Дуель - від французького duel, від латинського duellum - війна. Поєдинок із застосуванням зброї між двома особами за викликом одного з них на заздалегідь визначених умовах. При слові "дуель" у більшості Новомосковсктелей в уяві відразу ж виникають шпаги, капелюхи з пір'ям, плащі, мушкетери короля. Або ж: "Пане, дозвольте Вам вийти геть." Ах так, пане? "-" Так, так! Я Вас викликаю. Стріляємося завтра, на світанку ... "Ну і так далі ...
Дійсно, велика частина дуелей відбувалася так. Ображена сторона, яку, за загальним визнанням, образили, мала право викликати іншу сторону, образника, на дуель. Іноді виклик на дуель отримував людина, що образила іншу людину поглядом, словом, телодвижением. До образі могло бути прирівняне майже все. Косий погляд, кинутий вами на вашого сусіда, супроводжуваний посмішкою, іноді не мала до нього жодного стосунку, прирівнювався до образи. Якщо ви в товаристві друзів або просто знайомих позво-лялі себе з достатній-але великою часткою іронії поставитися, припустимо, до висловлювань якогось відсутнього людини, то, смію вас запевнити, дуель вам була б забезпечена. Причому зброя вибирали б не ви, а той, про кого ви так відгукнулися.
Найчастіше звичайно ж дуелі виникали через дам. Захоплений погляд, кинутий на чиюсь даму серця, будь-який жест, що підкреслює красу жінки, її привабливість нарешті, і завагітніє негайним з'ясуванням відносин і викликом. З одного боку, це було приємно, для дам, зрозуміло. Через неї, пустунки, чоловіки готові битися, стрілятися - значить, вона чогось варта ...
З іншого боку, так адже не залишиться і тих, хто захоплюватися буде тобою, крім чоловіка, звичайно. А для кого ж жінки вбираються, наводять приголомшливий макіяж і так далі? Звичайно ж для чоловіків! Всі правителі видавали укази про заборону дуелей і про покарання дуелянтів. ВУкаіни такі укази почав видавати Петро I. Покарання за дуель було жорстоким. Всі учасники, аж до секундантів, а також поранені і навіть (!) Убиті, повинні були бути повішені, а також позбавлені прав стану.
"Послаблення" в покарання за дуелі настало після війни 1812 року. Імператор Олександр I був покровителем дуелянтам. Наступав "розквіт" дуелей. Битися стали всюди - в обох столицях, в провінції. Особливо багато билися в армії. Захищали честь і гідність, вирішували просто амурні справи. Іноді у вищому світі до думки про необхідність дуелі приходили довго і болісно, через сумніви і коливання, коли не залишалося іншого виходу відстояти свою або чужу честь. Іноді билися, що називається, по п'янці. Надают один одному ляпасів, а вранці, протверезівши, не знають, як вийти з положення. Чи вийдуть до бар'єра, а стріляти-то ніби як і нема чого. Чекають, хто перший крок до примирення зробить, стріляють в повітря і миряться з задоволенням.
Треба сказати, що в правління Олександра I дуелі рідко були смертельними, закінчувалися вони, як правило, пораненням. Швидше за все, це було через те, що билися найчастіше на шаблях, шпагах, пістолетні дуелі були досить рідкісні. Армійське начальство, особливо в кавалерії, дивилося крізь пальці на дуелі. Були анекдотичні випадки. На марші до плацу, де повинен був відбутися огляд, улан образив гусара. Той захотів негайно, тут же, розправитися з супротивником. Пістолети, природно, були не заряджені. Гусар люб'язно запропонував використовувати гудзики зі свого мундира. В результаті улан прострелив йому ногу ґудзиком з його ж ментика. Були модними так звані американські дуелі - самогубство одного з учасників за жеребом. (Трохи нижче розповім про один такий епізод докладніше.)
Дуелі, як ми бачимо, справа серйозна, але знаходилися все ж люди, що належали з гумором не тільки до само-
му процесу дуелі, але і до свого супротивника ...
Знаменитий граф Каліостро якось обізвав шарлатаном міді-ка великого князя Павла Петро-вича. Природно - дуель. Маг і чарівник, як викликана сторо-на, мав право на вибір зброї. Він запропонував дві пігулки. Одна з них була отруєна. Медик ко-нечно ж отказался.Ілі такий випадок.
-Я маю честь бачити перед собою мсьє Пастера?
-Так це я.
-Прошу вибачення ще раз, ви Луї Пастер, медик?
-Ще раз підтверджую це, за винятком того, що я бактери-олог, а не медик.
- О, це не настільки суттєво, мсьє. Мене послав одне відомого-ве обличчя. Це граф N. Ви його зна-ете?
