Адвокатська таємниця відноситься до числа необхідних і перевірених багаторічною юридичною практикою інструментів функціонування адвокатури. Визнання цього факту світовою спільнотою знайшло закріплення в міжнародно-правових документах. Так, в Основних принципах ролі юристів, прийнятих VIII Конгресом ООН із запобігання злочинності та перевиховання правопорушників, на юристів покладається обов'язок вірно дотримуватися інтереси своїх клієнтів (ст. 15). Необхідною умовою для цього є підтримка адвокатом закритості інформації, отриманої ним від свого довірителя. У свою чергу, на уряди покладається обов'язок "визнавати і дотримуватися конфіденційності всіх повідомлень і консультацій між юристами та їхніми клієнтами в рамках їх професійних відносин" (ст. 220).
Нормативна вимога, яке забороняє розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, сформульовано в Законі № 63-ФЗ. Закон, зокрема, вказує, що до предмету адвокатської таємниці відноситься будь-яка інформація, яка пов'язана з наданням юридичної допомоги довірителю; забороняє викликати і допитувати адвоката як свідка про обставини справи, в якому він бере участь. У ньому вперше була встановлена норма, згідно з якою проведення оперативно-розшукових та слідчих дій щодо адвоката допускається тільки на підставі судового рішення (ст. 8).
Реальна практика виявляється багатшим як по відношенню до теоретичного ідеалу, так і але відношенню до вимог нормативних документів. Однією з традиційних для адвокатської етики виступає проблема допустимості порушення професійної таємниці. В юридичній літературі представлені два основні підходи. Відповідно до одного з них збереження інформації, отриманої захисником від свого довірителя, має абсолютний характер, вона не може бути розголошена ніколи і ні за яких умов. Протилежний підхід відштовхується від припущення про те, що при виняткових умовах адвокат має право порушити конфіденційність отриманих відомостей. Останнє аргументується тим обставиною, що клієнт може повідомити адвокату і про злочин, що готується, що представляє небезпеку для життя і здоров'я інших людей. Хоча прихильники другої точки зору завжди знаходилися в меншості, проте очевидно, що в зазначеному випадку має місце конфлікт вимог, визначених моральним обов'язком людини і професійним обов'язком адвоката. Ставлячи рішення цього питання в залежність від довільного рішення конкретної людини, ми тим самим ставимо під сумнів самі основи професії. Тим часом "не підлягає сумніву, що віра в святість таємниці становить одне з найістотніших умов адвокатури" [3]. Втім, в складній ситуації адвокат відповідно до положень Кодексу професійної етики адвоката наділений правом звернутися за консультацією до Ради відповідної палати суб'єкта РФ за роз'ясненням, в якому йому не може бути відмовлено (ст. 4).
Як показує практика, втручання третіх осіб, як правило, представляють різні силові структури держави, несе найбільшу загрозу конфіденційності відомостей, що становлять предмет адвокатської таємниці. Найчастіше ці дії виявляються формою тиску на адвокатів. Згідно КПК РФ будь-яка слідча дія (огляд приміщення, обшук, виїмка документів і т.п.) може бути здійснено лише на підставі постанови суду (ч. 1-4 ст. 165). У той же час КПК України допускає, що у виняткових випадках слідчі дії можуть здійснюватися на підставі рішення слідчого без отримання судового рішення (ч. 5 ст. 165).
Саме на останню норму найчастіше посилаються представники органів внутрішніх справ і прокуратури при здійсненні оперативно-розшукових і слідчих заходів щодо адвокатів, приміщень адвокатських бюро, матеріалів і документів, що знаходяться в адвокатському виробництві. Тим часом Федеральний закон № 63-ФЗ чітко регламентує можливість такого роду дій, допускаючи їх виключно на підставі судового рішення (п. 3 ст. 8). У наявності, таким чином, юридична колізія, здатна істотно послабити правовий режим дії адвокатської таємниці, а в кінцевому рахунку негативно позначитися на обмеження прав громадян, які звернулися за юридичною допомогою до адвоката.
Реальна юридична практика породжує нові проблеми, пов'язані із забезпеченням конфіденційності відомостей, довірених клієнтом адвокату. Однак очевидно, що при всіх можливих змінах адвокатська таємниця буде залишатися одним з найбільш значущих інструментів, що забезпечують функціонування інституту адвокатури.