БЕЗПЕРЕРВНЕ РОЗВИТОК МОВ: ЇХ ВПЛИВ ДРУГ НА ОДНОГО І КОНКУРЕНЦІЯ
Всі мови без винятку і всі національні культури представляють величезну цінність не тільки для свого народу, а й для світової цивілізації. У мов (як і у країн, народів, націй) доля складалася і продовжує складатися по-своєму. Вони мають не тільки різну історію, але і різну ступінь впливу і поширення в світі, а отже, і різний статус. Мови розвиваються разом з економікою, культурою, державними структурами, разом з вдосконаленням науки і техніки. У кожної з країн рівень такого розвитку свій, що відбивається і в їх мові.
1. МОВУ МОВИ - НЕ ВОРОГ
Подібні ситуації ми бачимо в Угорщині, Хорватії, Чехії, де попит на німецькі книги і журнали випереджає попит на вітчизняні.
Найбільш поширеними в світі вважаються десять мов - англійська, арабська, іспанська, португальська, китайська, німецька, російська, французька, хінді та японську. Англійська виступає як державна мова в багатьох країнах світу, розкиданих по всіх континентах. Арабська мова поряд з арабськими державами поширений і в деяких неарабських країнах, де виступає як мова мусульманської теології. Іспанська переважає в Південній і Центральній Америці. На португальському кажуть в Бразилії і в деяких країнах Африки. Французький - один з двох державних мов Канади, він прийнятий і в багатьох країнах Африки (сліди колишньої колоніальної системи). Русский поширений на всій території колишнього Радянського Союзу.
Ці основні мови мають певні переваги, які не можна ігнорувати: саме вони бувають робочими мовами на більшості міжнародних конференцій і нарад, майже всі вони входять в число офіційних мов ООН.
В останні 20 років в школах і вузах усіх країн світу невпинно зростає число людей, що прагнуть опанувати англійську мову, відкриває дорогу не тільки до спілкування, але і до багатств декількох великих і розвинених культур. За той же період зменшилася кількість тих, хто вивчає в світі російська, німецька та французька мови, як правило, на користь англійської. Зростає (хоча і повільно) число шкіл, в яких за межами Китаю вивчають китайську мову. Так, наприклад, кілька шкіл з навчанням на китайському відкрилися в Росії. Процеси серйозні й об'єктивні, їх необхідно вивчати і враховувати, але їх не можна регулювати примусово.
Мови невеликих народів спочатку можуть бути древнє і багатше мов деяких великих націй. І тим не менше залишаються мовами спілкування і культури лише на порівняно невеликих територіях. Найбільш стародавні мови на території СНД - грузинський і вірменський. Їх коріння сягає до початку і навіть за межі нової ери. І писемність, і багата література на цих мовах існували вже в Х-XII століттях. Однак сьогодні ці мови поширені на порівняно невеликих територіях - обставина, істотно стримуючий їх розвиток.
Книгодрукування на грузинській мові в наші дні помітно скоротилася в порівнянні з останніми десятиліттями існування Грузинської РСР. У Грузії, на жаль, поки немає таких коштів на підтримку грузинських книговидавців, якими володіє та ж Швеція, котра стимулює шведські книговидавництва. Тому, як мені видається, опора на російську мову і на російське культурне та інформаційний простір могла б допомогти сьогодні розвитку і грузинської мови, і грузинської літератури.
Російська мова більш молодий, ніж грузинський і вірменський. Однак після краху татаромонгольского ярма Росія почала швидко розвиватися як незалежна держава, а потім і як потужна імперія. Все це дуже сприяло поширенню і розвитку російської мови в усіх напрямках і у всіх своїх пластах: і як літературної мови, і як письмово-ділового мовлення, і як мови науки і дипломатії, і як мови права, і як мови морському і військовому, і як мови степів, і як мови гір.
Можливості Росії, великого держави, дозволили ще в XIX столітті перевести на російську всі найбільш значуще з європейських культур, а в кінці того ж століття створити першу Велику російську енциклопедію. У ХХ столітті ідеологічні перепони гальмували розвиток російської мови, і все ж воно тривало і було досить потужним.