-Граф N, граф N, не з ним я мав честь зустрічатися на при-Еме у мадам Жаньі минулої середи?
-Саме, мсьє, саме. Так ось, граф ображений і вимагає са-тісфакціі. Я присланий до вас, що-б домовитися про умови поєдинку. Будьте люб'язні, назвіть місце, час і виберіть зброю. Граф серйозно стурбований збереженням своєї честі.
-Я образив графа? Але чим, втім, це не має значення. М-да! Го-воріте, я маю право на вибір зброї і місця? Відмінно! Прошу за мною.
-О, це ваша майстерня? Як тут багато цікавого, як-ко цікавих судин! Потряс-юще! Як ви в цьому розбираєтеся?
-Прошу вас не торкатися ні до чого. Отже, сподіваюся, ви знае-ті, що таке віспа?
-Звичайно мсьє, а, а що?
-Ось дві колби, в одній - воз-будителі віспи, а в іншій - чис-тая вода. Якщо граф погодиться випити одну з них за своїм ви-бору, я вип'ю іншу. Право вибрати місце і час для пиття цього колби я люб'язно надаю графу. Передайте мої умови і моє шанування графу N. Прощайте.
Чи треба говорити, що дуель не відбулася?
Жак Пюї встав на коліна пе-ред кінцем більярдного столу. Голова його, бліда воскової, злегка жовтуватою блідістю, як і більярдні кулі, подни-малась над столом якраз між лузами. Мсьє Меллант акуратно встановив два кулі, ретельно натер кінчик кия крейдою, примі-рілся і ... Червона куля перелетіла борт і з тріском врізався в лоб Жака Пюї. Той зойкнув і ніяково повалився навзнак. Противник мсьє Мелланта ос-тался живий, але велика утиснений-ва мітка на його лобі довго так-вала про себе знати. Струс мозку - не жарт!
А ось веселий випадок з писате-лем, чиє ім'я представляти не треба-Олександр Дюма. Людина розлютився-чівого вдачі, він якось посварив-ся з одним кавалерійським офіцерами-ром. Напевно через жінку, хоча стверджувати не беруся. Офіцер, як потерпіла сторона, мав пра-під вибирати зброю і спосіб Дуе-ли. Він і вибрав. У двох дуелянтів один револьвер з одним зоря-будинок. Дуелянти тягнуть жереб зі зло-віщим малюнком - черепом і кіс-тями з капелюха. Хто витягнув, той бере револьвер, усамітнюється і стріляє в себе. Чи треба говорити, що страшну папірець витягнув Дюма? Вихід, здавалося, предре-шен. Письменник, який окреслив стільки дуелей, був змушений стати учас-ником головною для нього дуелі з заздалегідь вирішеним кінцем! Дюма, однак, був не тільки сме-лим, але і холоднокровним челове-ком. Попрощавшись з друзями, він перевірив револьвер і вийшов в со-Седнів кімнату. Пройшла хвилина, друга, третя. Офіцер вже почав презирливо посміхатися, як раптом - постріл! Присутні кинулися до дверей, відчинили їх і буквально остовпіли від Ізумі-лення. Дюма, тримаючи в руках димлячи-щійся пістолет, спокійно, з лег-кої усмішкою дивився на них.
Промахнувся, не потрапив! - пояснив він. Громовий сміх був нагородою йому за винахідливість і дотепність. Голосніше за всіх сміявся офіцер ...
Самий, на мій погляд, кричи-гінальние спосіб дуелі вибрав генерал Айзек Путнам. 1864 рік. Йшла громадянська війна в Америці. Що вже не поділили генерал северянин Айзек Путнам і офіцер-южанин, сказати не можу, але генерал отримав виклик і прийняв його. Спосіб дуелі він вибрав пре-оригінальний. Кожен з вра-гов в присутності секундантів супротивника бере свічку з зара-неї отмеренной довжиною, садить-ся на стілець і запалює її. Малень-кая деталь: стілець з противником, повинен стояти біля бочки з по-Рохом, а на ньому повинна стояти і горіти свічка. Той, хто першим хоча б підніметься зі свого-го місця, - програє. Південець щомиті нервово витирав мок-які від поту руки, а генерал спо-койно Новомосковскет Біблію. Майже че-рез годину обережно протіснув-шийся в двері блідий посил-ний приніс повідомлення від свого-го ворога з визнанням в своє боягузтво. Генерал неквапливо встав, закрив Біблію і задув све-чу.
Багато що змінилося. Ображений Цінні та ображені перестали викликати один одного на дуель, об-ходясь найчастіше повісткою до суду, а шкода ... Іноді так хочеться взяти та й викликати кого-небудь на дуель. Шкода тільки, що ніхто все-рьез не прийме виклику, та й по-том по судах затягають ...