Будинок, де чекає їх сім'я
- Ну ось, готове, - низенька приземкувата старенька витерла руки об фартух.
- О, як добре сидить, - покрутив ногою чоловік, якому тільки що зробили протез. - Доктор Пінака, ви - краще за всіх.
- Ну то як? Готовий «переїхати» на автоброню? - запитала задоволена бабка, протираючи запітнілі скельця окулярів.
- Ви що, жартуєте? - розсміявся чоловік, одягаючи пальто. - Може, вона й справді така гарна, але, кажуть, і сама імплантація, і реабілітаційний процес - моторошно хворобливі.
- Соромно так боятися в твоєму віці, - закурила мундштук старенька. - Ми геть одній дитині ставили автоброню на руку і на ногу одночасно.
- Я не такий хоробрий, - помахав старенькій рукою чоловік. - Всього найкращого.
Пінака знизала плечима. Вона стояла в саду свого будинку і дивилася вслід людині, поки на горизонті не з'явилися дві фігурки. Причому одна з них була величезною, а друга зовсім маленькою в порівнянні з першою. Пес, який лежить біля ніг бабусі стрепенувся і загавкав, та й сама бабця одразу повеселішала.
- Вони приїхали! - радісно вигукнула вона. Бабка повернула голову до дому і покликала. - Уінрі! Дивись, хто до нас завітав!
Дівчина на другому поверсі озирнулася. У неї були довгі світлі волосся і блакитні очі. В руках Уінрі тримала викрутку.
- Хм. А він непогано виглядає! - пораділа Пінака.
До будинку крокував Едвард, тягнучи на собі величезну валізу. За ним йшов Армстронг, виглядаючи з-за коробки з Альфонсом. Ед розчервонівся, поки їхав в поїзді і посміхався, дивлячись на стареньку.
- Бабуся Пінака! - гукнув її по імені Ед. - Нам знову потрібна твоя допомога!
- ЩО. - Уінрі витріщила очі на металеве плече Еда. У дівчини від гніву тряслися руки.
- Так, вже вибач. Відламалася, - попиваючи каву, сказав Едвард.
Вони вже були в будинку. Пінака реготала, дивлячись, як Уінрі і Ед лаються. Вірніше, лаялася тільки Уінрі. Ед ж, закинувши ногу на ногу, пив вже третю чашку.
- «Відламані». - Уінрі зробила рух пальцями так, ніби когось душила. - Так я над цією бронею ночами корпіла. Це був продукт вищого класу! Як її можна було зламати.
- Та ось так. - незворушно відповів Ед. - Прямо раз - і на шматочки.
Механік дуже реалістично зобразила припадок. Ключ недовго чекав зустрічі з головою Елрікам-старшого. Уінрі видихнула з рота цівку пара.
- Гаразд. Але чому від Ала теж залишилися одні шматочки? Чим ви там займаєтеся? - вперлася руки в боки механік.
Ну, чергове оповідання Еда зайняло б весь день, якщо б Армстронг коротко не переказати все, що почув сам.
- Значить, вам треба повернутися в Центр, щоб дістатися до документів по філософському каменю?
- Так, тому постарайтеся швидше, добре? - попросив Едвард, натягуючи стару футболку.
- Гаразд, - погодилася Пінака. - Але тоді я і ногу твою подивлюся. Треба б її модернізувати.
Уінрі злорадно посміхнулася.
- Так ти, кажись, підріс, - захихотіла вона. - В останній раз, коли ми тебе міряли, ти був ** см, так? - Едварда мало не підкинуло. Єдина людина, яка може обізвати Еда і не отримати після цього - Уінрі Рокбелл. Але сам Ед її боїться, так як під рукою Уінрі завжди є старий добрий гайковий ключ, яким нерідко потрапляло по білявий маківці Еда.
- З ногою особливих проблем не буде, тому що основа ціла, - нарешті уклала Пінака. - Але руку доведеться робити практично з нуля.
- Але так це займе цілий тиждень. - заскиглив Ед. Пінака задумливо покурила.
- Не варто мене недооцінювати, - фиркнула бабуся. - Буде зроблено через три дні, - вона від'єднала ногу Едварда і прикрутила стару дерев'яну ногу всю в зарубках. - покористуєшся поки цієї деревинкою.
Едвард кивнув і підвівся, спіткнувся, мало не впав. Він ухопився за край кухонного столу і обережно пішов гуляти по дому.
- Важкувато ходити з ногою, до якої не звик, - Ед, кульгаючи, пройшов повз Уінрі.
- Спочатку виточити, потім зібрати, відрегулювати, з'єднати і підігнати, - розглядаючи майбутню руку механік. - Це займе всю ніч.
- Вибач, що так тебе навантажив.
- Ти ж хочеш повернутися в Центр швидше? - вона перекинула заготовку через плече. - Значить, я повинна викластися по повній! - вона розсміялася і грюкнула Еда по плечу. - А натомість я з тебе купу грошей здеру!
Едвард побарабанив пальцями по коробці, на яку впав.
- Ти ще не звик до цієї ноги, так? - шкідливий захихотіла Уінрі.
