1. Модель освіти як державно-відомчої організації. В цьому випадку система освіти розглядається структурами державним-ної влади як самостійний напрям в ряду інших галузей народного господарства. Будується вона за відомчим принципом з жорстким централізованим-ним визначенням цілей, змісту освіти, номенклатури навчальних закла-дений і навчальних дисциплін в рамках того або іншого типу освітньої систе-ми. При цьому навчальні заклади однозначно підпорядковуються і контролюються ад-міністратівной або спеціальними органами.
4. Раціоналістична модель освіти (П. Блум, Р. Ганьє, Б. Скіннер та ін.) Передбачає таку його організацію, яка перш за все забезпечує засвоєння знань, умінь, навичок і практичне пристосування молодого по-коліна до існуючого суспільства. В рамках даної моделі забезпечується передача-засвоєння тільки таких культурних цінностей, які дозволяють мо-лодому людині безболісно вписуватися в існуючі громадські структури. При цьому будь-яку освітню програму можна перевести в «по-веденческій» аспект знань, умінь і навичок, якими слід оволодіти навчаючи-щемуся.
5. Феноменологическая модель освіти (А. Маслоу, А. Комбс, К. Род-Жерсена і ін.) Передбачає персональний характер навчання з урахуванням индивидуаль-но-психологічних особливостей учнів, дбайливе і шанобливе відно-шення до їх інтересам і потребам. Його представники відкидають погляд на школу як на «освітній конвеєр». Освіта вони розглядають як гуманістичне в тому сенсі, щоб воно найбільш повно і адекватно відпо-ствовало справжній природі людини, допомогло йому знайти те, що в ньому вже закладено природою, а не «відливати» у певну форму, придуману кимось заздалегідь, апріорі . Педагоги даної орієнтації створюють умови для самопізнання і підтримки унікального розвитку кожного учня відповідно до унасле-довай їм природою, надають якомога більше свободи вибору і усло-вий для реалізації дитиною своїх природних потенціалів і самореалізації. Прихильники даного напрямку відстоюють право індивіда на автономію раз-витку і освіти.
Основні елементи освіти як конкретного освітнього учрежде-ня - це:
1) цілі освіти;
3) засоби і способи отримання освіти;
4) форми організації освітнього процесу;
5) реальний освітній процес як єдність навчання, виховання і раз-витку людини;
6) суб'єкти і об'єкти освітнього процесу;
8) результат освіти, тобто рівень освіченості людини в даному навчальному закладі.
Освітні цілі - це свідомо визначені очікувані-мі результати, кото-яких прагне досягти дане суспільство, стра-на, держава з по-міццю сформованої системи освіти в цілому в даний час і в найближчому майбутньому.
Мета навчання конкретної навчальної дисципліни уточнюють і визначають мету освіти сучасної людини як такі і цілі конкретного освітньої-ного установи з урахуванням специфіки дисципліни, обсягу годин навчального курсу, вікових та інших індивідуальних особливостей учнів. Як правило, цілі показують загальні стратегічні орієнтири та напрямки діяль-ності педагогів і учнів.
• системи знань (про природу, суспільство, техніку, людину, космос), що розкриває картину світу;
• досвіду здійснення відомих для людини способів діяльності;
• досвіду творчої діяльності за рішенням нових проблем, що забезпечує розвиток здатності у людини до подальшого розвитку культури, науки і людського суспільства;
• досвіду ціннісного ставлення до світу.
Знання, засвоєна інформація допомагають людині зорієнтуватися в навколишньому світі. Засвоєні способи діяльності, вміння забезпечують відтворення людиною навколишнього світу. Досвід творчої діяльності також самостійний за своїм змістом. Він передбачає перенесення раніше засвоєних знань у нову ситуацію, самостійне бачення проблеми, бачення альтер-Натів її рішення, комбінування раніше засвоєних способів в новий і ін. Ін-індивід, що не засвоїв досвіду творчої діяльності, не здатний втрутитися в творче перетворення дійсності. Енциклопедична освіченість людини зовсім не гарантує творчого потенціалу. Оскільки людина нічого не робить без потреб і мотивів, без відповідності справи системі цінностей, то щодо незалежної складової змісту освіти виявляється досвід емоційно-ціннісного ставлення учня до того, що він пізнає чи перетворює. Ця складова визначає спрямованість дій того, хто навчається в освітньому процесі відповідно до його потребами і мотивами.
