Несподівано він почув, як хтось тихенько плаче. Владислав пішов на звук. В одному з далеких кутів залу він побачив Ніку. Тепер на ній було довге біле плаття, більше схоже на саван. Вона плакала і щось притискала до грудей. Він підійшов до Ніке і опустився перед нею на коліна. Вона притискала до грудей ляльку.
- Про що ти плачеш? - витираючи їй сльози, запитав він.
- Це лялька ... всього лише нежива лялька ... - крізь сльози прошепотіла вона. - І Ася ... Знайди її скоріше, інакше ти не встигнеш ...
- Що я не встигну? - у нього по спині побігли мурашки.
- Скоріше, ось вона, - квапила його Ніка. Владислав повернувся і побачив Асю. На ній було таке ж біле, на зразок савана, плаття, і вона йшла до вікна, щось притискаючи до грудей. Владислав піднявся і пішов до неї, але все одно вона була ближче до вікна, ніж він.
- Ася! - гукнув він її, коли вона підійшла вже зовсім близько.
- Ти встиг, - вона зупинилася і посміхнулася. - На, візьми і прощай.
Вона передала йому те, що притискала до грудей, і, зробивши крок, прямо крізь скло вийшла назовні. У Владислава все завмерло всередині. Він подивився на те, що передала йому Ася, але не встиг нічого побачити, так як підійшла Ніка дуже дбайливо взяла це і притиснула до грудей.
- Чому вона йде? - запитала Ніка і знову заплакала. - Ти ж пообіцяв, що вона залишиться ...
- Я нічого не зміг зробити. Ніхто нічого не зміг зробити, - з гіркотою вимовив він. - Вибач.
Ася в останній раз обернулася і прощально помахала їм рукою. Вона йшла туди, в прекрасний квітковий луг, в теплий і світлий світ, а вони залишалися тут. Несподівано він згадав, що вже одного разу бачив цей світ, теплий, світлий, досконалий, де немає ні горя, ні болю. Він зрозумів, куди йде Ася, і щосили почав бити в скло кулаками і кричати:
- Вернись! Не йди. Ні! Ні! Ні. Ася, немає. Не треба, не роби цього.
Знесилений своїм криком, він впав перед склом на коліна і схопився за голову. Він намагався побачити Ніку, але її ніде поруч не було, і йому знову стало страшно і самотньо. Йому здалося, що він вмирає, але туди, за вікно, йому не потрапити. З цього стану самотності його вирвав дитячий плач, плач немовляти, і, як йому здалося, навіть не одного, і голоси Ніки та Аліка. Вони були поруч.
- Влад, ми ж з тобою, - ласкаво сказала Ніка.
- Подивися, яке диво! - захоплено промовив Алик.
- Так, - прошепотів він їм у відповідь, не в силах відірватися від скла, але там уже був самий звичайний міський пейзаж.
- Влад! - хтось наполегливо тряс його за плече.
Владислав відкрив очі і побачив над собою стривожене обличчя Сергія. Він був у своїй кімнаті, лежав одягнений на покривалі, поруч валялася книга, горіло світло.
- Що трапилося? - Владислав сів і злякано подивився на Сергія.
- Ти в порядку? Я вже півночі слухаю, як ти то розмовляєш, то смієшся, тепер кричати почав.
- Так приснився сон якийсь страшний, - Владислав провів рукою по мокрому лобі. - Альона вже з Катериною прийшли?
- Давно. Вже адже три години. Я заглянув, коли вони повернулися. Ти спав. Алік сказав тебе не будити.
- штовхни. На добраніч, - Сергій пішов.
Владислав вранці заїхав в лікарню, щоб побачитися з Нікою. Як і вчора, вона була веселою і раділа тому, що кашель пішов на спад. Єдине, на що вона поскаржилася, це був кошмарний сон, що не припинявся всю ніч.
- Куди ніч, туди й сон, кошеня, - посміхнувшись, заспокоїв її Владислав.
- Ти не запізнишся? - занепокоїлася Ніка. - Ти ж казав, що сьогодні фіни приїжджають.
- Йду, а то дійсно спізнюся, - він поцілував її. - Ти не дуже образишся, якщо вдень у мене не вийде приїхати?
- Ні. Взагалі, скільки можна тобі говорити, що ти даремно турбуєшся і так часто їздиш ...
- Чи не бурчи, ведмежа. Сьогодні мене не буде, і ти почнеш нудьгувати.
- Я і так сумую, якщо не бачу тебе і п'яти хвилин, - вони попрощалися, і Владислав поїхав.
Лазарєв сказав, що з Асею сьогодні теж набагато краще, ніж в попередні дні, і приводів для хвилювань немає. Однак Владиславу в цьому поліпшенні здалося мало не загроза. Говорити щось Лазареву він не став. Крім того, потрібно було зосередитися на майбутній зустрічі з партнерами з Фінляндії. Партнери були для нього дуже важливі, і прийняти їх потрібно було як слід. Потроху справи дня затягнули Влада в свій вир і він відволікся від своїх похмурих думок.
У самий розпал вирішення ділових питань в кабінет до Владиславу, постукавши, увійшла Ліза і сказала:
Всі права захищеності booksonline.com.ua