Правовий режим - особливий порядок правового регулювання, що виражається в поєднанні юридичних засобів і спрямований на створення необхідних умов для задоволення інтересів суб'єктів права в певних умовах.
Адміністративно-правовий режим (в широкому сенсі) - загальний режим діяльності органів державного управління щодо реалізації покладених на них правомочностей.
Адміністративно-правовий режим (у вузькому сенсі) - сукупність правил поведінки, діяльності громадян і юридичних осіб, закріплених в нормативних правових актах, порядок реалізації ними прав і законних інтересів в певних ситуаціях у сфері публічного управління, спрямований на забезпечення громадського порядку і громадської безпеки спеціально створюваними для цієї мети органами, підрозділами та службами органів державного управління.
Ознаки адміністративно-правових режимів:
• встановлюються в сфері публічного управління, сфері діяльності органів виконавчої влади;
• регламентуються, в основному, нормами адміністративного права;
• закріплюють, деталізують правила поведінки громадян, державних органів, громадських об'єднань, підприємств і установ;
• вводяться додаткові обмеження, покладаються додаткові обов'язки;
• широко застосовуються адміністративні методи впливу;
• порушення правил режиму тягне за собою застосування додаткових заходів державного примусу.
За ступенем приналежності режимів до забезпечення національної безпеки існують: режими забезпечення безпеки держави (державної таємниці, Державного кордону, прикордонного режиму, режиму в'їзду в Російську Федерацію і ін.); режими забезпечення безпеки держави та громадського порядку (перебування іноземних громадян на території Російської Федерації); режими забезпечення (охорони) громадського порядку (порядок обігу вогнепальної зброї, вибухових і отруйних речовин, радіоактивних ізотопів, наркотичних речовин - дозвільні режими; паспортно-візовий режим); адміністративно-правові режими, спрямовані на досягнення цілей в інших галузях управління (митний режим, санітарний режим і ін.); комплексні адміністративно-правові режими (в умовах масових заворушень, епідемії, епізоотії, стихійних лих, техногенних процесів, військової загрози і ін.).
Залежно від суб'єкта встановлення поділяють федеральні режими (встановлюються, регульовані федеральними органами державної влади), регіональні режими (встановлюються, регульовані органами державної влади суб'єктів РФ) і місцеві (муніципальні) режими (встановлюються, регульовані органами місцевого самоврядування).
За часом дії розрізняють постійні (діють безперервно) і тимчасові (діють при настанні певних юридичних фактів) режими.
Залежно від об'єкта - носія режиму прийнято виділяти територіальні режими (карантину, епідемії, надзвичайного стану, воєнного стану, виключної економічної зони і ін.), Об'єктні режими (режим лісовідновлювальних смуг, режим придорожніх смуг федеральних автомобільних доріг, режим ізоляторів тимчасового тримання та ін .), режими поводження з предметами, що становлять підвищену суспільну небезпеку або мають важливе державне значення (режим обігу зброї, вибухових, отруйних, наркотичних ре ств, державної таємниці, паспортно-візовий режим), функціональні режими (протипожежний режим, митний режим, режим контртерористичної операції і ін.).
Залежно від юридичних властивостей бувають ординарні і екстраординарні режими.
Розгляд судами скарг громадян на акти посадових осіб і органів виконавчої влади - це адміністративна юстиція або правосуддя в адміністративних справах. Админи-стратівная юстиція в Російській Федерації характеризується наступними особливостями:
1) це рішення спору між громадянином і суб'єктом вла-сти про законність дій останнього;
2) спори вирішуються звичайними судами (загальної юрисдикції, арбітражними);
3) порядок розгляду справ регламентується нормами ЦПК РФ і АПК РФ.
АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦИЯ - система спеціальних судових і адміністративних органів по контролю за дотриманням законності в сфері державного управління, а також в більш вузькому сенсі - особливий процесуальний порядок розгляду адміністративних справ та вирішення адміністративно-правових спорів між громадянином або юридичною особою, з одного боку, і органом державного управління - з іншого.
Адміністративна юстиція - це механізм захисту прав і свобод особистості в публічно-правовій сфері за допомогою спеціалізованих (квазі) судових органів; тобто це таке явище правової дійсності, за допомогою якого громадяни, чиї права порушені в результаті діяльності посадових осіб, використовуючи систему спеціально уповноважених державних органів можуть відновити їх.
Адміністративна юстиція базується на таких поняттях, як судовий контроль, адміністративний позов і адміністративне судочинство. Головна ідея полягає в тому, що адміністративна юстиція виконує функцію судового контролю, що реалізується при направленні до суду адміністративного позову, розглянутого за правилами адміністративного судочинства.
В рамках традиційного підходу адміністративна юстиція характеризується такими загальними рисами.
1. Наявність правового спору (адміністративно-правового, управлінського спору) про публічному праві, що виник у зв'язку з реалізацією публічного управління, виконавчої влади, управлінської діяльності державних і муніципальних службовців, посадових осіб, тобто в сфері управлінської діяльності. Однак розгляд спору відбувається при застосуванні норм не тільки публічного, а й приватного права.
Адміністративно-правовий спір (в сенсі адміністративної юстиції) являє собою юридичний конфлікт або юридичну колізію, що виникли між державними органами, органами місцевого самоврядування, посадовими особами, з одного боку, і іншими суб'єктами права, з іншого боку, у зв'язку з порушенням суб'єктивних публічних прав фізичних або юридичних осіб, здійсненням протизаконного адміністративного нормотворчості.
2. Правовий захист суб'єктивних публічних прав громадян є однією з головних цілей адміністративної юстиції. Саме порушення цих публічних прав і складає предмет адміністративної юстиції; при цьому порушення, викликані незаконними діями і рішеннями органів управління та посадових осіб, можуть стосуватися й інших суб'єктивних прав громадян і юридичних осіб.
3. Органи адміністративної юстиції, в достатній мірі, незалежні як від інших гілок влади (інших органів управління), так і від судів загальної юрисдикції; вони здійснюють також зовнішній контроль виконавчої влади, т. е. судовий контроль за роботою органів державного управління та їх посадових осіб; часто ці органи називаються квазісудовим, так як їх діяльність відрізняється від діяльності загальних судів, що розглядають справи в рамках традиційного цивільного процесу.
4. Для адміністративної юстиції характерно існування спеціальних суб'єктів «адміністративно-юстіціонного» правовідносини (громадяни, органи публічного управління, суб'єкти виконавчої влади, посадові особи); посадові особи (судді), які розглядають спори в галузі управління, мають спеціальними знаннями і кваліфікацією в конкретних областях функціонування органів виконавчої влади.
5. Адміністративно-правові спори (т. Е. Суперечки громадян та інших суб'єктів права з публічною владою) підвідомчі або загальним судам, або спеціальним адміністративним судам, відокремленим від загальних судів, або так званим подібною до судової влади органам.
6. Адміністративні спори розглядаються за встановленими процесуальним законодавством правилами, що забезпечує учасникам правового спору формальне (процесуальне) рівність, т. Е. В рамках спеціально створених процедур розгляду скарг (або позовів). При розгляді адміністративної справи повинні дотримуватися всі принципи адміністративного процесу (гласність, усність, законність, змагальність, безпосередність і т. Д.).
7. Юридичним «результатом» адміністративно-юстіціонного процесу є визнання адміністративним судом (загальним судом, до судової влади) незаконність або недійсності (або, навпаки, законності) прийнятих органами управління (посадовими особами) адміністративних актів або вчинених ними дій (бездіяльності).