• орієнтаційна, методологічне (іноді його називають міровоззренче-ським);
Способи отримання освіти у світовій та вітчизняній практиці:
• успішне навчання в умовах конкретної освітньої системи в кол-колективі учнів (або студентів) і завершення всього циклу навчання в рам-ках даного навчального закладу успішною здачею випускних іспитів (денна та вечірня форма навчання);
• індивідуальне навчання на дому самостійно або за допомогою педагогів і здача іспитів і інших форм звітності державної екзаменаційної комісії при конкретному навчальному закладі (екстернат);
• дистанційне (від англ. Distance - відстань) навчання за допомогою навчальних програм на комп'ютері;
• заочна форма навчання за допомогою листування, окремих консультацій у викладачів навчального закладу, звітних письмових конт-рольних робіт, узагальнюючих лекцій по всьому курсу, заліків та іспитів.
Форми організації освітнього процесу:
• урок (35 або 45 хвилин) - основна форма навчання в школі;
• лекція (90 або 120 хвилин, з перервою або без) - основна форма навчання у вузі;
• семінар - практичне заняття всієї навчальної групи;
• лабораторний практикум - практичне заняття із застосуванням техніки, спеціальної апаратури, проведенням експерименту, досвіду, дослідження;
• навчальна екскурсія на природу, підприємство, в музей, на виставку тощо.
• групові або індивідуальні консультації з викладачем по окремим навчальним темам або питань, що проводяться з ініціативи преподавате-ля або на прохання учнів (їхніх батьків) в школі або студентів у ВНЗ;
• інші форми організації.
У світовій практиці в різні історичні періоди з'явилися і досі взаємодіють між собою кілька систем навчання:
• система інтенсивного (прискореного) навчання;
• система політехнічного навчання (вивчення основ наук і основ сучасного виробництва в їх єдності);
• система різнорівневої навчання та ін.
Система освіти може розглядатися в масштабах всієї країни, на рівні окремого регіону (області, краю, республіки), міста і окремого району. У цьому випадку говорять про федеральної, регіональної, муніципальної та різної освітній системі.
Система освіти в Росії та інших країнах - відкрита, безперервно розвивається система, яка має низку особливих властивостей.
1. Система освіти ефективна, якщо відповідає часу і ґрунтується на стратегії розвитку суспільства і людини в ньому.
2. Система освіти орієнтована на майбутнє. У тексті однієї з реформ освіти в Японії є точне визначення: «освіта - столітнє рослина».
Поряд з традиційними проблемами навчання і виховання молодого покаления перед сучасною освітою стоять глобальні проблеми - розвиток планетарного мислення, виховання людини, що творить в дусі загальнолюдських цінностей і готового цивілізовано вирішувати глобальні екологічні, економічні, енергетичні, продовольчі та інші завдання.
Освіта як процес відображає етапи та специфіку розвитку освітньої системи як зміна її стану за конкретний часовий період. Ця динамічна характеристика освіти пов'язана з процесом досягнення мети, способами отримання результату, витраченими при цьому зусиллями, умовами і формами організації навчання і виховання, результативністю навчання і виховання як ступенем відповідності необхідного і небажаного зміни в людині. У цьому процесі взаємодіють навчання і виховання, діяльність педагога і діяльність учня. Важливий фактор тут - атмосфера і середовище, в якому здійснюється освітній процес: хороші взаємини між усіма суб'єктами освітнього процесу, постійний приклад сумлінності і творчих зусиль з боку педагога, його допомога і доброзичливість до всіх навчаються і в той же час раціональна ефективна організація навчання, створення атмосфери творчого пошуку і напруженої праці, стимулювання до самостійності і постійна постач-ка інтересу до навчання та ін.
Освітній процес відображає властивості, характерні як дляобученія, так і для виховання:
• двобічність взаємодії педагога і учня;
• спрямованість усього процесу на всебічний і гармонійний розвиток лич-ності;
• єдність змістовної і процесуальної (технологічної) сторін;
• взаємозв'язок всіх структурних елементів: мети-змісту освіти і засобів досягнення освітніх завдань - результату освіти;
• реалізацію трьох функцій: розвитку, навчання і виховання людини.
Сучасна освіта розвивається в різних напрямках і характеризують-ся такі властивості: гуманізація, гуманітаризація, диференціація, диверсифікація, стандартизація, багатоваріантність, багаторівневість, фунда-менталізація, комп'ютеризація, інформатизація, індивідуалізація, непрерив-ність.
Гуманізація освіти - це орієнтація освітньої системи і всі-го освітнього процесу на розвиток і становлення відносин взаємної поваги учнів і педагогів, заснованого на повазі прав кожного челове-ка; на збереження і зміцнення їхнього здоров'я, почуття власної гідності і розвитку особистісного потенціалу. Саме таку освіту гарантує навчаючи-щимся право вибору індивідуального шляху розвитку.
