У своїй роботі я розгляну основні фізичні якості.
Основний засіб фізичної культури - фізичні вправи. Існує фізіологічна класифікація вправ, в якій вся різноманітна м'язова діяльність об'єднана в окремі групи вправ за фізіологічними ознаками. Стійкість організму до несприятливих факторів залежить від: вроджених і набутих властивостей. Вона дуже рухлива і піддається тренуванню, як засобами м'язових навантажень, так і різними зовнішніми впливами (температурними коливаннями, нестачею або надлишком кисню, вуглекислого газу). Відзначено, наприклад, що фізичне тренування шляхом вдосконалення фізіологічних механізмів підвищує стійкість до перегрівання, переохолодження, гіпоксії, дії деяких токсичних речовин, знижує захворюваність і підвищує працездатність. Треновані лижники при охолодженні їх тіла до 35 0 С зберігають високу працездатність. Якщо нетреновані люди не в змозі виконувати роботу при підйомі їх температури до 37 - 38 0 С, то треновані успішно справляються з навантаженням навіть тоді, коли температура їх тіла досягає 39 0 С і більше.
У людей, які систематично і активно займаються фізичними вправами, підвищується психічна, розумова і емоційна стійкість при виконанні напруженої розумової чи фізичної діяльності.
До числа основних фізичних або рухових якостей, що забезпечують високий рівень фізичної працездатності людини, відносять силу, швидкість і витривалість, які проявляються в певних співвідношеннях залежно від умов виконання тій чи іншій рухової діяльності, її характеру, специфіки, тривалості, потужності і інтенсивності. До названих фізичними якостями слід додати гнучкість і спритність, які багато в чому визначають успішність виконання деяких видів фізичних вправ. Різноманіття і специфічність впливу вправ на організм людини можна зрозуміти, ознайомившись з фізіологічної класифікацією фізичних вправ (з точки зору спортивних фізіологів). В основу її покладено певні фізіологічні класифікаційні ознаки, які притаманні всім видам м'язової діяльності, що входять в конкретну групу.
2) Індивідуальний підхід
Необхідно будувати навчання і вос-харчування відповідно до можливостей виховуваних, враховуючи особливості віку, статі, рівень попередньої підготовлений-ності, а також і індивідуальні відмінності фізичних і духовних здібностей.
Індивідуалізація загального напрямку і приватних шляхів фізкабінет-чеського виховання. Під індивідуалізацією в даному випадку по-приймаються така побудова всього процесу фізичного виховання і таке використання його приватних коштів, методів і форм заня-тий, при яких здійснюється індивідуальний підхід до воспітуемим і створюються умови для найбільшого розвитку їх спо-здібностей.
Функціональні можливості організму завжди в чомусь ін-дивидуально відмінні. Індивідуальні відмінності є і в тому, як протікає освоєння рухів, і в ха-рактер реакції організму на фізичне навантаження, і в динамічних-ке його адаптаційних (пристосувальних) перебудов. Все це зобов'язує суворо індивідуалізувати процес фізичного воспи-вання.
Проблема індивідуалізації в процесі фізичного вихованням ня вирішується на основі органічного поєднання двох направле-ний - общеподготовительного і спеціалізованого. Общеподго-товітельное напрямок веде до освоєння обов'язкового для всіх мінімуму життєво важливих рухових умінь, навичок і пов'язаних з ними знань, а також до досягнення певного рівня різнобічного розвитку фізичних ка-кість.
Індивідуальний підхід виражається в диференціації навчальних завдань і шляхів їх виконання, норм навантаження і способів її регулирова-ня, форм занять і прийомів педагогічного впливу в соот-но до індивідуальними особливостями піддослідних спортсменів.
Враховувати індивідуальні осо-сті-це не означає йти на поводу у них. Індивідуальні властивості, зокрема типологічні особливості вищої нервової діяльності, піддаються спрямованому зміни.
3) Фізичні якості людини
До числа основних фізичних якостей відносять силу, витривалість, спритність, гнучкість і т. Д.
Від інших якостей особистості фізичні якості відрізняються тим, що можуть проявлятися тільки при вирішенні рухових завдань через рухові дії.
Під фізичними здібностями розуміють відносно стійкі, вроджені та набуті функціональні можливості органів і структур організму, взаємодія яких обумовлює ефективність виконання рухових дій. Викладені уявлення про суть фізичних якостей і фізичних здібностей дозволяють зробити висновок: а) в основі виховання фізичних якостей лежить розвиток фізичних здібностей. Чим більш розвинені здібності, виражають дана фізична якість, тим більше стійко воно проявляється у вирішенні рухових завдань; б), розвиток фізичних здібностей обумовлюється вродженими задатками, визначальними індивідуальні можливості функціонального розвитку окремих органів і структур організму. Чим надійніше функціональна взаємодія органів і структур організму, тим більше стійко вираз відповідних фізичних здібностей в рухових діях; в) виховання фізичних якостей досягається через рішення різноманітних рухових завдань, а розвиток фізичних здібностей - через виконання рухових завдань. Можливість вирішення різноманітних рухових завдань характеризує всебічність виховання фізичних якостей, а можливість виконання різноманітних рухових дій з необхідною функціональною активністю органів і структур організму говорить про гармонійне виховання фізичних якостей.
