В даний час охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів зайняли важливе місце в проблемі раціонального природокористування і є центральними питаннями при розробці стратегії розвитку народного господарства на довгострокову перспективу. Ця стратегія повинна забезпечувати зростання і розвиток суспільного виробництва, заснованого на використанні природних ресурсів, а також збереження і підтримання стану навколишнього природного середовища на рівні, що гарантує нормальні умови для життя людини.
Раціональне використання природних ресурсів як сфера суспільно-виробничої діяльності є складовою частиною раціонального природокористування, яка спрямована на задоволення необхідних матеріальних потреб людини за умови підвищення повноти і комплексності використання мінеральної сировини, а також на запобігання шкідливих наслідків для навколишнього природного середовища.
Очевидно, що суспільне виробництво не може розвиватися без експлуатації природних ресурсів. Безпосередньо залучаємо в народногосподарський оборот для виробництва матеріальних цінностей окремі види природних ресурсів: корисні копалини, вода, повітря, ліси, земля - є не стільки предметами праці, скільки засобами виробництва. У цьому випадку основним завданням раціонального природокористування стає перехід до інтенсифікації використання природних ресурсів, що безпосередньо пов'язано з широким використанням маловідходних і безвідходних виробництв, систем і т.п. В системі раціонального природокористування окремі бач! природних ресурсів можна розглядати також як ресурси, не перетворені в якості освоєння в засоби виробництва. До них відносять корисні копалини при видобутку та збагаченні, попутні компоненти родовищ, родючі і неродючі землі, поверхневі або грунтові води. Слід розрізняти поняття «охорона природи» і «охорона природних ресурсів». Ці поняття взаємопов'язані.
Під охороною природи розуміють правову систему державних заходів, що забезпечує раціональне використання, збереження (або відновлення), відтворення природних ресурсів.
У міру розвитку суспільства, прискорення науково-технічного прогресу, зростання споживання промислових і продовольчих виробів антропогенний вплив на природу також зростає і стає таким самим за величиною з природними процесами. Розвиток навколишнього середовища виявляється в прямому зв'язку з величиною антропогенного впливу на неї. Останнє набуває характеру антропогенного чинника, який в істотній мірі визначає стан навколишнього природного середовища.
Сприймаючи природу як об'єкт експлуатації і основне джерело розвитку суспільства, виробництво прагне взяти у природи якомога більше. Досягнення науково-технічного прогресу зробили можливим на певному етапі залучення у виробництво величезної маси природних ресурсів з меншими витратами. Ці тенденції привели до значного погіршення якості запасів корисних копалин і стану навколишнього природного середовища. Вимагають якнайшвидшого вирішення завдання взаємопов'язаного забезпечення відтворення ресурсів і охорони природи, а також екологічної безпеки існування суспільства.
У Росії в вартості всіх видів використовуваних природних ресурсів частка видобутих корисних копалин досягає 70%. Понад 30% капітальних вкладень в промисловість припадає на гірничодобувні галузі. Загальні витрати суспільної праці на видобуток і переробку твердих корисних копалин становлять 25%, ас урахуванням транспортування сировини - 30%.
У загальному обсязі валового суспільного продукту матеріальні витрати становлять близько 60%, а їх частка в собівартості продукції промисловості досягає 70%. Скорочення матеріальних витрат на 1% забезпечує збільшення національного доходу на 6 млрд. Руб. і економію капітальних вкладень 30 млрд. руб. що дозволяє отримати додаткову продукцію на 10 млрд. руб.
У структурі матеріальних витрат значну частку становлять витрати на видобуток і переробку мінеральної сировини, тому їх зниження визначає зростання ефективності суспільного виробництва. У гірничодобувних галузях промисловості стійку тенденцію до зростання мають капіталомісткість і собівартість. Наприклад, капіталомісткість гірського виробництва на 25% вище, ніж в цілому по промисловості, у паливній промисловості перевищення становить 75%.
Рівень фондомісткості при видобутку багатьох видів мінеральної сировини вище, ніж при переробці, наприклад, по рудам кольорових і чорних металів більш ніж в 2 рази, по гірничо-хімічній сировині - в 2 рази.
