Управління державною власністю
ВОЛОДИМИР ЗАПЛАТИНСЬКИЙ
академік Української АН національного прогресу, народний депутат України
• Оренда підприємств з подальшим викупом виявилася адекватною першого етапу ринкових перетворень формою роздержавлення
і приватизації
• Специфічною рисою приватизації великих і середніх підприємств було значне (в 2,5 рази) переважання некомерційних конкурсів над комерційними
• За одну годину працівник недержавної фірми виробляє товарів
і послуг на 20% більше, ніж на державних і комунальних підприємствах, що свідчить про більш високому рівні інтенсивності праці на реформованих підприємствах і більш низький рівень його оплати
• Гроші в бюджет повинні надходити не від продажу акцій,
а від сплати податків ефективно працюючими підприємствами
Кризові процеси відбувалися в економіці України в перші роки становлення державності, проведення приватизації, економічної реформи. Керівництво країни виявилося перед вибором: або повільна приватизація з належної індивідуальної підготовкою кожного об'єкта, або швидка з передачею всіх турбот про функціонування підприємства та погашення його боргів новому власнику. Перший шлях вимагав коштів, висококваліфікованих фахівців, часу. Все це було в дефіциті. Тому основною метою приватизації на її перших етапах стало максимально швидке створення "критичної маси" недержавної власності, в першу чергу в виробничому секторі.
Формування "критичної маси" приватної власності
Оренда виявилася адекватною першого етапу ринкових перетворень формою роздержавлення і приватизації та набула широкого поширення. Це пояснювалося декількома причинами.
Серед перших і найбільш вдалих прикладів приватизації підприємств шляхом оренди з викупом можна назвати ЗАТ "Oболонь", львівську кондитерську фабрику "Світоч", СП «Кавова фабрика" Галка "», АТ "Електрон", металургійні комбінати ім. Ілліча і "Азовсталь" ( м.Маріуполь), ім. Кірова (м.Макіївка), коксохімічний завод (м Авдіївка) і ряд інших.
Виявилися також недоліки колективної форми власності орендарів - нестача інвестиційних ресурсів, інертність в організації та управлінні виробництвом. Виникла необхідність впровадження нових способів приватизації. Одним з них стала корпоратизація. яка представляла собою перетворення великих і середніх державних підприємств і закритих акціонерних товариств, понад 75% статутного фонду яких перебувало в державній власності, у відкриті акціонерні товариства.
Коригування законодавчої бази
Для переходу до наступного етапу необхідні були доповнення до законодавства, оскільки прийняті на початку приватизації закони вже не забезпечували потребу в різкому збільшенні обсягів приватизованого майна. Коригування законодавства здійснена указами президента України.
Укази встановили новий порядок приватизації середніх і великих підприємств, який полягав у тому, що такі об'єкти приватизувалися виключно шляхом перетворення у відкриті акціонерні товариства і вільного продажу їх акцій на аукціонах за приватизаційні майнові і компенсаційні сертифікати.
У малої приватизації укази надавали орендарям право протягом 6 міс. викупити на пільгових умовах разом з майном і приміщення, в якому воно розташоване, або придбати патент на право оренди цього приміщення на строк не менше 10 років. Решта, неарендуемие об'єкти малої приватизації підлягали продажу способами, що передбачають конкуренцію.
Для реалізації моделі великої приватизації за сприяння міжнародної консультаційної фірми "Прайс Уотерхаус", що фінансується Американським агентством з міжнародного розвитку, створено єдину мережу центрів сертифікатних аукціонів. яка складалася з регіональних центрів у кожній області та Автономній Республіці Крим, а також Українського центру сертифікатних аукціонів. Головним їхнім завданням стало забезпечення прав громадян України брати участь в приватизації будь-яких підприємств незалежно від їх місцезнаходження шляхом покупки акцій за приватизаційні та компенсаційні сертифікати.
