Свого часу К. Д. Ушинський назвав бабусь і дідусів, взагалі літніх людей, інстинктивно розуміють і знають з досвіду тонкощі виховання, «природними росіянами педагогами». Як пише відомий сучасний психолог А. В. Петровський, «ба-Бушки і дідусі, прабабусі і прадідусі, внуки і правнуки це винятковий атрибут людської сім'ї, тварини його позбавлені повністю» (Петровський А. В. Діти і тактика сімейного виховання. - М., 1981. - С.16). Мабуть, це і робить людську сім'ю по суті своїй безсмертній: вона відроджується в онуках знову і знову, зберігаючи деякі фізичні ознаки, духовні особливості своїх далеких предків. Як співалося в популярній пісні середини століття. «Будуть онуки потім, все знову повторить-ся спочатку».
Бабуся і дідусь (прабатьки) після батьків - це найрідніші для дитини люди. Їх ставлення до онукам мають емоціо-нальную основу, позбавлені розрахунку і розумового початку, справді безкорисливі.
Участь прабатьків у вихованні сучасних онуків со-пряжі з різними протиріччями. В основній масі батьки вітають, якщо бабусі й дідусі виявляють бажання допомогти у вихованні онуків. Але не завжди це проходить без тертя між поколіннями.
У складній сім'ї, де проживають разом батьки, їхні дорослі діти зі своїм потомством, не так-то легко домогтися належного взаєморозуміння батьків і дітей, оскільки позначається при-належність до різних поколінь.
Сучасним прабатькам важко собі уявити, як будуть жити їх діти і внуки в наступному тисячолітті. Не всі буває ясно в сьогоднішніх захоплення онуків, не завжди викликає схвалення то, як їх виховують батьки. Однак позиція скепсису, кото-рую іноді займають бабусі, дідусі по відношенню до вихованням котельної діяльності батьків дитини, не дає позитивних ре-зультатів ( «Самі ще в няньок потребують, а Алешенька взялися виховувати!», «У них і жалості-то до дитини немає, не те щоб його виховувати »). Від скептичного ставлення до молодих народите-лям, підкреслення їх некомпетентності до зведення їх з педа-гогіческого Олімпу - дорога коротка. Маленька дитина мно-гое у відносинах близьких людей засвоює на емоційному рівні, тому він швидко схоплює по міміці, рідкісним Реплі-кам, інтонацій, що бабуся (дідусь) незадоволена (незадоволений) його батьками. Невдоволення, що виходить від коханої людини, закарбовується надовго. Може бути, внук, якого бабуся «рятує» від масованого виховання батьків, відгукнеться на це з радістю, але треба думати про майбутнє. А в майбутньому віднов-ність була підірвана бабусею довіру до виховних заходів батьків буде нелегко.
Заради щастя онуків треба шукати порозуміння з власними діти-ми і намагатися зрозуміти, чому, наприклад, «слабенького» Діму по-дять в басейн (в секцію східних єдиноборств, настільного тен-Ніса), а Юлю, крім занять музикою, «навантажили» китайською мовою. Справа в тому, що у вихованні дітей батьки більше уст-ремлени в майбутнє (з китайською мовою легше буде вступити до престижного вузу, спорт відверне від бездумного проведення дозвілля і т.п.). Іншими словами, батьки більшою мірою, ніж прароді-ки, дотримуються погляду, «що діти не живуть, а жити готують-ся» (С.Я.Маршак), тоді як життєва філософія бабусі і де-душки виражається в інших словах цього ж поета, а саме: «навряд чи в житті знадобиться той, хто, жити готуючись, в дитинстві не живе». Якщо ж перевести поезію на мову науки, то висновок є очевидним: прароді-ки більшою мірою, ніж їх дорослі діти, усвідомлюють самоцен-ність дитинства.
Але сучасна сім'я змінюється: все менше і менше сімей, де бабусі й дідусі живуть під одним дахом зі своїми дорослими дітьми та їх потомством. Тому вони рідко систематично участ-вуют у вихованні онуків. Як не сумно, але це веде до ослаблені-нию емоційних родинних зв'язків між поколіннями, що збіднює виховання дітей. Це посилюється іноді тим, що не з-всім гладко складаються відносини між дорослими покоління-ми сім'ї: свекрухою та невісткою, тещею і зятем та ін. Що ускладнює життя дітей, які не в змозі зрозуміти, чому найближчі для них люди не ладнають ( а іноді і ворогують). Мабуть, бабусі і дідусі повинні проявляти мудрість у відносинах з дорослими дітьми, а вони, в свою чергу, бути терпимими, дбайливіше до своїх батьків. Світ і хороші взаємини в родині - найбільш цілюща грунт для розвитку особистості дитини. Старшим поко-леніям (прабатькам і батькам) в родині треба зробити все мож-ли, щоб діти поєднували, а не роз'єднували.