Доля білоруської мови склалася менш вдало, бо білорусам як народу не вдалося ні в середні віки, ні в Новий час створити незалежну національну державу. Білоруський літературну мову (в широкому сенсі цього слова) склався або почав складатися ще в XV-XVI століттях. Однак в наступні сто років Білорусія опинилася в залежності від Польщі, і білоруську мову був повністю витіснений польським. Гальмом до розвитку мови стало і те, що в Білорусі не виникло своєї аристократії, своїх законів, своєї армії.
Після столітньої полонізації в Білорусію прийшла російська влада, але й вона прийшла разом з російською мовою, перешкодивши цим відновленню позицій історичного мови білорусів. Якраз радянська влада допомогла його розвитку, але воно було однобічним і неповним, оскільки йшло швидше зверху, ніж знизу. Росіяни - найближча білорусам православний і слов'янський народ, тому мовна асиміляція в Білорусії відбулася порівняно швидко і не сприймається сьогодні як насильство над волею і інтересами білоруського народу.
Ті ж процеси, хоча і в меншій мірі, відбувалися на території, населеній українцями. Величезний тиск Польщі, Австро-Угорщини, католицтва спонукало тільки почала складатися українську еліту ХVII століття піти на союз з Росією. У ХVIII столітті території, населені українцями, стали частиною Російської імперії, яка прийшла сюди також разом з російською мовою і не намагалася створювати ніякої української автономії. Українська мова сприймався в Росії початку XIX століття не як самостійний літературна мова, подібно польському, а як малоросійське наріччя. Ми знаємо про складні, інколи не дуже дружніх відносинах Пушкіна з Адамом Міцкевичем, найзначнішим з польських поетів і письменників. Але ми знаємо і про добрі стосунки Пушкіна з Гоголем, який прийшов з України, але дав потужний поштовх розвитку саме російської літератури і російської мови.
Українська літературна мова став розвиватися в середині XIX століття, але не з потреб державності, економіки або діловодства, а в колах національних українських літераторів і серед щодо нечисленної тоді української інтелігенції. Українська нація і українська державність розвивалися в XIX столітті і через розвиток української мови, і через залучення до російської мови і російської культури. Відмінностей між українською та російською мовами не набагато більше, ніж між мовами Німеччини і Австрії, і багато менше, ніж між мовами, якими розмовляють китайці центральних і південних провінцій своєї країни.
Це реальність, яку немає сенсу драматизувати на шкоду інтересам самого українського народу. Розумно підтримувати і російську і українську мови, а не протиставляти їх один одному.
Дуже складним був процес виникнення і розвитку мов в Середній Азії. Багата культура на території сучасної Середньої Азії існувала ще в Середні століття. Спочатку вона прийшла сюди, мабуть, разом з перською мовою - фарсі, який вважається одним з найдавніших мов світу. (Сьогодні етнографи і історики відносять таджицький мову до групи іранських мов.) Заселення цього регіону тюркськими племенами зробило тюркські мови переважаючими. Однак з приходом мусульманства в Середній Азії поширився класичний арабський письмова мова, на якому був тоді створений Коран - він вивчався духовенством і нечисленними колами освічених людей.
Але упав Арабський халіфат, утворилася імперія Тамерлана, і центрами мусульманської вченості стали Самарканд, Бухара, Хорезм і Хіва. Арабська мова почала відступати. І тим не менше в усіх мовах цього регіону зберігся й арабського алфавіту, і дуже великий пласт арабської лексики. (Навіть в Туреччині арабська в'язь була замінена на латинський шрифт тільки в 1928 році. В Узбекистані це сталося в 1930-і роки - спочатку тут був введений латинський алфавіт, а пізніше - слов'янський, кирилиця.)
У XVII-XVIII століттях весь цей регіон переживав занепад - не тільки економічний, а й культурний. Неграмотність населення була майже поголовної. З російськими завоюваннями в Середній Азії почав поширюватися і російську мову (за часів Радянського Союзу він перетворився в головний державний мову Середньої Азії). Сьогодні російська мова поступився тут багато зі своїх недавніх позицій, але далеко не все. Він залишається не тільки мовою міжнаціонального спілкування, а й мовою, який дає широкий вихід і до російської, і до світової культури.
