Алек-сей Гаврилович Венеціанов (1780-1847)
У Петербурзі олександрівскою пори одні його знали як непримітний-ного чиновника, землеміра, інші як непоганого портретиста, вміло-го, але не з перших. Але ось Алек-сей Гаврилович Венеціанов став художником. Він отримав ака-міка за «Портрет К. Головачевского з вихованцями Академії» в 1811 році, в роки наполеонів-ських воєн брав участь у випуску сатиричної графіки, у свій час навіть намагався безуспішно видавати сатиричний журнал. Потім, ку-пив невелику село Сафонково в Тверській губернії і пере-селівшісь туди в 1820 році, Відні-ціан відкрив в собі зовсім дру-гого художника, ніж той, яким він намагався бути до сих пір.
Раніше він бачив, або намагався ві-діти, як і всі, прекрасне тільки в музейних залах, намагався вірити, що піднесено тільки те, що б-ло колись, в «золоті часи», що прикрашати треба все, що пишеш. Тепер він бував в Петер-бурге лише наїздами. А тут, в селі, - в поле золотиться жито, на свято селянки наряджають-ся в ошатні сарафани, небо чи-стое, високе. Невже це все низько, негідно кисті настою-ного художника? Венеціанов ре-шилася: першим в російський живопис-сі він став писати картини про селян і свідомо побачив в цьому свою головну задачу. Це був важливий і сміливий крок, якщо ми згадаємо ще раз про поглядах того часу на художнє творче-ство, яким перш намагався сле-дова і сам Венеціанов. Першою з його нових картин було всім відоме нині полотно «Гум-но» (1823).
І сам мотив, і виборгероев, і сама манера письма були вельми зухвалим викликом сущест-Вова в мистецтві правилами, запропонованим Академією. Худож-ник показав селян відпочиваючих і працюючих, зайнятих своїми звичайними справами, і побачив в цьому нехитрому прояві життя під-лінную поезію. Своїм принципом Венецианов обрав граничну вірність життя. Як він сам гово-рил: «Нічого не зображати ина-че, ніж в натурі є, і по-віноваться їй одній без домішки манери якого-небудь художника». У своєму захопленні життям, від-крившееся йому, в прагненні точ-неї передати відчуту їм поезію художник, пишучи «Тік», навіть наказав розібрати одну зі стін сараю, щоб примі-щення залив потрібний йому теплий рівний світло. Ця, здавалося б, тільки кумедна деталь багато го-ворит про творчий, антінатура-лістіческіх щодо майстра до свого завдання. Він і справді зайнявся пізнанням законів природи, а не списуванням з натури. Незабаром рік для Венеціанова-художника став вимірюватися селян-ськими працями. Він пише як би сільський календар в картинах. Весна - «На ріллі», літо - «На жнивах». Венеціанов пише чистку буряка, сплячого пастушка, особи селян, дівчину з волошками. У його великих картинах дуже важ-ву емоційну роль починає грати пейзаж. Він любить споглядати прості сільські краєвиди, поля, ліси. Пейзаж підкреслює ліричне начало його картин, їх ясну поетів-зию.
Венециановськой мотиви нехитрих, але буденними їх не назвеш. Його простота, звичайно, глибоко чужа прозі. Дивлячись на венециановськой картину «На ріллі», ми відчу-щаем святковість, урочистий-ність праці. Мало хто такими гла-зами бачив в ту пору селянську працю. Адже селянин був «річчю», і Венеціанов одним з перших у всій російській культурі побачив в ньому людське досто-інство, красу і благородство. Його селянки - це і свого ро-да ідеальні образи, «селян-ські мадонни».
«Батько російського жанру», як називаються вали Венеціанова, відкрив для рус-ської живопису нову область - зображення інтер'єру ( «Ранок по-мещіци»). На противагу холодним величним канонам він обра-вав увагу на цінність і цікавість щоденному житті людини.