Зростання собівартості в видобувних галузях обумовлює зростання витрат при переробці. У вугільній промисловості витрати на 1 руб. товарної продукції при видобутку зростають на 2-3% в рік, а в цілому на 1-2%.
Низькі рівні вилучення корисних копалин з надр і використання їх при переробці викликає не тільки посилення зазначених тенденцій, але і збільшення витрат на відтворення ресурсів мінеральної сировини. Прискорення темпів використання природних ресурсів, які випереджають темпи природного процесу їх накопичення або відновлення, призводить до виснаження запасів природних ресурсів або зубожіння природи. Низький рівень корисного використання залучених в народногосподарський оборот мінерально-сировинних ресурсів призводить до зростання маси відходів і, як наслідок, до забруднення повітря, поверхневих і підземних вод, ґрунту.
В кінці 80-х рр. з 15 млрд. т видобутої щорічно гірської маси корисно використовувалося 3-5%, решта складували, втрати компонентів при переробці склали близько 70% загальних втрат. Великі втрати вже готової продукції при транспортуванні. Наприклад, втрати вугілля становлять 2-4% товарної маси, мінеральних удобреній- 11-15%.
збиток тваринництву (за рахунок підвищення захворюваності великої рогатої худоби, зниження продуктивності, приростів і ін.); шкоди лісовому господарству (наприклад, за рахунок втрат приросту деревини від 4 до 12,5 руб. / га, а за рахунок зниження інших функцій лісу - до 68 руб. / га); збиток основних фондів промисловості і житлово-комунальному господарству; збиток водних джерел та ін. Будівництво очисних або вловлюють пристроїв не пов'язане з проблемою підвищення повноти використання сировини, а направлено тільки на охорону природи.
У гірських галузях промисловості утворюється близько 9 млрд. Т відходів, з яких використовується тільки 3-5%. Витрати на видалення та зберігання відходів складають 8-10% вартості виробленої основної продукції. При збагаченні корисних копалин витрати на транспортування і складування відходів визначаються в межах 0,3-5 руб. / М 3. В окремих випадках вони досягають 40% витрат на рудоподготовки. У грошовому вираженні зазначені витрати становлять сотні мільйонів рублів на рік.
Зростання витрат на природоохоронні заходи негативно позначається на економічних показниках виробництва. Наприклад, за даними Е.А. Соловйової, на ПО «Глинозем» собівартість продукції підвищилася на 4,7%. Фондовіддача виробництва глинозему знизилася на 4,6%, продуктивність праці - на 5%, рентабельність - на 13%. Зазначені економічні тенденції накладають обмеження на розвиток цього напрямку. Доповнює даний напрямок використання відходів. Це дозволяє знизити витрати на виробництво продукції з первинної сировини, запобігти забрудненню навколишнього середовища. Реалізація цього напрямку пов'язана з визначенням економічних умов використання відходів і повинна вирішуватися на основі встановлення і вибору оптимальної структури постачальник - споживач відходів.
Використання відходів економічно вигідно. Наприклад, переробка накопичених доменних шлаків з різних напрямків дозволяє отримати ефект близько 400 ^ 50 млн. Руб. Розрахунками показано, що існуючий рівень виробництва може бути забезпечений при зниженні видобутку гірської маси на 20-25%. При цьому загальна собівартість продукції збільшується на 10-15%. Масштаби використання відходів визначаються їх властивостями, дислокацією, об'ємом потреби в продукції в регіоні та народному господарстві. Оцінка економічно обґрунтованого рівня використання відходів в методичному сенсі не вирішена. Широке застосування очисних споруд не дозволяє компенсувати негативні впливи гірничих підприємств на навколишнє середовище повністю через випереджальне зростання обсягів відходів та викидів. З іншого боку, навіть широке залучення відходів в господарський оборот не компенсує втрати, які вже були понесені на попередніх стадіях переділу. 1
Розгляд природокористування як курсу, необхідного при вивченні економічної науки, попереднє формування знань про розподіл на певній частині земної кулі геологічних явищ, кліматі, населенні і т.д. і про їхні зв'язки з економічною діяльністю. Вивчення даних зв'язків в курсі економічної географії і регіоналістики сприяє формуванню у економіста навички до відповіді на питання нормативної економіки «Що повинно бути?».