Процес виведення власності з-під контролю держави почався в Україні, коли країна ще була республікою в складі СРСР. Ухвалення законів «Про індивідуальну трудову діяльність» (1986) і «Про кооперацію в СРСР» (1988) дали можливість розвиватися малому приватному бізнесу і кооперативам. Ці кооперативи, організовані при підприємствах, часто використовувалися в якості каналів виведення активів з державного сектора. Закон «Про державне підприємство», прийнятий в 1988 році, передав трудовим колективам в оренду майно підприємств. Керівники останніх, виступаючи в якості представників трудового колективу і використовуючи свої зв'язки в партійно-господарської номенклатури, отримали можливість не тільки управляти державною власністю, а й використовувати її в своїх інтересах.
Головний її орган - Фонд державного майна України (ФДМУ) підпорядкований і підзвітний Верховній Раді. Голова фонду призначається президентом і затверджується Верховною Радою.
При приватизації підприємств застосовувалися такі схеми:
1. Викуп малих підприємств (власником стає товариство покупців, утворене працівниками підприємства).
2. Викуп майна підприємства з альтернативним планом приватизації (власником об'єкта або його частини стає товариство покупців, утворене працівниками підприємства; товариство розробляє план приватизації, альтернативний планом, запропонованим приватизаційної комісією).
3. Викуп державного майна, зданого в оренду (власником стає орендар).
4. Продаж на аукціоні.
5. Продаж за некомерційним конкурсом (власником стає покупець, який запропонував найкращий інвестиційний план).
6. Продаж за комерційним конкурсом (власником стає покупець, який відповідає певним критеріям і запропонував найвищу ціну за об'єкт).
7. Продаж за конкурсом з відстрочкою платежу (власником стає покупець, на конкурсній основі отримав право на об'єкт, йому надається розстрочка платежу на три роки з передоплатою 30% вартості).
8. Продаж акцій відкритих акціонерних товариств.
У тому ж місяці був прийнятий закон «Про приватизацію майна державних підприємств». Цей закон передбачав можливість приватизації держмайна на платній основі - за грошові кошти та майнові сертифікати. Також підприємства могли бути взяті в оренду з подальшим викупом.
Майнові сертифікати в вигляді депозитних рахунків отримали всі громадяни України. Їх можна було обміняти відповідно номіналу на паї, акції та інші документи, що засвідчують право власності. Номінал не мав істотного значення, так як реальна купівельна спроможність сертифіката залежала від способу приватизації конкретного підприємства і визначалася вартістю акцій підприємств, що приватизуються, на які можна було сертифікат обміняти. Зокрема, його можна було використовувати при приватизації свого підприємства (в тому випадку, якщо воно приватизувалося).
Співробітники підприємств, що приватизуються мали право на вибір способу приватизації і пільги при придбанні майна підприємства в тому випадку, якщо вони утворювали «суспільство покупців», в яке входило понад 50% працюючих. Великого поширення набула комбінована приватизаційна схема, коли «суспільство покупців» набувало частина майна, на яку вистачало коштів (сертифікатів співробітників, членів їх сімей та пенсіонерів, які працювали раніше на підприємстві), а решту майна бралося в оренду з подальшим викупом (при цьому земля під підприємством залишалася у власності держави).
Така схема була вигідна працівникам підприємств, але громадяни, які не задіяні в сфері виробництва або обслуговування, практично були позбавлені можливості використовувати свої приватизаційні сертифікати.
План приватизації конкретних підприємств розроблявся Фондом держмайна України або його регіональними органами і затверджувався кабінетом міністрів.
Якщо вартість підприємства була недостатня для створення ВАТ (менше 20 млн крб.), То воно приватизувалося шляхом викупу його частини членами трудового колективу з використанням ПІВ, а залишок приватизувався на загальних підставах.
Після приходу до влади в Україні Віктора Ющенка главою Фонду державного майна України було призначено Валентина Семенюк, активна прихильниця збереження державної власності на всі великі прибуткові підприємства.
Однак ФДМУ спростував ці відомості. Він повідомив, що Фонд оскаржує в судах результати приватизації тільки 191 об'єкта. Ющенко, Семенюк, інші великі урядові чиновники постійно підкреслювали, що мова йде не про реприватизацію або націоналізації, а виключно про захист незаконно порушених майнових інтересів держави.
Як і очікувалося, першим великим підприємством, щодо якого була запущена процедура реприватизації, стала «Криворіжсталь».
Тоді ж була визнана незаконною приватизація Нікопольського заводу феросплавів, також належав Пінчуку.
І буквально через тиждень Валентина Семенюк заявила про різке посилення на неї тиску олігархічних кланів, які «не можуть змиритися з принциповою позицією керівника ФДМУ при поверненні в державну власність незаконно придбаних об'єктів і контролі з боку Фонду за виконанням інвестиційних зобов'язань».
В знак протесту Валентина Семенюк подала у відставку. Однак Ющенко прохання про відставку не задовольнив. Після ряду зустрічей лідера СПУ, членом якої є Семенюк, Олександра Мороза з президентом було досягнуто компромісу, і керівник ФДМУ залишилася на своїй посаді.
Довідку підготувала Юлія Смолякова.