У VI в, до н.е. на північному сході Індії виникла нова релігія - буддизм. Вона склалася на основі проповідей індійського царевича Гаутами Шакьямуні, прозваного Буддою ( «просвітленим»), оскільки він досяг вищого ступеня ду-ховного розвитку.
За переказами, Гаутама Шак'ямуні народився в царській родині, отримав всебічне об-разование і благополучно правил. Побачивши одного разу розкладається труп, 29-річний царевич усвідомив тлінність земного життя і покинув рідний дім в пошуках шляху звільнення лю-дей від страждань. Після шести років поневірянь, відлюдництва і аскетизму Гаутамб; сідев-шему під деревом Бодхі (ficus religiosa), відкрилася істина: існує страждання; від стра-дання потрібно позбутися; страждання має причину; причиною страждання є бажання; викорінення бажань веде до припинення страждань. Переконавшись на досвіді, що умерщ-тичних плоті веде до згасання розуму, він закликав слідувати «серединним шляхом», досягаючи ідеального стану блаженства і спокою (нірвани) через моральне совершенствова-ня. Прочитавши проповідь оленям про обертанні «колеса долі» (дхармачакра), Гаутама став називатися Буддою.
Розквіт буддійської культури в Індії припадає на III ст. до н.е. час прав-ління імператора Ашоки з династії Маур'їв, при якому буддизм було визнано державною релігією.
Основним архітектурним спорудженням цього часу став грандіозний кир-пічних курган, схожий на бульбашка, якому Будда уподібнював життя людино. Він називався ступою і зводився як дорогоцінний релікварій для збе-вати останків Будди. Ступа складалася з потужного циліндричного цоколя з
терасою для ритуального обхо-да, масивної півсфери з квад-ратної огорожею на вершині, ук-рашен по центру шостому; півкуля символізувати-біснується звід, квадратна огорожа божественність гору Меру, жердина з трьома кам'яними «тарілками» -світовий вісь з небесними сфе-рами.
Огорожа по колу з чотирма воротами символізувала дви-ються зірок і сонця навколо «світової гори». Ступа була покрита білою штукатуркою, по-рота і огорожа пофарбовані в крас-ний колір, шпиль визолочені. на
Поширеним мотивом декору були духи природи і сцени з легенд-джатак про життя Будди. Оскільки буд-дизм не пропонував нових богів, ведій-ські божества Індра, Сурья, Агні, Ваю, якши, апсари, змій-нагі стали буддійськими. Наприклад, скульптур-ний образ якшини, що охоплює стовбур дерева і згинаючого донизу гілку, втілював материнську енергію землі, що спонукує своїм дотиком дерево цвісти.
Рельєфи на тему джатак позначити-ли ключові моменти з життя Будди
або його попередні втілення. Ставши «просвітленим», Будда вийшов за межі земного життя, тому символи точніше і глибше антропоморфного об-рази показували етапи священного шляху. Бик (зодіакальний знак Будди) симво-лу його народження; квітка лотоса натякав на медитацію (зосереджене роздум); священне дерево Бодхі, «колесо долі», олені стали алегоріями-їй першої проповіді Будди; сліди босих ніг позначали кроки по распростране-нию вчення; ступа - входження в нірвану.
У цьому рельєфі відображена одна з ключових рис індійського зображально-го мистецтва - з'єднання абстрактних символів з реалізмом. Такі ж вислови-тільні горельєфи на огорожі ступ в Матхуре і Андхра, де буддійська религи-озная символіка є сусідами з пишнотілі красунями, миються в струменях водоспаду, що грають в м'яч, що несуть кошики з квітами.
У цих яскравих, чуттєвих образах сфокусовані всі особливості індійської пластики. По-перше, в них відбилася культ матері-природи, пов'язаний з благополуччям плоті. Тому еталоном краси при зображенні жіночої фі-Гури були масивні, важкі стегна, тонка талія, глибокий пупок, тверді округлі грудях, тісно притиснуті один до одного, шия, пересічена трьома складка-ми. Саме такими видаються красуні, які обіцяють блаженство, в «Махаб-харатії»:
Широка в стегнах і тонка в стані, Здавалася вона виконанні мрій -
Тріпоче, як ставок спокусливий, повний сяйва, Твій стан п'янкий в жовтому шовку шати.
