Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р визначає ДОГОВОРкак міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регулюється між-народним правом, незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, у двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від його конкретного Наиме-вання.
В даний час норми міжнародних договорів займають основне місце в міжнародному праві в силу певних при-чин. серед яких можна назвати наступні:
1) створення звичайних норм є тривалим процесом і іноді виникають труднощі у встановленні точного змісту звичайної норми. Процес створення договірної норми не такий дли-них, а волі суб'єктів міжнародного права мають більш Вира-ваний характер;
2) процедура укладення та виконання договорів детально раз-працювати і визначена (конвенції про право міжнародних договорів 1969 р і 1986 г.);
3) договірна форма надає більше можливостей для узгодження воль суб'єктів, ніж будь-яка інша.
Ці та інші причини зумовлюють все більш широке викорис-тання договірного процесу створення міжнародно-правових норм. Суб'єкти міжнародного права враховують найважливішу роль договорів в міжнародних відносинах і визнають зростаюче значення договорів як джерела міжнародного права і засоби розвитку мирного співробітництва між державами.
Пропоноване визначення вказує характерні ознаки договору.
1) Міжнародним договором може бути угода виключно між суб'єктами міжнародного права .Сущность договору - угода сторін. Як відомо, угода - єдиний спосіб створення норм міжнародного права, не тільки договірних, а й звичайних. Різниця між цими нормами в процесі їх створення, а також у формі їх існування.
3) Міжнародними договорами будуть виключно угоди, дія кᴏᴛᴏрих регулюється міжнародним правом.
МІЖНАРОДНИЙ ЗВИЧАЙ. поряд з договором, також є джерелом міжнародного права. Віденська конвенція 1969 р під-тверждает, що норми міжнародного звичаєвого права, як і раніше регулюють найважливіші питання міжнародних відносин. У пре-амбулию Федерального закону «Про міжнародні договори Росій-ської Федерації» підкреслюється, що Російська Федерація, виступаючи за неухильне дотримання як договір-них, так і звичайних норм, підтверджує свою прихильність осно-вополагающему принципом міжнародного права - принципу сумлінного виконання міжнародних зобов'язань .
Звичайна нормамеждународного права являє собою об-загальнообов'язкового правило поведінки, що виражається в однорідних діях, за якими суб'єкти міжнародного права визнають юридичну обов'язковість міжнародно-правової норми.
Звичай складається протягом досить тривалого часу з повторюваних дій (актів) суб'єктів міжнародних пра-воотношеній.Прімерамі звичаю можуть служити: визначення висок кімнатній кордону державного суверенітету і, відповідно, гра-ниць державної території на висоті 100 км від поверхні землі; право безперешкодного прольоту космічних кораблів при зльоті та посадці через повітряний простір іноземного дер-жави і ін. Велике число звичайних норм містять інститути визнання і правонаступництва держав і урядів, міжна-рідне економічне право, а гуманітарне право в період ВООР-дені конфліктів часто називають « законами і звичаями війни ».
Як і інші міжнародно-правові норми, звичайні норми міжнародного права утворюються в два етапи:
1) узгодження правила поведінки і
2) надання узгодженим правилом поведінки юридичної сили міжнародно-правової норми.
Однак стадії процесу нормотворчості виражені тут не так чітко, як у випадку створення норми договірної.
Як уже зазначалося, звичай складається протягом тривалого відрізка часу. Однак сама по собі тривала повторення одних і тих же дій само по собі не створює ще міжнародного звичаю. Тривалість існування правила поведінки не може служити головним доказом існування звичаю.
Чи не залежить наявність звичаю і від кількості визнають його держав: юридично волі держав рівнозначні. Тому можна розрізняти універсальні (визнані більшістю суб'єктів незалежно-тів міжнародного права) і локальні (визнані двома або кількома суб'єктами) звичаї.
Ухвалення т ого чи іншого правила як звичайна норма залежить від суб'єктів міжнародного права і може виражатися в різних формах (юридично значимі дії органів государ-ства, офіційні заяви, листування, рішення законодавчих і судових органів і т.д.). При цьому визнання правила поведінки звичайною нормою може проводитися як шляхом активних дій, так і шляхом утримання від дій. Відсутність заперечень дер-жав проти будь-яких дій суб'єктів міжнародного права також може свідчити про визнання їх правомірності та визнання в деяких випадках за ними сили міжнародно-право-вої норми.
Від міжнародно-правового звичаю слід відрізняти обикновен-ня - правило поведінки суб'єктів міжнародних правоотнош-ний, що не володіє якістю юридичної обов'язковості. Іншими словами, звичай не зізнається світовим співтовариством в якост-стве норми міжнародного права. Тому порушення звичаю розглядається суб'єктами міжнародного права як правонаруше-ня, порушення ж звичаю - лише як недружній акт. Прикладом звичаю є, наприклад, правило, згідно з кото-рому новоприбулого в країну іноземного посла зустрічає в аеропорту або на вокзалі керівник протокольної служби МЗС країни перебування.
Необхідно також враховувати, що в міжнародному праві не встановлена ієрархічна структура норм; звичайні норми мають таку ж юридичну силу, як і договорние.Более того, значи-тельное кількість діючих сьогодні договірних норм є перевірені часом кодифіковані звичаї.
Необхідно також враховувати, що договірні норми можуть дей-ствовать як звичайних, якщо з яких-небудь причин не навчаючи-ствующее в конкретному договорі держава заявить про те, що норми даного договору воно буде застосовувати як звичаї.