Песик дріботів за Едом, тримаючи в зубах букетик. Алхімік, трохи кульгаючи, проходив по вулицях села. Він ще здалеку помітив, що на полі працюють його старі друзі дитинства. Інакше кажучи - два хлопця, які любили пожартувати.
- А, Едвард! - один з них теж помітив крокуючого в їхній бік одного. - Повернувся, значить.
- Давненько тебе не було! - другий помахав Еду рукою. - Все такий же маленький.
- Забудь це слово. - тут же рикнув Едвард.
- Все ще займаєшся цією державною як-її-там?
Едвард кивнув і помахав друзям, прямуючи далі. Він зустрів ще кількох людей, які розповідали йому про все, що сталося за ці нещасних три роки.
Ед стояв перед згорілими уламками на пагорбі у столітнього дуба. Колись тут був їхній будинок. Все коли-небудь змінюється. Тепер це місце стало неживим. Удома немає, а трава, що вигоріла навколо, зростає знову. Поруч з Алхіміком з'явився пес. Він завиляв хвостом, дивлячись в потеплілі очі Еда.
- Повертаємося? - запитав хлопець. Він кинув останній погляд на могилу матері, недалеко сяючу на кладовищі, немов вечірня зоря. - Нас чекають.
Ну, хто-хто, а Ед точно вмирав з голоду. За кілька хвилин він встиг ум'яти вже три порції і кінчав четверту. Армстронг так несміливо брав всього потроху, а Уінрі і бабуся розговорилися, тому навіть не доторкнулися до їжі. Хіба що Уінрі поклала собі трохи риби, але більше нічого.
- Нам майстер часто говорила: «Щоб загартувати дух, спершу потрібно загартувати тіло», - сказав Альфонс. Едвард одним рухом руки відправив в рот ще половину батона.
- Ось і доводиться загартовувати, - додав він.
- Ви завжди тренуєтеся у вільний час? - Уінрі помахала перед носом Елрікам-старшого виделкою. - Так на тебе ніякої автоброні не напасешся.
- Гаразд, - знову засміялася Пінака. - Нам же прибуток буде.
- Але ж вони мають рацію, - Алекс поставив на стіл кухоль. - В здоровому тілі здоровий дух! - і знову став показувати чудеса бодібілдингу. - Ось, подивіться на моє.
- Ал, передай мені соус, - навіть не глянув у його бік Едвард. Він посміхнувся і випадково заїхав виделкою собі по лобі. - Завтра сядемо на перший же поїзд в Центр.
- Так? Нарешті у нас знову стане спокійно, - зітхнула Пінака і випустила з рота цівку диму.
- Коли ми відновимо наші тіла, нам уже не знадобляться ні бабуся, ні Уінрі, - Ед відкинувся на спинку стільця. Ал тихенько поманив пальцем улюбленого песика і дав йому кільку. Собака швидко схопила рибку і навшпиньках побігла до своєї підстилці.
- Ти ба! Тупица, - захихотіла Уінрі. - Сам не може зробити й кроку без нас, механіків.
- Добре сказано! - підтримала внучку Пінака.
Прокричав півень. Завив пес.
Сонце повільно викотилося з-за лісу, висвітлюючи будинок Рокбеллов. Пінака вийшла на поріг, милуючись свіжою травою, на якій Альфонс грав з песиком. Поруч натягував рукавички Едвард. Алекс тримав в руках свій чемодан.
- Дякую за турботу, бабуля, - Ед сунув одну руку в кишеню, взявши другий свій чемоданчик. Хоча, валізкою цей «практично ящик» назвати було неможливо, бо крім своїх речей Ед взяв і кілька металевих запчастин для Альфонса.
- Ага, - кивнула Пінака.
- А де Уінрі? - покрутив головою Ал.
- Повинно бути, ще спить. Вона працювала кілька ночей поспіль, - знизала плечима старенька. - Розбудити її?
- Не треба, - поспішно заперечив Едвард. - А то вона знову почне нудити, щоб я дбав про автоброне. - він закинув чемодан за спину і ступив на дорогу, що веде з села.
- Ну щасливо, - беручи на руки півня, побажала Пінака. - Обережніше там. Заходьте якось на чашечку чаю.
Альфонс кивнув, а Едвард пробурмотів тільки щось на кшталт: «Пертися в ці гори заради чашечки чаю?» Алекс засміявся в вуса. Ед повернувся.
- Що? - здивовано покліпав він.
- Яке щастя мати сім'ю і будинок, куди можна повернутися.
- Ми перекотиполе, - заперечив Ед. - Трава без коренів.
Вони тільки зібралися йти, але тут з балкона долинув сонний, але, тим не менше, гучний голос.
- Ед! Ал! - брати обернулися. На балконі стояла Уінрі, поклавши голову на ліву руку. Другою рукою вона помахала Елрікам. - Щасливої дороги.
Ед поправив комір плаща і прикрив очі. Він знову зробив крок до дороги і помахав дівчині.
- Ага!
Уінрі весело посміхнулася і знову пішла спати. Працювати над автоброней дуже складно, а тут ще й для Еда. Вона проспала весь день і лише увечері виявила єдину помилку. Однак Ед вже був на шляху до Центру, і наздогнати його не можливо.