археографії
Збирання і видання іст. джерел посилилися після Батьківщин. війни 1812, що зіграла велику роль у формуванні нац. самосвідомості і в підвищенні інтересу до минулого країни. Велике значення для розвитку А. мала діяльність Про-ва історії і старожитностей Російських при Моск. ун-ті (осн. в 1804), Комісії друкування державних грамот і договорів (осн. в 1811), Археографічної комісії (осн. в 1834). Розширилося коло видаються джерел, ставилося питання про створення правил видання окремих груп док-тов. Багатотомні видання стали осн. видом публ. При цьому гл. увага приділялася збору та публ. таких іст. джерел, к-які повинні були возвеличити самодержавство, дворянство, православну церкву.
У 2-й пол. 19 в. в розвитку А. видну роль зіграло Російське історичне товариство (осн. в 1866), яке видавало док-ти гл. обр. 18 - поч. 19 ст. переважно відповідали політичне життя. інтересам царизму. Публікація цих док-тів сприяла розвитку офіц. дворянсько-буржуазній. історіографії. Все р. 19 в. почали публ. джерел Археографіч. комісії в Києві, Тифлісі і Вільно, а з 80-х рр. 19 в. - Губернські вчені архівні комісії. Продовжувала видання джерел Академія наук ( "Листи й папери Петра Великого", "Акти Моск. Гос-ва" та ін.), При якій для цих цілей в 1903 була створена Постійна іст. комісія. Посилилася публікаторськая діяльність Центр. держ. архівів. Особливо цінними є видання Моск. архіву МіннВа юстиції ( "Матеріали для історії міста XVII і XVIII ст." та ін.), Моск. архіву МіннВа іноз. справ ( "Про зносинах Росії з Кавказом 1568-1613") та ін. Багато джерел по воєн. історії видали Військово-вчений архів ( "Батьківщин. війна 1812", "Збірник матеріалів по рос.-тур. війні 1877-78" і ін.), Російське воєн. іст. т-во (з історії Полтавської битви, Батьківщин. війни 1812 і ін.). Док-ти публікувалися також в "Читаннях в Товаристві історії та старожитностей Російських при Моск. Університеті", в журналах і газетах ( "Російський архів", "Русская старина" і ін.).
У розвитку сов. А. важливе місце зайняла боротьба з представниками буржуазно-дворянської історіографії, к-які прагнули прищепити сов. археографії прийоми видання джерел в дусі бурж. об'єктивізму, а також боротьба з т. зв. "Школою Покровського", послідовники к-рій пропагували вибірковий, хрестоматійний метод видання док-тов. У цій боротьбі сов. археографи спиралися на праці класиків марксизму-ленінізму, в яких брало є найважливіші вказівки про видання док-тов. Класики марксизму-ленінізму звертали особливу увагу на точність передачі тексту публікуються док-тов, підкреслювали важливе значення передмови, приміток і ін. Елементів науково-довідкового апарату. В січні. 1918 за підписом В. І. Леніна був виданий декрет "Про редагуванні і друкуванні законодавчої. І урядів. Актів" (С. у. 1918 року, No 20, ст. 309), в к-ром В. І. Ленін вимагав строгої перевірки публікуються законів "з боку їх справжності і точності тексту".
На відміну від дореволюц. A. сов. археографи приділяють велику увагу розробці теоретичних. проблем А. створенню єдиних науч. правил видання джерел. Сов. A. як і вся сов. іст. наука, посіла чільне становище у світовій іст. науці.
І. А. Булигін. Москва.
Зародження А. в США відноситься до 1-ї третини 19 ст. Місцеві іст. т-ва штатів Массачусетс, Нью-Гемпшир і ін. видавали архівні мат-ли колоніальних асамблей, приватних осіб. У цей період були також опубл. великі зб. док-тов про війну за незалежність (The Diplomatic Correspondence of the American Revolution, ed. J. Sparks, v. 1-12, 1829-30, і ін.), зборів промов і статей видних політичне життя. діячів амер. революції: Вашингтона, Джефферсона та ін. Ці публ. пов'язані в значить. міру з діяльністю Дж. Спаркса. Публ. мали багато пропусків, змін структури і стилю док-тов, т. к. в амер. іст. науці ще не були вироблені методи науч. видання джерел. Розвиток А. в США в цілому відставало від європ. рівня.
