- Слава богу, буря вщухла!
Лорд Хінчлі налив собі келих бренді і осушив його одним ковтком.
- Тобі пощастило, - зауважив його співрозмовник, - ти не бачив справжніх штормів.
- І не побачу! Побий мене грім, якщо я ще коли-небудь в своєму житті відправлюся в плавання! Бог свідок, Тера, я починаю вірити, що ця країна і справді - житло варварів і злих духів!
- Звичайне уявлення сноба-англійця про Шотландію, - скерував губи, зауважив герцог Стратнарн.
Лорд Хінчлі відкинувся в кріслі, подумки подякувавши долі за те, що крісло це не кидає з боку в бік по всій кают-компанії - як тривало все сім днів їх подорожі по суворому Північного моря.
- На мою скромну думку, - заговорив він довірливо, - ти був тричі прав, коли обтрусив зі своїх ніг прах Шотландії і поїхав на південь. А зараз, Тера, - і я тобі це вже не раз говорив - ти здійснюєш найбільшу помилку в своєму житті.
Герцог, спохмурнівши, мовчки відвернувся до ілюмінатора, за яким привітно зеленів берег. Корабель на всіх вітрилах мчав до Ферт-оф-Тею.
Герцог не збирався пояснювати навіть найкращому другові, що все його єство протестувало проти повернення до Шотландії - країну, яку він покинув дванадцять років тому, як вважав, назавжди.
Тоді Терану було всього шістнадцять. Він біг, не витримавши знущань батька. Стратнарн-старший був грубий і несправедливий з хлопчиком, жорстоко принижуючи його гордість. У гніві Тера вирішив, що не хоче мати нічого спільного ні з Шотландією, ні з народом горців.
Герцог згадував, як, добравшись до Перта, він піднявся на перший-ліпший корабель, що йде в Англію. В кишені у нього знайшлося лише кілька дрібних монет, і плавання довелося провести в задушливій, смердючою комірчині під палубою.
Однак лондонські родичі покійної матері взяли втікача з розпростертими обіймами.
Його відправили вчитися спочатку в знамениту Публічну школу, а потім - в Оксфорд. Після закінчення університету молодий маркіз Нарнії, користуючись щедрістю свого діда - близького друга принца-регента, - почав розкішну і витончену життя світського денді.
Про Шотландії маркіз майже не згадував.
Дід незабаром помер, залишивши онука величезний маєток і великий стан. Колишній принц-регент, а нині король Георг Четвертий, вважав себе зобов'язаним сприяти онукові покійного друга. Маркіз Нарнії насолоджувався всім, що міг надати Лондон людині його років і положення.
Уявіть же собі почуття Тера, коли три місяці тому він дізнався, що батько його помер, а сам він успадкувавши титул не тільки герцога Стратнарна, а й вождя клану Макнарн!
Здається, в глибині душі він вважав, що батько не підвладний смерті і буде жити вічно.
Коли Тера згадував батька - що траплялося не часто, - старий вождь був для нього якимось могутнім непохитним істотою, на зразок тих велетнів, легенди про яких він чув у дитинстві ...
Герцог мовчав так довго, що лорд Хінчлі, знову наповнивши келих, зауважив:
- Бачу, ти не в дусі. Фізіономія у тебе така, що у членів цього твого клану при одному погляді на тебе душа піде в п'яти!
- От і добре, - похмуро відповів герцог, - тоді вони, можливо, будуть мене слухатися.
Втім, сам герцог тут же зрозумів, що говорить дурість. Членів клану не потрібно примушувати до покори - вони підкоряються вождю охоче і з радістю. Батько одного разу зауважив: «Вождь стоїть посередині між своїм народом і богом».
Дивна тривога охопила герцога, і він поспішив нагадати собі, що часи патріархальної дикості минули. Тепер вождь не має влади над життям і смертю своїх васалів і взаємні відносини вождя і клану, звичайно, змінилися.
- Ось що я тобі скажу, - зауважив лорд Хінчлі, потягуючи бренді, - коли ми з Його Величністю попливемо назад на «Ройял Джордже», я замкнися в каюті і нап'юся до нестями! І постараюся не прокидатися, поки у вікні не покажеться Тільбюрі.
- На зворотному шляху море стане спокійніше, - неуважно відповів герцог, немов думав про щось інше. - Крім того, Його Величність не страждає морською хворобою і неодмінно захоче побачити, як зраділи шотландці його візиту.
- Ти впевнений, що вони зрадіють? - запитав лорд Хінчлі. - По-моєму, даремно сер Вальтер Скотт підтримав короля в цьому божевільному бажанні їхати в Шотландію! Якщо у шотландців залишилася хоч крапля здорового глузду, вони зустрінуть Його величності вітальними вигуками, а похмурим мовчанням, а то і прокльонами.
Герцог не відповідав, і лорд Хінчлі продовжив:
- Мій дід служив в армії Камберленда і брав участь в битві при Куллодене. Він розповідав, що після перемоги почалася справжня різанина. Англійські солдати не щадили ні старих, ні жінок, ні дітей. На місці будь-якого англійця я б тричі подумав, перш ніж їхати до людей, в чиїх серцях, безсумнівно, ще жива думка про помсту.
- Битва при Куллодене була дуже давно, - відповів герцог.
Всі права захищеності booksonline.com.ua