Бабусі і дідусі емоційно пов'язані з онуками, спосіб-ни відгукуватися на нескінченні дитячі прохання і питання, до ко-менту, котрим так колись прислухатися вічно кудись поспішають і за-прийнятим особистими проблемами батькам. Бабусі і дідусі, як правило, мудрішими, великодушні, ніж батьки. У них, навіть якщо вони ще працюють, знаходиться час і, головне, бажання вислу-шать дитини, вникнути в його переживання, розділити його радощі і біди, дати добру пораду. Ніжність і доброта бабусі і де-душки врівноважують можливу строгість батьків. Час-тіні старшого покоління доводиться виступати в ролі адво-ката малюка, приводячи його батькам безліч «пом'якшуючих вину обставин». Зазвичай це вдається, тому що бабусі й дідусі краще вникають у внутрішній стан дитини. Інте-ресно, що і сприйняття дитини бабусею (дідусем) і народите-лями дещо відрізняється, головним чином тим, що у старшого покоління очей виявляється «добрішими», ніж у їх дорослих дітей. У педагогічному дослідженні Х.А.Тагіровой бабусям (дедуш-кам), татові і мамі запропонували скласти міні-портрет дитини. Бабусі були орієнтовані на «добре» в дитині, тоді як тато і мама - на недоліки. Одне і те ж подія (хлопчик раз-бив чашку, прибираючи посуд після сімейного сніданку) інтерпретації-рова по-різному - бабуся: «Сашенька завжди намагається по-могти», тато: «Незграбний, незграбний, з рук все валиться».
З бабусь і дідусів починається «історичне» освіту онуків. Ні, діти не вивчають історію як предмет, у них не фор-міруются історичні поняття. Це завдання школи. Історія име-ет багато пластів - від минулого людства до історії конкурують-ної сім'ї. Бабусі і дідусі вільно чи мимоволі долучають онуків до історії своєї сім'ї, але через цю призму висвічується історія народу. Діти засвоюють окремі деталі, поодинокі об-рази. Невигадливі розповіді бабусі і дідусі, їх погляд і від-носіння до тих чи інших подій - все це приховано підводить дитину до розуміння того, що в житті народу відбуваються пере-міни. Діти починають усвідомлювати, що кожне нове покоління жи-вет в інших умовах, ніж попереднє, думає і виглядає інакше. Приходить розуміння, що люди, події, речі мають своє про-шлое, сучасне, майбутнє. Формуються перші уявлення про зв'язок між поколіннями.
Ось бабуся розповідає, як маленькою дівчинкою в День По-біди загубилася на Красній площі, як по дорозі в школу впала і розбила чорнильницю-непроливайку, яким смачним здавався шкільний бублик, який давали на сніданок. Дитина вбирає деталі (війна була важкою не тільки для солдатів, всі раділи Перемозі), поодинокі образи. Але на їх основі складається більш узагальнений історичний образ: як люди жили раніше, як тру-сідали, як відпочивали, як виховували дітей. У сім'ї використовують-ся і інші джерела історичних знань, зберігачами яких найчастіше бувають бабусі і дідусі: сімейні реліквії, оповідь-ки, пісні, приказки та прислів'я, загадки, дитячі ігри та іграш-ки. Всі ці засоби формування у дітей початкових исто-рических уявлень відповідають образному характеру дитячого пізнання навколишнього світу, пофарбовані особистісним ставленням.
Сучасні бабусі і дідусі в переважній більшості своїй - грамотні і культурні люди. Вони здатні не просто няньчити онуків, а й надавати на них моральний вплив, рас-ширяти їх кругозір, робити їх життя більш надійного, захищеного і стійкою. А внуки для бабусі і дідусі - свого роду емо-ціональний тил, в якому старше покоління має особливу потребу-ся в зв'язку з тим, що закінчується трудова діяльність, попереду заслужений відпочинок на пенсії, а це пов'язано з ламанням звичних життєвих підвалин. Однак, мабуть, не слід повністю «розчинятися» в життя дорослих дітей, онуків: сліпа жертовна любов нікого не зробить щасливим.
Вивчіть по книзі А. С. Співаковська «Як бути батьками» (М., 1986) ролі бабусі в сучасній сім'ї.