Бурж. А. як наука зосередила свою осн. увагу на методах публ. і обробки джерел по середньовічних століття. і давньої історії; хронологич. рамки публ. вживаються спец. археографіч. об-вами і комісіями, рідко виходять за межі 18 в. Підготовка археографіч. кадрів (напр. в заснованої в 1821 в Парижі Школі хартій) також має середньовічної століття. ухил. У публ. що відносяться до історії 19-20 ст. переважають публ. офіц. характеру, що готували до видання держ. установами (міна-вами іноз. справ, держ. архівами). Серед публ. з нової та новітньої історії одне з провідних місць належить док-там по конституційній, парламентській історії бурж. держав (наприклад, "Парламентські дебати" - "Parliamentary debates" - в Англії, з 1803, що налічують св. 1 000 тт. багатотомна публ. "Archives parlementaires de 1 787 а 1860. Recueil complet des d? bats.", 1862-1913 , і ін. протоколи зборів - у Франції, "Congressional Record" - в США, з 1874, і ін.). Велика увага бурж. А. приділяє публ. паперів окремих держ. діячів (напр. видання в 46 тт. кореспонденції Фрідріха II - "Politische Korrespondenz Friedrichs des Gro? en", - 1879-1939; листування Наполеона I в 32 тт. - "Correspondance de Napol? on I", 1858-69, і ін.). Вельми значить. місце займає публ. матеріалів внешнеполітіч. історії (див. напр. "Кольорові книги"). Новими видами публ. новітнього часу є видання на дек. яз. офіційних публ. междунар.орг-ций (напр. матеріалів Ліги націй, ООН і її установ і ін.).
Зовсім інший за своїм змістом є А. в тих країнах Європи, к-які пішли по шляху будівництва соціалізму. Тут змінюється ОСП. напрямок змісту публ. - вперше стали виходити публ. спеціально присвячені історії нар. мас, що висвітлюють робоче, демократич. і національно-визвольний. рух, - такі, як "Архівні дослідження з історії герм. робітничого руху" ( "Archivalische Forschungen zur Geschichte der deutschen Arbeiterbewegung" з 1956), "Документи і матеріали з історії герм. робітничого руху" ( "Dokumente und Materialien zur Geschichte der deutschen Arbeiterbewegung "з 1957) - в НДР," Вибрані документи з історії угор. робітничого руху "(" A magyar munkasmozgalom t? rt? net? nek v? logatott dokumentumai ", 1-6, 1951-60)," документи з історії робітничого класу в Польщі 1916-38 "(" Materialy do historii klasy robotniczej w Polsce, 1916-1938 ", 1955)," Работніческото рух в Б'лгарія ", т. 1-3, 1953-55, різні док-ти періоду революц. руху 1848 - у Чехословаччині, і мн. ін.
Серед соціалістичної. країн - ряд країн з великим досвідом археографіч. роботи в минулому. У них паралельно з новими виданнями йде продовження публ. багатотомних зібрань джерел, таких, як "Monumenta Poloniae Historica" (Польща), "Monumenta Hungariae historica" (Угорщина), "Regesta diplomatica nec non epistolaria Bohemiae et Moraviae" (1855-1960, вид. триває) і "Codex juris municipalis regni Bohemiae "(1886-1954, вид. триває) в Чехословаччині та ін. Видання великих публ. зроблено в Болгарії ( "Ізвор за Б'лгарската історія" з 1958) і Румунії ( "Dokumente privind istoria Rominiei" з 1951). Переслідується мета зробити документ з історії рідної країни доступним не тільки досліднику, а й широкому колу читачів (джерело на іноз. Яз. Дається з паралельним перекладом на нац. Яз. Видаються спец. Тематич. Зб. Док-тов, що відповідають на найбільш актуальні питання історії та сучасності).
З 2-й пол. 19 в. стали з'являтися нац. видання іст. пам'яток (літографовані) в Ірані та Індії. У них не застосовувалися методи передової А. того часу, в наст. час ці видання застаріли і замінені б. ч. новими, науковими. Аж до 20-30-х рр. 20 в. в зародковому стані перебувала археографіч. робота і в більшості ін. зарубіжних країн Азії. Виняток становила Японія, де археографіч. робота з 80-х рр. 19 в. і особливо з поч. 20 в. отримала великий розмах і велася на рівні передової науки того часу. У 80-х рр. був опубл. ряд колекцій іст. док-тов ( "Гадзіканда сохо", "Сонсала сохо", "Сісекі Сюра", - перєїзд. в 1900-03 в 33-х тт.), з 1896 - зібрання "Кодзі руйен", в 1898 - колекція "Сіре Тайкан ". Велася робота з перевидання старих публ. (Напр. Перевидання в 1893-94 в 18 тт. Великої колекції "Гунсе руйдзю", к-раю була опубл. В 1782). Для публ. текстів було утворено спец. т-во ( "кокусах-канкокай"). З 1901 Токійський ун-т публікував найбільші збори текстів по япон. історії - "Дайніхон сірє" (св. 200 тт.), "Дайніхон кобунсе" (св. 120 тт.).
З 20-30-х рр. 20 в. до науч. виданню іст. пам'яток приступили ін. країни Азії, що було пов'язано з ростом нац. самосвідомості народів цих країн, з підйомом національно-визвольного. руху. Особливо пожвавлюється археографіч. робота в післявоєнні. період, коли багато інших. країни домоглися нац. незалежності, а нек-риє пішли по шляху будівництва соціалізму.
У Китаї в 30-х рр. було видано дек. десятків томів "збірників стародавніх пам'ятників", "Матеріали з історії вн