Про одне і те ж різні люди по-різному казки кажуть. Ось що я від бабусі чув ... У майстра Фоки, на всі руки доки, син був. Теж Фокой звали. У батька Фока Фокич спритне пішов. Нічого повз його око не втрачав. Всьому справу давав. Ворону І ту перед дощем каркати вивчив - погоду пророкувати.
Сидить якось Фока Фокич - чай п'є. А з самовара через паровик густо пар валить. З свистом. Навіть чайник на конфорці здригається.
- Ти ба, яка сила пропадає! Не зле б тебе на роботу приставити, - каже Фока Фокич і розуміє, як це зробити можна.
- Це ще що? - засопів-зафиркав ледачий Самовар. - З мене і того вистачить, що я окріп кип'ячу, чайник грію, душеньку піснею веселю, на столі красуюсь.
- Воно так, - каже Фока Фокич. - Тільки пісні співати та на людях красуватися всякий може. Непогано б тебе, Самовар, хліб молотити пристосувати.
Як почув це Самовар - скипів, окропом плюватися почав. Того гляди, втече. А Фока Фокич згріб його так на молотильний струм виніс і давай там до нього робоче колесо з хитрим важелем пристроювати.
Прилаштував він колесо з хитрим важелем і ну Самовар на повний пар кип'ятити. На всю голівоньку Самовар кипить, колесо крутить, хитрим важелем, як рукою, працює.
Переметнувся Фока Фокич з робочого колеса на молотильний маховичок приводний ремінь і:
- Ех, встигай, гав не лови, снопи розв'язуй, в молотарку сунь.
Став Самовар хліб молотити, паровою машиною називатися. А характер той же залишився. Сварливий. Того гляди, від злості лусне - паром ошпарити.
- Ось ти як! - каже Фока Фокич. - Стривай, я тобі работенку краще задумав.
Довго думати не довелося. Зашкутильгав якось у Фоки Фокича кінь. А в місто їхати треба. І надумав Фока Фокич Самовар заперечує.
Повалив Фока Фокич Самовар набік. Загнув йому трубу, щоб вона в небо дивилася. Приладнав під нього міцні колеса. Викував хитрі важелі-шатуни та й змусив їх колеса вертіти. А щоб Самовар зі злості не луснув, добрим залізом його закував. Потім причепив до самоварів тарантас, а до тарантасах віз, завантажив чим треба, підняв пари і:
- Ех, встигай, куди треба повертай. Пару піддавай! Став Самовар людей і поклажу возити - паровозом називатися. А характером ще зліше став.
- Ну гаразд, - каже Фока Фокич. - Я тобі не таку роботу задумав.
Знову довго чекати не довелося. Літо безвітряне видалося. Вітрила на кораблях, як трава в посуху, знітилися. А за море їхати треба. Хліб везти. Тут-то і надумав Фока Фокич Самовар на корабель перенести.
Сказано зроблено. Трубу ще вище наростив. Самовар в трюм поставив. Корабельні колеса змайстрував, а до них шатунні важелі пристосував і:
- Гей, гав не лови, встигай! Кермом рулі - куди треба правуй.
Почав Самовар людей та товари за море возити - пароплавом називатися. Тут-то вже він зовсім слухняним став. Поступливим. Ось як воно, справа-то, було. Інші, можливо, і по-іншому розповідають. Тільки моя бабуся брехати не буде. Сама вона це все бачила і мені переказала. А я - вам.