О, діва, з округлими стегнами, солодким станом,
З обличчям, як плід наливний, оксамитовим, рум'яним,
З чарівним сміхом, з грудьми, притиснутими тісно Один до одного »що перли добірний прикрасив чудово!
Три світи - небесний, земний і підземний - донині Чи не бачили рівній тобі красотою богині!
Цей ідеал поширювався навіть на форми чоловічого тіла, яке зображують-лось не як мускулиста фігура героя, а як пухке зніжене жіноче тіло. По-друге, тут відбивалася давня традиція, згідно з якою людське тіло в скульптурі як би наповнене внутрішнім диханням - праной.
У міру поширення буддизму прагнення персоніфікувати Буд-ду призвело до виникнення образотворчого канону. Ідеальних пропорцій бога відповідав так званий «левиний корпус» - широкі плечі і тонка талія, а також ноги, як у газелі. Знаком чрезвьгаайной мудрості служіліушніша - характерна опуклість на тімені, урна - родима пляма між бровами, удли-ненние мочки вух. Будду зображували сидячи, стоячи і лежачи з жестами, які мали певний релігійно-філософського змісту.
Сидячий Будда зображувався в «йогини» - позі святого відлюдника, який досяг просвітління: схрещені ноги притиснуті до тіла, п'яти стикаються, кисті рук у грудях, пальці імітують обертання «колеса долі» (жест мудра).
Що стоїть або йде Будда, що несе вчення людям, зображувався з піднятий-тій правою рукою, долонею назовні, що означає захист і заступництво (жест Абхая-мудра).
Будда, що лежить на правому боці, з правою рукою під головою і закритими очі-ми означав занурення в нірвану. Застиглі складки його одягу і скорботні фі-гурки буддійських ченців свідчили про кончину, але сам Будда виглядав не покійним, а відчуженим від усього земного.
Крім великих ступ, що стоять під відкритим небом, значну роль в буд-дійской архітектурі Індії грав печерний храм - чайт'я.
У буддійських печерних, а пізніше в індуїстських скельних храмах втілені-лась тема «світової гори». Храми вирубувалися в стрімких схилах Західних Гат зверху вниз, і порода виймалася через отвір подковообразного вікна, поет-му перші печерні храми мали зовні тільки вузький вхід і так зване «сонячне» вікно. Згодом фасад став ширше і прикрашався аркадою, балконами, декоративними вікнами, скульптурою. Зсередини чайтья представляла собою прямо-вугільний зал, розділений двома колонадами на три нефа: у торці центрального нефа знаходилася ступа - черево світової гори Меру, вузькі бічні нави служили стежкою для проходження ритуальної процесії.
Найвищим досягненням печерного зодчества є чайт'я вКарлі. Її фа-сад з трьома дверними отворами оформлений «сонячним» вікном, дерев'яним кар-низом, колонадою, пілястрами; нижня зона декорована скульптурою Мітхо-на - парами закоханих, що вступають в різні взаємини: зайнятих жвавої бесідою, освідчуються в коханні і т.д.
В обробці внутрішнього простору використовувалися традиційні конструк-ції дерев'яного зодчества, що перетворилися в декорацію. Так, наприклад, полуці-ліндріческій стелю імітував дерев'яний звід з кроквами; кожна
колона крім бази мала ос-вання в формі горщика, так як колони з дерева завжди примі-щались в спеціальний глиняний посуд, заповнений водою для захисту від мурах-древоедов. Але основну роль в декорі голок-рала скульптура. Гладко від-поліровані стовбури колон завершувалися скульптурної ка-Питель, що представляє со-бій двох уклінних слонів і коней з восседающими на їх спинах Мітхуну в коль-точних намистах і драгоцен-них головних уборах. Завдяки невеликій проміжку між колонами, поч-ти рівному їх товщині, капітелі зливалися в єдиний фриз, служачи органічним переходом від масивних пухких колон до витонченим ребрах зводу. Виникало оди-ве пластичне простір інтер'єру, посилене тонко продуманим освітленні-ням: проникаючи через сонячне вікно, яскраві промені південного сонця потрапляли на бе-лоснежную ступу і, відбиваючись від її поверхні, створювали нескінченні градації мерехтливого тіні, в якому ледь вгадувалися бічні нави.