Немає необхідності говорити про значення для всіх рідної мови, який приходить до кожного з дитинства. Але не всякий язик відкриває доступ до будь-якої великої або великої культури - вищі досягнення всіх національних культур утворюють те, що прийнято називати світовою культурою або світовою цивілізацією. До неї можна долучитися у першу чергу через найбільші і поширені мови, до яких (крім перерахованих вище десяти) справедливо додати італійський, турецький і перський. Російська мова та російська культура, розвинувшись пізніше деяких європейських, протягом XIX століття зуміли освоїти головні досягнення всіх інших європейських країн. У ХХ столітті СРСР серйозно освоював і багато духовні цінності Сходу.
Японія в минулому столітті поставила задачу перевести на японську мову всі головні твори основних народів світу, включаючи літературу Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. За обсягом переказів і книговидання Японія в останні десятиліття лідирувала серед всіх розвинених країн.
Подібну задачу на століття поточний поставив перед Казахстаном президент цієї держави Нурсултан Назарбаєв. Він закликав літературознавців, істориків не тільки шукати і відновлювати пам'ятники степовій і кочовий культури, документи з архівів, що становлять золотий фонд казахської літератури, а й переводити на казахську мову і видавати шедеври світової літератури. Завдання грандіозна! Але навіть частково не можна її вирішити без взаємодії з російською культурою і російською мовою.
Найнебезпечніше і небажане засіб мовної політики будь-якої держави на Землі - примус і насильство. Відомо, що диктатор Іспанії генерал Франко заборонив в Каталонії використовувати каталонська мова аж до повсякденного спілкування. Навіть у сімейному колі люди з побоюванням говорили рідною для восьми мільйонів каталонців мовою. У 1977 році автономія Каталонії була відновлена.
І пішла відповідна реакція: каталонська мова не тільки відновив статус державного, але почав витісняти іспанська мова. У Барселоні і у всій Каталонії сьогодні немає жодної іспаномовної школи, а іспанська мова вивчається тут як іноземний. Хочеш вчитися на іспанською мовою - будь ласка, переїжджай в сусідню іспанську провінцію. Так, таким виявився відповідь каталонської еліти на іспанізації, проведену в Каталонії з XIX століття і породила сильне національне рух. Каталонський (або каталанська) мова - сьомий за поширеністю мова в Європі.
Будь-радикалізм шкідливий і небезпечний - в тому числі і при зверненні влади з мовами власних країн. У Радянському Союзі був час, коли в рамках боротьби з "іноземним впливом" з російської мови намагалися виключити цілком прижилися слова і поняття, взяті з інших мов. Так, наприклад, пропонувалося виключити з усіх публікованих матеріалів слово "шофер", замінивши його словом "водій". Але в останні кілька років подібні приписи розробляються і для національних мов в деяких країнах СНД. У більшості випадків така самодіяльність може лише збіднити, а не збагатити національні мови.
У кожній живій мові є великий пласт інтернаціональної лексики, і обійтися без неї неможливо. Не буду говорити про інші мови, наприклад, про дуже складні стосунки між французькою та англійською мовами, які ускладнюють життя в Європейському союзі. Величезні розміри Росії, її інтенсивні контакти з багатьма країнами на сході, півдні і заході, її відкриті простори і її історія привели до дуже великого числа запозичень з інших мов. І таке явище найчастіше слід розглядати не як недолік, а як перевага, як процес взаємного збагачення. До речі, у російської мови в такому процесі бoльше можливостей, ніж у деяких інших, наприклад обмежених горами або займають значно меншу територію. Російська мова виявився багатшим багатьох інших менш поширених або більш консервативних мов саме тому, що в ньому асимілювалися слова і поняття з багатьох як східних, так і західних мов. Ще А. С. Пушкін казав про російською мовою: "перейнятливий і чернецький в своїх відносинах до чужих мов". Пушкін писав про слово "vulgar": "Люблю я дуже це слово, але не можу перевести". Сьогодні це слово, яке прийшло з "Лондона педантичного", не потребує перекладу.