На сертифікатних аукціонах були виставлені пакети акцій близько 8 тис. Підприємств, в основному виробничої сфери. Більш 33 млн громадян (66% мають право отримання приватизаційних майнових сертифікатів) скористалися послугами центрів, щоб викупити свою частину державної власності. Середньорічні темпи приватизації великих і середніх підприємств при цьому зросли майже в 2 рази.
До позитивних підсумків другого етапу приватизації слід віднести:
ліквідована державна монополія в багатьох галузях народного господарства, створені основи конкурентної ринкової економіки;
створені умови для перерозподілу і концентрації власності в руках більш успішних власників;
закладені основи корпоративного сектора економіки і фінансового ринку;
мільйони громадян України перетворилися в акціонерів і почали набувати досвіду володіння корпоративними правами.
Разом з тим не можна не відзначити і ряд істотних недоліків і прорахунків, допущених в цей період. Специфічною рисою приватизації великих і середніх підприємств було значне (в 2,5 рази) переважання некомерційних конкурсів над комерційними. Відповідно до діючої тоді законодавчою базою в ході некомерційних конкурсів переможцем визнавалося особа, що запропонувала максимальну величину інвестицій в підприємство, яке приватизується. Часто покупець, щоб домогтися перемоги на конкурсі, декларував завищені інвестиційні зобов'язання, не виконуючи їх в подальшому. Так, Українська фінансова група, бажаючи отримати контроль над цементним виробництвом, взяла участь в серії конкурсів під інвестиційні зобов'язання, пообіцявши вкласти в кожен завод галузі сотні мільйонів доларів. Після перемоги на конкурсах група про свої зобов'язання забула. Знадобилися судові процеси, перш ніж продані пакети акцій були повернуті державі.
По перше. за приватизаційні майнові сертифікати, за оцінками міжнародних експертів, продано менше 4% майна державних підприємств, що підлягають приватизації, що в 15 разів менше, ніж було визначено планом. По-друге. на сертифікатні аукціони виставлялися акції переважно малопривабливих підприємств. По-третє. порядок визначення ціни акції був такий, що в разі великої кількості заявок на акції будь-якого підприємства її ціна за підсумками аукціону іноді перевищувала не лише межі економічної обгрунтованості, а й здорового глузду. А громадянин не мав можливості відмовитися від її покупки за цією ціною. Крім того, за підсумками сертифікатного аукціону громадяни не отримували на руки ні акцій, ні їх сертифікатів, а тільки виписку з протоколу про його результати, де вказувалося кількість акцій, придбаних на приватизаційний сертифікат. Далі необхідно було зв'язуватися з акціонерним товариством, акціонером якого громадянин став, і вимагати видачі цінних паперів.
Логічним наслідком такого ходу подій стало самоусунення до кінця періоду громадян України від участі в приватизації як процесі, позбавленому реального майнового наповнення.
концентрація капіталу
в післяприватизаційний період
Індивідуальна приватизація передбачає, що метою продажу цілісних майнових комплексів або пакетів акцій підприємств групи Г (підприємства-монополісти і підприємства, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави) є концентрація капіталу і забезпечення ефективного функціонування підприємства в післяприватизаційний період.
До складу ЗАТ, який володів 40% акцій заводу, входило понад 50% працівників "ММК ім. Ілліча ". Вартість держпакету акцій визначалася як середня ціна їх купівлі в Першій фондовій торговельній системі, але не нижче номінальної вартості. Законом була передбачена можливість продажу цього пакета в розстрочку. Плата за придбаний пакет вносилася в два етапи: 50% його вартості ЗАТ "Ілліч-Сталь" повинен був внести протягом 30 календарних днів після підписання договору купівлі-продажу, а решта 50% - протягом 6 міс. після його підписання.
