Сильний і могутній богатир Святогор; не тільки немає на світі такої людини, яка б з ним на бій вийшов, сам Святогор не може впоратися зі своєю силушкой; важко йому носити її в собі, відчуває, як силушка по жилах його б'ється, переливається. Виріс Святогор вище лісі стоячого, випрямиться - дістає до хмари ходячого; земля коливається під його богатирськими кроками, піде по берегу - моря з берегів виливаються. Тільки і тримають ще на собі богатиря Святих гір кручі кам'яні; вони одні як-ніяк виносять на собі його міць богатирську.
Виїхав одного разу Святогор в роздолля - чисте поле і бачить: йде попереду нього мужичок перехожий невеликий, непоказний, йде - не поспішає, на плечах несе сумочку переметна.
Їде Святогор година, друга; шибко кінь богатирський по- скаківает, біжить то галопом, то риссю, а все не може наздогнати перехожого.
- Стривай трошки, - кричить Святогор газди навздогін, - що за диво: їжу, їжу, а наздогнати тебе не можу!
Зняв перехожий з плечей сумочку переметна, поклав її на землю і призупинився.
Під'їхав Святогор, запитує:
- А що лежить у тебе в сумочці?
- Підніми, сам дізнаєшся, - відповідає перехожий.
Став Святогор піднімати сумочку - а сумочка не ворухнеться, з землі не рушить, скільки би не намагався над нею богатир.
- Екое диво! - каже Святогор, - скільки років я поневірявся по світу, а не бачив жодного разу, щоб не можна було підняти, з місця зрушити маленької сумочки переметной.
Сліз Святогор з коня, схопив сумочку обома руками, зібрав всю свою дивовижну силушку, підняв сумочку вище колін, і відчуває старий богатир, що пішов він по коліна в землю, а по обличчю не піт струменить від натуги - кров потекла богатирська.
Каже Святогор перехожому:
- Добра людина, скажи, чи не Утай, що у тебе в сумочці заховано. Тяжко мені від моєї силушки, однією рукою з землі дуби з корінням вивертаю, а тут не можу підняти такої маленької сумочки.
- У сумці моїй вся тяга земна захована; не під силу підняти всю земну тягу навіть і тобі, старий Святогор.
- А як звати тебе, добрий молодець?
- Звуть мене Мікулушка Селяниновича.
І став Святогор питати у Мікулушкі:
- Скажи мені, молодий Мікулушка Селяниновича, як мені дізнатися про долю своєї?
- Їдь-но ти, богатир, все вперед до роздоріжжя, а потім візьми вліво до північних горах. Там у гори стоїть під деревом кузня, побачиш в ній коваля: він тобі розповість всю правду про долю твоєї.
Поїхав Святогор дорогою прямоезжею; тривав шлях його три дні і три ночі; немов вітер ніс богатиря добрий кінь; ріки, моря перестрибував, широкі долини поміж ніг пускав.
На третій день шляху побачив Святогор кузню і коваля. Кує коваль два тонких волосся; величезні міхи роздуває.
Став Святогор питати коваля:
- Що куєш, добра людина?
- Я кую долю: кому з ким одружуватися. Є і для тебе суджена, живе вона в царстві Поморському, в Шушан; тільки от уже тридцять років, як лежить хвора красна дівиця, не встає з ліжка.
Чи не сподобалося Святогору це передбачення.
«Поїду я в Поморське царство, - думає собі богатир, - так вб'ю свою суджену; тоді не треба буде і одружитися ».
Задумано - зроблено. Знайшов Святогор свою суджену; лежить красна дівиця в бідній избенке, всіма покинута; вся корою обросла потворної, рушити не в силах.
Злякався богатир такий нареченої. Поклав на стіл п'ятсот рублів, вихопив свій гострий меч і встромив його раз-другий червоною дівиці в груди, а сам бігти швидше. Скочив на коня, поскакав, тому озирнутися не хоче.
А дівчина прокинулася від богатирського удару, подивилася на себе, здивувалася: зійшла з неї кора, і стала вона красунею небаченої, нечуваної; очі у ній як у сокола, брови соболині, сама білого як сніг, на щоках рум'янець немов зоря червона.
Знайшла вона на столі п'ятсот рублів; зраділа, накупила товарів, завела торгівлю, золотий скарбницею розжилася; пустилася на кораблі по морю синьому, долі шукати в країнах заморських. Пройшов про неї пішла по всій землі: куди не приїде, весь народ збігається дивитися на красу її неописаних. Приїхала вона до Святих гір, сам Святогор вийшов на неї помилуватися.
«Ось таку красуню взяв би я за себе заміж!» - думає богатир.
І дівчині Святогор полюбився. Посватав вони тут так і одружилися. Розповіла одного разу Святогору дружина молода про своє колишнє життя: як вона хвора лежала, як одужала, як заїжджий богатир грошей їй залишив.
- Та це ж той богатир і був я сам! - сказав Святогор.
Здивувалися тут обидва на долю свою, пораділи, що бог їх звів; стали жити-поживати та добра наживати.