Дослідники, що розглядають різноманітні за формою і змістом взаємодії людини з навколишнім світом, зазвичай виділяють первинну і вторинну соціалізацію. Соот-повідно можна говорити про агентів первинної та вторинної соціалізації.
Агенти первинної соціалізації складають первинну середу особистості. Агенти вторинної соціалізації відносяться до формальний-ному (офіційному) оточенню людини, вторинної середовищі. Для ранніх етапів соціалізації характерна виняткова важливість первинної середовища. У міру дорослішання людини, ов-Ладен їм якою-небудь професією, розвитку його діяльності в тих чи інших організаціях зростає роль вторинної середовища. Проте первинне середовище завжди залишається "ближче" для чоло-століття і більш значущою.
Позиція дитини серед братів і сестер, як зауважив ще 3. Фрейд, має найважливіше значення для всього його подальшого життя. Пізніші дослідження показали, що люди, займаю-щие однакові позиції в структурі сім'ї, мають тотожний-ні характеристики. Як зазначає Т. В. Андрєєва, при інших рівних умовах деякі пари уживаються краще за інших тільки тому, що їх рольові позиції вдало доповнюють один одного. Це означає відтворення одних і тих же умов щодо віку і ролей, до яких кожен звик в сво-їй рідній сім'ї. Наприклад, молодша сестра братів зазвичай промінь-ше сходиться зі старшим братом сестер. Таке співвідношення віково-рольових позицій виявляється найбільш комфортним для обох.
Розглядаючи роль сім'ї в суспільстві, вітчизняні социоло-ги звернулися до такого поняття, як "спосіб життя сім'ї", виокрем-ляя тут основні сфери її життєдіяльності (Мацковская, 1989). Очевидно, що особливості сформованих зразків поведе-ня членів сім'ї у виховній, господарсько-побутової, кому-мунікаціонной, рекреаційної та інших сферах не можуть не впли-ять на формування установок і звичок дитини, його особисто-сті в цілому. При цьому слід зазначити надзвичайну значи-мість допомоги дорослих членів сім'ї, коли діти стикаються з проблемами, вирішити які вони не можуть самостійно. М.В. Осорина виділяє кілька напрямків такої допомоги.
Перше з них можна назвати компенсаторно-розвивається. Часом з тих чи інших причин дитина боїться робити те, що необхідно йому для придбання життєвого досвіду, хоча його однолітки вже активно роблять подібні дії: лазять по деревах, катаються на ногах з крижаних гірок, самостійно їздять у громадському транспорті і т.п. У подібних випадках ре-Коменди, щоб дорослий в тактовної формі, винахідник-но і непомітно створив навчальну ситуацію і допоміг дитині ос-воить то, чого він не зміг поки навчитися. Звичайно, різним дітям потрібна різна компенсаторно-розвиваюча допомога: кому-то необхідна просто емоційна підтримка, кому-то слід показати деякі способи дії, комусь допомогти розібратися зі своїми страхами і т.д.
Третій напрям допомоги дорослого полягає в тому, щоб відкрити йому світ природи. Дуже важливо показати дитині різноманітність природного середовища: звозити на море, в гори, на берег великої ріки або озера, познайомити з життям поля, ліси, луки, дати можливість пожити в цій селі.
Четвертий напрямок, де є потреба у вклад батьків, - це формування у дитини образу рідної країни і почуття ро-дини. Юнацький пошук особистісної ідентичності - відповіді на питання "хто я?" - неодмінно пов'язаний з проблемою етнокультур-ного самовизначення, зокрема, ототожнення себе з сво-їм народом і своєю країною. Чим старшою стає дитина, тим більшого значення набувають для нього подорожі по рідній країні, можливість побачити її пейзажі, познайомитися з істо-річеская місцями.
Після досягнення дитиною семирічного віку він потрапляє в офіційну систему освіти, якій надається біль-ШОЕ значення в соціалізації підростаючого покоління. Завдання вітчизняної середньої школи полягає в тому, щоб дати учени-кам знання і вміння, які дозволили б їм стати громадян-ми, які приносять користь своїй країні. Якщо дитина не відвідувала до цього дитячий сад, то саме в школі він вперше потрапляє в формальну організацію зі своїми правилами і регламента- ціями. Тут він засвоює, що необхідно вчасно приходити на уроки, відповідати на запитання вчителя, бути доброзичливим по відношенню до своїх однокласників і т.п.
В якості агентів соціалізації необхідно також назвати однокласників школяра і взагалі його однолітків. Психоло-ня основою контактів між учнями класу, дітьми приблизно одного і того ж віку є потреба в об-щении. Вона помітно проявляється у дітей ще в віці чотирьох-п'яти років, а зі вступом до школи починається новий етап розвитку цієї потреби.
За даними А.А. Реана і Я.Л. Коломинского, проявляючи свою потребу в спілкуванні, учні початкових класів обнаружи-ють значні індивідуальні особливості. Як показало спеціальне дослідження, тут можна виділити дві групи де-тей. У одних спілкування з товаришами в основному обмежувалося школою і, на думку вчителя і батьків, не цікавило великого місця в їхньому житті. У інших спілкуванню з товаришами вже відводить-ся чимале місце в житті.
український соціолог І.О. Кон виділяє наступні функції суспільства однолітків в юності. По-перше, спілкування з сверст-никами є дуже важливий специфічний канал інформації. По цьому каналу підлітки і юнаки можуть узна-вать багато необхідних для них речі, яких з тих чи інших причин не повідомляють їм дорослі. По-друге, це спеці-фического вид діяльності і міжособистісних відносин. Раз-особисті групові ігри та інші види спільної діяльності сприяють виробленню в дитини необхідних навичок соці-ального взаємодії. По-третє, це специфічний вид емо-нального контакту. Свідомість певної групової при-надлежности, солідарності полегшує підлітку автономізацію від дорослих, дає йому надзвичайно важливе для нього почуття емо-нального благополуччя і стійкості (Кон, 1982).
У шкільні роки, так само як і в студентські, взаимодейст-віє з однолітками може бути засноване на допомогу по навчанню. За даними Г.В. Акопова, близько 30% студентів досить часто звертаються за допомогою до однокурсникам. Дуже рідко зустрічають-ся відповіді "ніколи" в питанні звернення за допомогою (4% -9%). Вплив контактів опитаних з членами своєї студентської групи проявляється наступним чином:
1. Відчуття спільності цілей, інтересів, настроїв, поведінки.
2. Розвиток Я (індивідуалізація) шляхом порівняння з іншими членами групи ( "бачиш, що хтось займається краще, ніж ти, і намагаєшся займатися краще сам", впевненіше почуваєш себе, з'являється стимул для самосовершенствова-ня "," намагаєшся не відстати від інших "," вчуся, як робити не треба "і т.д.).