3.1 СИЛА. Як фізичне якість сила виражається через сукупність силових здібностей, які забезпечують міру фізичного впливу людини на зовнішні об'єкти.
Силові здібності виявляються через силу дії, що розвивається людиною за допомогою м'язових напружень. Сила дії вимірюється в кілограмах.
Величина прояву сили дії залежить від зовнішніх чинників - величини обтяжень, зовнішніх умов, розташування тіла і його ланок у просторі; і від внутрішніх - функціонального стану м'язів і психічного стану людини.
Розташування тіла і його ланок у просторі впливає на величину сили дії за рахунок неоднакового розтягування м'язових волокон при різних вихідних позах людини: чим більше розтягнута м'яз, тим більше величина проявляється сили.
Прояв сили дії людини залежить також від співвідношення фаз руху і дихання. Найбільша величина сили дії проявляється при напруженні і найменша - при вдиху.
Розрізняють абсолютну і відносну сили дії. Абсолютна сила визначається максимальними показниками м'язових напруг без урахування маси тіла людини, а відносна - відношенням величини абсолютної сили до власної маси тіла.
Силові здібності визначаються м'язовими напруженнями і відповідають різним формам зміни активного стану м'язів. М'язові напруги проявляються в динамічному і статичному режимах скорочення, де перший характеризується зміною довжини м'язів і притаманний переважно швидкісно-силових здібностей, а другий-постійністю довжини м'язів при напрузі і є прерогативою власне силових здібностей. У практиці фізичного виховання дані режими скорочення м'язів позначаються термінами »динамічна сила» і «статична сила» Як приклад прояву статичної сили можна привести утримання ваги штанги на витягнутих руках, а динамічної - стрибок вгору.
Ступінь прояву власне силових здібностей людини залежить від кількості м'язів, залучених до роботи, або від особливостей їх скорочувальних властивостей. Відповідно до цього розрізняють два методи в розвитку силових здібностей: використання вправ з максимальними умовами і використання вправ з ненасиченими обтяженнями. Вправи з максимальними зусиллями передбачають виконання рухових дій з граничними чи околопредельного (90-95% від максимальної величини) обтяженнями. Це забезпечує максимальну мобілізацію нервово-м'язового апарату і найбільший приріст силових здібностей.
Вправи з ненасиченими обтяженнями характеризуються виконанням рухових дій з максимальним числом повторень при відносно невеликих навантаженнях (до 50-60% від граничних). Це дозволяє виконувати великий обсяг роботи і забезпечує прискорений ріст м'язової маси. Крім того, ненасичені обтяження не ускладнюють контролю за технікою рухів. При цьому режимі роботи тренувальний ефект досягається протягом тривалого часу.
Швидкісно-силові здібності проявляються при різних режимах м'язового скорочення і забезпечують швидке переміщення тіла в просторі. Найбільш поширеним їх вираженням є так звана вибухова сила, т. Е. Розвиток максимальних напружень в мінімально короткий час (наприклад, стрибок).
Для розвитку швидкісно-силових здібностей використовують вправи з подоланням ваги власного тіла (наприклад, стрибки) і з зовнішніми обтяженнями (наприклад, метання набивних м'ячів). Найбільш поширеними методами розвитку швидкісно-силових здібностей є методи повторного виконання вправи і кругового тренування. Метод повторного виконання вправи дозволяє вибірково розвивати певні групи. Метод кругового тренування забезпечує комплексний вплив на різні групи м'язів. Подібний режим забезпечує значний приріст функціональних можливостей систем дихання, кровообігу та енергообміну, але на відміну від повторного методу можливість локального спрямованого впливу на певні м'язові групи тут обмежена. Вправи, направлено впливають на розвиток швидкісно-силових здібностей, умовно поділяють на два типи: вправи переважно швидкісного характеру і вправи переважно силового характеру.
Під час виконання вправ обтяження може бути або постійним, або змінним. При цілеспрямованому розвитку швидкісно-силових здібностей необхідно керуватися методичним правилом: всі вправи незалежно від величини і характеру обтяження потрібно виконувати в максимально можливому темпі.
3.2 ВИТРИВАЛІСТЬ виражається через сукупність фізичних здібностей, підтримка тривалості роботи в різних зонах потужності: максимальної, субмаксимальної (околопредельной), великий і помірної навантажень. Кожній зоні навантажень притаманний свій своєрідний комплекс реакцій органів і структур організму.
Тривалість механічної роботи до повного стомлення можна розділити на три фази: початкового стомлення, компенсованого і декомпенсованого втоми. Перша фаза характеризується появою початкових ознак втоми, друга - прогресивно поглиблюється втомою, підтриманням заданої інтенсивності роботи за рахунок додаткових вольових зусиль і частковою зміною структури рухової дії (наприклад, зменшенням довжини і збільшенням темпу кроків при бігу). Третя фаза характеризується високим ступенем втоми, що призводить до зниження інтенсивності роботи аж до її припинення.