Читати онлайн чаклун автора Зощенко михайло михайлович - rulit - сторінка 1

Чудеса, громадяни! Кругом, можна сказати, пар, електрична енергія, швейні ножні машинки - і тут же поряд з цим - чаклуни і чарівники [1].

У мужика в селі сівалка [2] і віялка [3]. і землю свою мужик раздраконівает паровим трактором, і тут же поруч і майже в кожному селі проживає чаклун. Живе, хліб жує і мужичків поцуківает [4].

Дивні і незрозумілі речі!

Днями ось в одному селі вбили чаклуна. Ну вбили, вбили - забути треба. То чи не забули мужички. Плачуть тепер і ридають і рвуть на собі волосёнкі.

Тому - лякаються, що буде покарання згори.

А прийшов цей чаклун перед самою своєю смертю до одного середнього мужику. А прикмета така: прийшов чаклун - значить, чекай біди: або корова помре, або інше нещастя.

Прийшов чаклун і сів за стіл. А очі у самого каламутні, вуса донизу, і бородёнка тріпається.

Сидить чаклун за столом і чухає ліву руку [5].

Ну, звичайно, в хаті злякалися. Господиня метається, крекче, пре на стіл все їстівне. Стара кланяється тим часом чаклуна в пояс і наївно запитує:

- І чого ти, батюшка, прийшов, сів за стіл і чешешь ліву ручку? Чи не станеться якийсь бедішкі або горя?

А чаклун, насупившись, відповідає

- Може, бабка, і трапиться. А трапиться, так відкупишся, божа старенька. Боятися біди нема чого.

А господар, інвалід Тимошка, цикає на стареньку і сам до чаклуна підходить.

- Нічого, каже, дарма тут сидіти - прохолоджуватися. Нічого, каже, тут ручки чесати - бліх у мене розводити. Почухав і вистачить - йди ковбаскою.

Ахнули в хаті від нахабної репліки. А чаклун посірів, встав, понюхав порожній повітря і вийшов.

- Ну вийшов - вийшов. Баба плаче, старенька хрюкає, а Тимошка, випнувши груди, відповідає:

- Я, каже, ще пребагато шкодую, що чаклуна межи очі не вдарив. Я, каже, чаклунів завжди в перенісся б'ю. І ось настала ніч. Баба плаче, старенька хрюкає. А Тимошка на лавці лежить і носом посвистує.

- Раптом серед ночі баба Тимошку будить.

- Ну, каже, дочекалися - нещастя. Слухай!

- І справді, з двору з хліва тоненько так теля заливається. Ну, запалили ліхтар, вийшли у двір - вірно стоїть теля посередь хліва, хвостик свій підняв вгору і кричить, кричить - вухам нудно.

- Дали телицю хлібця мочені - НЕ берет. Далі молока - відмовляється. І кричить всю ніч. І вранці кричить. І в обід кричить. Увечері баби поднапёрлі на Тимошку. Веліли повалитися йому в ноги чаклуна і випросити прощення.

- Тимошка покобенілся, але пішов. Прийшов.

- Чого, - запитує чаклун - не телиця чи кричить?

- Так, каже, громадянин чаклун, кричить телиця. Чи не вели, каже, стратити, а вели милувати. З мене, каже, доводиться.

- Гаразд, - сказав чаклун.

- І пішов. Він пішов попереду, а Тимошка за ним. Дійшли до дому, а чаклун і каже:

- Як увійдемо в ворота, відверни в сторону і шепочи молитви. Я ж потружусь і сам піду до теляті.

- І пішов до теляті.

- А Тимошка почекав злегка і за ним. Чаклун в хлів, а Тимошка припав до стіни і в щілинку дивиться, чого чаклун ворожити буде.

- А чаклун між тим узяв в руку телячий хвіст і виймає з нього

- закричав тут Тимошка, замкнув хлів, скликав мужиків і пояснив справу. Почали чаклуна бити.

- Били чаклуна, били - мовчав чаклун, але, помираючи, сказав:

- Не я всунув в телячий хвіст шпильку - бог всунув.

- Ну помер - помер. На сьогодні, наприклад, помер - завтра нещастя: у мужика в сусідньому селі корова ногою куру задавила.

- Місяць чи два пройшло - бац! - ще нещастя йшов п'яненький мужик додому, звалився в канаву і ногу собі вивернув. Два ці нещастя трапилися, і мужички чекають на третю. А третє трапиться - чекатимуть четвертого.

- Буде тепер чаклун кришити народ людський.

Схожі статті