Чудеса, громадяни! Кругом, можна сказати, пар, електрична енергія, швейні ножні машинки, - і тут же поряд з цим - чаклуни і чарівники.
У мужика в селі сівалка і віялка, і землю свою мужик раздраконівает паровим трактором, і тут же поруч і майже в кожному селі проживає чаклун. Живе, хліб жує і мужичків поцуківает.
Дивні і незрозумілі речі!
Днями ось в одному селі вбили чаклуна. Ну вбили, вбили - забути треба. То чи не забули мужички. Плачуть тепер і ридають і рвуть на собі волоссячко.
Тому - лякаються, що буде покарання згори.
А прийшов цей чаклун перед самою своєю смертю до одного середнього мужику. А прикмета така: прийшов чаклун - значить, чекай біди: або корова помре, або інше нещастя.
Прийшов чаклун і сів за стіл. А очі у самого каламутні, вуса донизу, і борідка тріпається. Сидить чаклун за столом і чухає ліву руку. Ну, звичайно, в хаті злякалися. Господиня метається, крекче, пре на стіл все їстівне. Стара кланяється тим часом чаклуна в пояс і наївно запитує:
- І чого ти, батюшка, прийшов, сів за стіл і чешешь ліву ручку? Чи не станеться якийсь бедішкі або горя?
А чаклун, насупившись, відповідає:
- Може, бабка, і трапиться. А трапиться, так відкупишся, божа старенька. Боятися біди нема чого.
А господар, інвалід Тимошка, цикає на стареньку і сам до чаклуна підходить.
- Нічого, каже, дарма тут сидіти - прохолоджуватися. Нічого, каже, тут ручки чесати - бліх у мене розводити. Почухав і вистачить - йди ковбаскою.
Ахнули в хаті від нахабної репліки. А чаклун посірів, встав, понюхав порожній повітря і вийшов.
Ну вийшов - вийшов. Баба плаче, старенька хрюкає, а Тимошка, випнувши груди, відповідає:
- Я, каже, ще пребагато шкодую, що чаклуна межи очі не вдарив. Я, каже, чаклунів завжди в перенісся б'ю.
І ось настала ніч. Баба плаче, старенька хрюкає. А Тимошка на лавці лежить і носом посвистує. Раптом серед ночі баба Тимошку будить.
- Ну, каже, дочекалися - нещастя. Слухай!
І справді: з двору з хліва тоненько так теля заливається.
Ну, запалили ліхтар, вийшли у двір - вірно: варто теля посередь хліва, хвостик свій підняв вгору і кричить, кричить - вухам нудно.
Далі телиці хлібця моченого - не бере. Далі молока - відмовляється.
І кричить всю ніч. І вранці кричить. І в обід кричить.
Увечері баби поднаперлі на Тимошку. Веліли повалитися йому в ноги чаклуна і випросити прощення. Тимошка покобенілся, але пішов.
- Чого, - запитує чаклун - не телиця чи кричить?
- Злякався Тимошка.
- Так, каже, громадянин чаклун, кричить телиця. Чи не вели, каже, стратити, а вели милувати. З мене, каже, доводиться.
- Гаразд, - сказав чаклун.
І пішов. Він пішов попереду, а Тимошка за ним. Дійшли до дому, а чаклун і каже:
- Як увійдемо в ворота, відверни в сторону і шепочи молитви. Я ж потружусь і сам піду до теляти.
І пішов до теляти.
А Тимошка почекав злегка і за ним. Чаклун в хлів, а Тимошка припав до стіни і в щілину дивиться, чого чаклун ворожити буде.
А чаклун між тим узяв в руку телячий хвіст і виймає з нього шпильку.
Закричав тут Тимошка, замкнув хлів, скликав мужиків і пояснив справу.
Почали чаклуна бити.
Били чаклуна, били - мовчав чаклун, але, помираючи, сказав:
- Не я всунув в телячий хвіст шпильку - Бог всунув.
Ну помер - помер. На сьогодні, наприклад, помер - завтра нещастя: у мужика в сусідньому селі корова ногою куру задавила.
Місяць чи два пройшло - бац ще нещастя: йшов п'яненький мужик додому, звалився в канаву і ногу собі вивернув. Два ці нещастя трапилися, і мужички чекають на третю. А третє трапиться - чекатимуть четвертого.
Буде тепер чаклун кришити народ людський.
.
письменник - Михайло Зощенко