Прикладом індивідуального підходу стала продаж пакета акцій розміром 67,41% статутного фонду найбільшого в Європі нафтопереробного підприємства "Лисичанськнафтооргсинтез" (ВАТ "ЛіНOС") за 53,1 млн гривень одного з структур Тюменської нафтової компанії. Фонд держмайна піддався жорсткій критиці за низьку ціну продажу об'єкта. Однак підприємство успішно працює. Інвестор погасив його заборгованість перед Пенсійним фондом і держбюджетом на суму 11,1 млн гривень і по зарплаті на суму 3,8 млн гривень, а також вніс понад 18 млн гривень інвестицій. На підприємстві стабільно зростають обсяги переробки нафти.
Найбільшою за всю історію приватизації став продаж 30% пакету акцій Миколаївського глиноземного заводу, яка при стартовій ціні пакета 115 млн гривень дала рекордну суму надходжень до бюджету 547,2 млн гривень (100 млн дол.) І стратегічного інвестора для підприємства.
Важливим стратегічним успіхом даного етапу необхідно визнати прихід на деякі продані підприємства іноземних інвесторів. Так, придбання 78% пакета акцій Миколаївського суднобудівного заводу "Oкеан" голландською компанією Damien Shipyards Group за 26,3 млн гривень поряд з бюджетними надходженнями забезпечило солідні інвестиції в підприємство і розширення ринків збуту.
Однак поряд з позитивними результатами індивідуальної приватизації слід зазначити і невдачі. Перш за все мова йде про підприємства електроенергетики.
Перші кроки в приватизації енергосектора на Україні показали неефективність приватизації енергокомпаній шляхом продажу невеликих пакетів акцій на некомерційних конкурсах. У зв'язку з цим Міністерство енергетики спільно з Фондом держмайна запропонувало змінити стратегію продажу і направити зусилля на залучення стратегічних інвесторів в дану галузь через конкурси з фіксованими інвестиційними зобов'язаннями.
В результаті спільних зусиль Кабінету міністрів і Фонду держмайна України контрольні пакети акцій шести енергопостачальних компаній продані іноземним компаніям за 865,7 млн гривень при загальній стартовій ціні 603,5 млн гривень. Жоден вітчизняний покупець не зміг виконати умови конкурсу.
Крім того, стало зрозуміло, що продати все енергокомпанії тільки західним інвесторам не вдасться. Тому уряд запровадив більш ліберальний механізм допуску до тендерів, що дозволить українським і російським компаніям брати участь в конкурсах з продажу 12 обленерго.
Приватизація - основа
економічної реформи
Оцінка діяльності приватизованих підприємств неоднозначна. Найбільш ефективно працювали підприємства медичної, легкої, харчової, скляної, деревообробної і порцелянової промисловості. Приватизованими підприємствами хімічного і нафтового машинобудування, машинобудування для легкої і харчової промисловості вироблено понад 90% загального обсягу продукції.
Середньомісячна номінальна заробітна плата працівників приватизованих підприємств за цей період склала 322,69 гривень, що на 11,7% вище рівня, який склався на підприємствах державної та комунальної форми власності. У той же час за один відпрацьований час працівник недержавного підприємства виробляє товарів і послуг на 20% більше, ніж на державних і комунальних, що свідчить про більш високому рівні інтенсивності праці на реформованих підприємствах і більш низький рівень його оплати.
Це свідчить про те, що приватизовані підприємства ще не повністю адаптувалися до нових умов господарювання. Слід також зауважити, що чинне законодавство не стимулює підприємців до економії матеріальних ресурсів. Проте створення критичної маси суб'єктів підприємницької діяльності з недержавною власністю, в чому вирішальну роль зіграла приватизація, на думку незалежних експертів, було одним з важливих факторів економічного зростання, що почалося в минулому році і продовжується в поточному.
Самою приватизації на Україні необхідно повернути її економічну сутність. Наповнення бюджету коштами від продажу акцій не може бути основним завданням приватизації. Головною її метою має стати підвищення економічної ефективності приватизованих підприємств внаслідок приходу інвестора. Гроші в бюджет повинні надходити не від продажу акцій, а від сплати податків нормально працюючими підприємствами.