Диференціація - це орієнтація освітніх установ на досягнення учнів або студентів при обліку, задоволенні і розвитку інтересів, нахилів та здібностей всіх учасників освітнього процесу. Диференціація може втілюватися на практиці різними способами, наприклад, через угруповання учнів за ознакою їх успішності; поділ навчальних дисциплін на обов'язкові та за вибором; поділ навчальних закладів на елітні, масові і призначені для учнів із затримками або відхиленнями у розвитку; складання індивідуальних планів та освітніх маршрутів для окремих учнів або студентів відповідно до інтересів і професійною орієнтацією і т.д.
Диверсифікація - це широке різноманіття навчальних закладів, освітніх програм і органів управління.
Стандартизація - це орієнтація освітньої системи на реалізацію насамперед державного освітнього стандарту - набору обов'язкових навчальних дисциплін у чітко визначеному обсязі годин.
Багатоваріантність означає створення в освітній системі умов вибору і надання кожному суб'єкту шансу до успіху, стимулювання учнів або студентів до самостійного вибору і прийняття відповідального рішення, забезпечення розвитку альтернативного і самостійного мислення. На практиці багатоваріантність виявляється через можливість вибирати темп навчання, досягати різного рівня освіченості, вибирати тип освітнього закладу, а також диференціацію умов навчання в залежності від індивідуальних особливостей учнів або студентів (в класі, групі, індивідуально, за допомогою комп'ютера і т. Д.) та ін.
Многоуровневость - це організація багатоетапного освітнього пpоцесса, що забезпечує можливість досягнення на кожному етапі освіти того рівня освіченості, який відповідає можливостям і інтересам людини. Кожен рівень - це період, який має свої цілі, терміни навчання і свої характерні особливості. Момент завершення навчання на кожному етапі є якісною завершеністю освіти. Наприклад, багаторівнева система вищої освіти орієнтована на три рівні: перший рівень - загальне вищу освіту (2 роки), другий рівень - базову вищу освіту - бакалаврат (2 роки загальної освіти + 2 роки), третій ypовень - повну вищу освіту - магістратура (4 роки бакалаврату +2 роки магістратури).
Фундаменталізация - посилення взаємозв'язку теоретичної і практичної підготовки молодої людини до сучасної життєдіяльності. Особливе значення надається тут глибокого і системного освоєння науково-теоретичних знань з усіх дисциплін навчального плану освітньої системи, будь то школа чи ВНЗ.
Індивідуалізація - це облік і розвиток індивідуальних особливостей навчаючи-трудящих і студентів у всіх формах взаємодії з ними в процесі навчання і виховання.
Безперервність означає не освіта, здобута раз і назавжди, на все життя, а процес постійного освіти-самоосвіти людини протягом всієї життєдіяльності в зв'язку з мінливими умовами життя в со-часовому суспільстві.
Підстави для розвитку освіти - це нові концепції і моделі освіти на рівні держави або конкретного регіону і окремих освітньої-вих установ; нові державні освітні стандарти; нор-мативно-правові документи; нові джерела, механізми і форми фінансу-вання; нові системи підготовки та перепідготовки фахівців для освітньої-котельної сфери.
Розвиток освіти може бути предметом особливих діяльностей, а саме:
• проектування і моделювання нових освітніх установ;
• програмування управлінських дій в сфері освіти;
• сценування складаються в суспільстві нових соціокультурних ситуа-цій в змісті освіти і виховання молодого покоління.
Освіта - процес, керований з боку держави, суспільства, ад-міністрації та педагогів конкретної освітньої системи, а також чистячі-но і з боку батьків учнів. Однак форми і способи управління у ніхразние.
У процесі отримання освіти того чи іншого типу людина може досягнень-гать певного рівня і якості. Говорячи про рівень освіти, виділяють рівні початкової, середньої, неповної вищої та вищої освіти. Каж-дий рівень підтверджується державним документом - свідоцтвом про закінчення початкової або середньої школи, довідкою про прослухані курси у вищому навчальному закладі або дипломом про вищу освіту.
Початкову освіту представляє фундамент, на якому засновані всі наступні рівні освіти сучасної людини.
Початковий рівень вищої освіти в Росії, як і в багатьох інших країнах світу, можна отримати в спеціалізованому коледжі. Повна вища освіта людина отримує тільки після успішного закінчення вузу. Згідно із законом «Про освіту» до вищих навчальних закладів в Росії відносять інститут, академію та університет.
Поряд з цим в Росії після закінчення вузу можливе продовження освіти, одержуваного в магістратурі, аспірантурі та докторантурі. Відповідно, при успішному захисті магістерської, кандидатської і докторської дисертації фахівець, як під час навчання, так і при самообучении і самостійної науково-дослідної роботи, отримує диплом магістра, кандидата або доктора наук з конкретної спеціальності, відомої з класифікатора спеціальностей в Росії.