· Зауваження. Будучи оперативним засобом дисциплінування учня на уроці, регуляції поведінки учня, зауваження є, на відміну від інших форм впливу, одиничною оцінкою не знання і навичок учня, а лише поведінки і ступеня старанності. Обмежена функція зауваження веде до вельми великим одноманітності стилю. Наприклад, «Тихіше, Іванов!»; «Іванов, ти заважаєш нам займатися!»; «Іванов!». Зауваження стають негативним впливом лише тоді, коли ряд зауважень систематично падає на одного учня. Тоді зауваження формує певну оцінну ситуацію, формується образ учня, який заслуговує осуду як у педагога, так і у однокласників.
· Заперечення. В процесі роботи учня, викликаного до опитування, педагог виробляє різні впливу оцінного характеру окремими словами і фразами, що характеризують окремі ланки цієї роботи, що дозволяє дитині перебудувати при необхідності їх дії. Тут можливе або згода з виконуваними діями, або заперечення в разі неправильної відповіді. Ці дві форми є особливо важливими для розвитку мислення, розуміння у учня в процесі опитування. Заборона діятиме в певному, невірному напрямку є разом з тим дозвіл шляху в іншому певному відношенні. Орієнтована функція заперечення (отже, її позитивна роль) виявляється лише тоді, коли заперечення носить перспективний характер, виражений в вмотивованою оцінці заборони. Заперечення відрізняється від осуду тим, що не носить в собі афективної напруги, не характеризує індивідуальних, характерологічних якостей і моралі учня. Це дія розрахована на відому перебудову інтелектуальних механізмів для даної, приватної операції, в той час як осуд розраховане на перебудову всієї особистості, і її афективно-вольової сфери насамперед.
· Осуд. Як і схвалення, осуд не тільки констатує рівень знань і ступінь відповідності питання логіці предмета (як, наприклад, згода і заперечення), не просто регулює і коригує інтелектуальну роботу учня на опитуванні, але впливають на його емоційно-вольову сферу за допомогою характеристики як знань, гак і особистості учня (його здібностей, інших достоїнств, недоліків, поведінки, інтересів і т. д.). Осуд і схвалення тому цілком відносяться до однієї з форм відносини вчителя до учня, висловлюючи уявлення педагога про переваги і недоліки учня, викликаючи насамперед переживання успіху чи неуспіху, певне підвищення або зниження рівня домагань, а в зв'язку з цим зміна і перебудову домагань. Різновидами осуду є використання педагогом сарказму, докорів і нотації.