Ми легко відрізняємо в російській мові слова з латинськими або грецькими коренями. Але навіть професійні літератори бувають здивовані, простежуючи етимологію безлічі слів, які ми здебільшого вважаємо цілком російськими. "Що не слово в російській словнику, то іноземного походження! - писала з цього приводу письменник і публіцист Лідія Григор'єва. - Це відкриття вразило мене на першому ж курсі філологічного факультету. Більшість слів на" А "тюркського або глибинного латинського походження: гарба, кавун , антологія, анемія, армія. Практично всі слова на "Ф" - споконвічно грецькі, бо в слов'янській мові взагалі такої літери не було до прийняття візантійської версії християнства. таке близьке до тіла "пальто", таке потрібне всім нам "метро", такий звичний "вагон" нам під арілі французи, як і лайливе слово "шваль", яке в перекладі означає всього-на-всього кінь. Німецька слобода в Москві, починаючи з російського Середньовіччя, впровадила в споконвічно слов'янську словесну тканину металеві нитки технічних і наукових термінів. Всього не злічити! Все з'їли, все переварили, до всього приставили свої приставки, причепили суфікси, співчленами відмінковими закінченнями і поставили на рейки літературної та розмовної мови цей поїзд великого російського дуже важко засвоюється іноземцями мови ".
Сьогодні боротьбу із запозиченнями з інших мов, в тому числі і з російського, починають проводити на Україні, в Казахстані, в Туркменії. З ужитку пропонується прибрати, наприклад, слова "футбол", "волейбол", "фортепіано", навіть "автомобіль" і "фотографія", звичні назви місяців, звичні наукові терміни і т.д. Це, скоріше, не ознака сили, а ознака слабкості тих чи інших борців за чистоту рідної мови.
ФАКТИ ДЛЯ РОЗДУМИ
У Сполучених Штатах і Західній Європі за останні десять років значно зросла кількість студентів, що вивчають китайську та арабську мови, і скоротилося число тих, хто вивчає російську або італійський. Звичайно, мова китайський набагато важче для освоєння, ніж італійський, ймовірно, самий мелодійний з усіх європейських мов. І тим не менш не він, а саме китайський включений в список офіційних мов ООН і став однією з робочих мов усіх найбільш впливових міжнародних організацій. Ніхто не може ігнорувати той простий факт, що на китайській мові сьогодні говорять майже півтора мільярда чоловік. Всі ці процеси необхідно відстежувати і враховувати, але їх не можна регулювати примусово. Для вивчення і оволодіння мовою потрібна сильна мотивація - економічна і культурна.
Всі особливості природи, навколишнього той чи інший народ, відбиваються і в його мові. Наприклад, вірменський багатий, але його розвитку заважала природна скрутність, скутість горами. У народів Центральної Азії майже немає слів, пов'язаних з океанами і морями (найбільшим словником морських термінів і сьогодні володіє Британія). Монгольська мова - мова кочівників і воїнів, але він сильно відстав від мов завойованих ними народів. Відстав він і від російського, розвитку якого сприяло в тому числі і розширення Російської імперії.
Звичайно, білоруську мову нічим не гірше російського, але історія обійшлася з ним несправедливо. Найрішучіша з опозиційних газет, що видаються в Білорусії великим тиражем, - "Народна Воля" публікує основну частину своїх матеріалів також російською мовою. Газета хоче, щоб її читали якомога більше людей.
Стан справ з мовою в Білорусії схоже з положенням в Ірландії. Це держава давно позбулося від будь-якої політичної залежності від Великобританії, але головним державною мовою Ірландії як і раніше залишається англійська. Ірландська мова також є державним, але його підтримує в цій ролі лише частина інтелігенції.
Історики можуть відзначити той простий факт, що тільки в 1906 році Російська Імператорська академія наук спеціальним рішенням визнала офіційно малоросійське наріччя окремою мовою, змінивши, таким чином, його статус. Це дуже сприяло розвитку української публіцистики і літератури. А ось український діловий, юридичний і канцелярський мови виникли значно пізніше і в багатьох відносинах штучно. І вони начисто позбавлені тієї привабливості, м'якості і краси, якими володіє сприйнятий і розвинений Тарасом Шевченком народну українську мову.