Іншим типом печерного храму була вихара - келії ченців з центральним за-лом для ритуальної служби. До такого типу храмів належать печерні храми в Аджанте, споруджені в епоху правління династії Гуптів (IV-VII ст. Н, е.). В від-відмінність від ранніх буддійських печерних храмів, прикрашених тільки скульптурою, вони були багато декоровані ще й живописом, суцільним килимом покриваю щей стіни і стелі.
Розписи на стінах присвячувалися діянь Будди (див. Кол. Вкл.); нерідко їх темою були епізоди з життя городян, придворних, принців. Події розгорталися на тлі палацових покоїв з дорогоцінної меблями, де принци приймали гостей або милувалися з дружинами; садів з розкішними рослинами, прозорими водое-мами, ажурними альтанками і гойдалками, де купалися, ніжилися, гойдалися довго-очі чорняві красуні; міських площ, по яких рухалися ве-лічавие слони і коні, сновигали вози, юрмилися роззяви.
Розписи розташовувалися циклами, і для їх розмежування використовувалися ар-хітектурние лаштунки - колони, балкони, невеликі дворики і ворота з пішо-ходами, рознощиками води, фокусниками і релігійними процесіями. Пере-дача просторової глибини досягалася за допомогою безлічі фігур, що перекривають одна одну: основна сцена розташовувалася по центру, знизу -бліжайшая, зверху - найбільш віддалена. Акцент на головну дійову особу, зазвичай божественного походження, робився за допомогою його ієратичне перебільшення. Так виглядає одна з найвідоміших розписів символічного характеру - «ботхисатв 1 Авалокитешвара підманула» ( «тримає лотос»). Канон передбачав зображення ботхисатв молодими, з німбами навколо голови, уш-нішею і урною, в дорогоцінних головних уборах і прикрасах. На їх функції
1 Ботхісатеи - посланці Будди, посередники між ним і людьми. Ботхисатв допомагали людям наблизитися до досконалості, знайти просвітлення.
вказував або меч, яким ботхисатва тхне брехня і омана, або книга з десятьма заповідями, коли він виступає в ролі доброзичливого вихователя.
У центрі величезна фігура ботхисатв з блакитним квіткою лотоса у грудях дана в складному ракурсі: торс злегка відсторонений вправо, голова нахилена до лівого плеча. Їй вторить руху-ня голови подружжя Авалокитешвари, так званої чорної принцеси; погляди їх за-думчіво і співчутливо спрямовані вниз - на людей, Плавний ритм їх силуетів вліво врівноважується динамічним поривом вправо жінки в синьому і чоловіки в жовтому по праву руку від ботхисатв. У верхній частині композиції фантастичні істоти -апсари, якши, небесні співаки і музиканти сповіщають про можливе блаженстві. Лікую-ний настрій передано безліччю рухомих фігур і звучним колоритом: серед через умрудних ліан і пальм метушаться сіро-пісочний мавпи, миготять синьо-зелені Павло-ни, снують червоно-жовті папуги, немов на очах розпускаються рожеві квітки лотоса:
Пелюстки стиснуті в тісний клубок. Все - зелене, кінчики - червоні. Бутони засіяли лотоси суцільно, Подібно маленьким папугам.
Відмітною властивістю розписів є передача емоційного перебуваючи-ня завдяки градації кольору і вміло нанесеним штрихами. Наприклад, щоб пе-Реда кокетливий, повний спокуси, погляд ковзав по прекрасних жінок, ху-дожник зображували напівзакриті повіки з вузькою, нарочито подовженою щілиною для очного яблука, а красиво вигнуті брови доповнювали ефект:
Бренькання ножних браслетів і легких зап'ясть У царських гусей крадуть ніжний регіт, Красуні юні поглядом переляканою лані Яке серце в полон не візьмуть, скажіть?
При прикрасі стель використовувалася орнаментальний розпис. Орнамент складався з сітки намальованих перехресних балок, між якими про-розглядати різноманітний і барвистий рослинний і тваринний світ: з заріс-лей тропічних рослин визирали папуги, павичі, мавпи, слони, ти-гри, змії. Казковий достаток підкреслювалося багатою колористичною гамою з переважанням світлих тонів - бірюзового, оранжевого, рожевого, синьо-зеленого.
Однак в цьому примхливому барвистому світі акцент завжди робився на челове-чеський особистості, яка стоїть як би в центрі світобудови, що дозволяє називати ис-кусство періоду правління Гуптів класичним.