: Андрій був їй доріг як чоловік, як друг, який розумів її і відчував її настрій на відстані.
Зустріч відбулася пізно увечері. Діти давно лягли спати, Олена ще поралася по господарству. І тут пролунав дзвінок у двері, від чого серце у жінки мимоволі стислося. Дзвінок повторився, і Олена відкрила двері. На сходовому майданчику стояв Андрій!
Страх охопив Олену моторошний, але голос чоловіка привів до тями:
- Не бійся, я живий і здоровий, впусти мене. Мені холодно, і з дороги я дуже втомився.
У кімнаті за накритим столом Олена сіла навпроти чоловіка, не вірячи своїм очам, що ось він, поруч, той, кого вона поховала місяць тому.
Чоловік виглядав втомленим і виснаженим. Їв повільно і мовчав, сумно дивився в бік сплячих дітлахів. Потім заговорив:
- Живий я, не сумнівайся. Сповістили про мою смерть тебе невірно. Це не я підірвався на міні, а один мій, а я втік, втік. Буду приходити тепер до тебе тільки вночі, але щоб ні одна душа не знала про мене, інакше мене судитимуть як дезертира.
Вночі вони лягли спати разом. Щось було чуже, відразливе в цьому рідну людину. Олена ніяк не могла або просто не хотіла поні-мати, а тому намагалася не звертати на це уваги.
Рано вранці, ледь почало світати, Андрій пішов, жінка побачила його про-промайнула постать за вікном на вулиці. Ні страху, ні подиву вона не іс-катувала. Так тривало тиждень: рано вранці він зникав, вночі з'являвся знову.
Олена перестала плакати, помітно повеселішала. Якось розговорившись з сусідкою, вона, незважаючи на заборону чоловіка, під великим секретом зізналася їй, що Андрій приходить до неї ночами, і вони живуть з ним, як раніше.
Сусідка спочатку подумала, що та рушила розумом, і в душі змилостивилася над нею. Але Олена дуже докладно розповіла їй про все. Зрозумівши, що до чого, сусідка, розбирається в подібних справах, відповіла:
- Ну і дурна ж ти! Пам'ятаєш, я говорила тобі: Чи не ридай сильно, що не уби-вайся по небіжчикові! Ти його душі не даєш спокійно покинути цей світ, створюєш перешкоди своїми слізьми. Чи не чоловік це ходить до тебе, а митар!
Олена задумалася над цими словами. Лише зараз до неї стало по-справжньому доходити, що вона робить непростимий гріх. Вперше за ці дні її охопив страх.
- Що ж мені робити? - запитала вона сів від хвилювання голосом.
- А ти молитву прочитай перед тим, як йому з'явитися. Я сьогодні до тебе забіжу, ми окропили квартиру святою водичкою, і я принесу тобі ту молитву, яку треба буде прочитати.
Коли годинник пробив північ, чоловік подзвонив у двері. Олена відкрила, але Ан-Дре заходити не став. Він притулився плечем до одвірка і мовчав, а очі у нього були злі і світилися загрозливим блиском. Жінка зіщулився-лась від цього погляду, притиснувши до грудей листочок з молитвою.
- А, здогадалася! - почула вона його голос.
Андрій ударив кулаком по дверях і. розчинився в повітрі! Після цього величезний тягар стала тиснути на Олену, знесилена жінка схопилася за голову і заридала.