Щотижня на іркутському інтернет-аукціоні шукачів скарбів продається кілька десятків монет та інших предметів старовини - близько тисячі чоловік в столиці Приангарья всерйоз захоплюються пошуком спадщини предків. Кореспонденту «КП» теж довелося побродити по полях з металошукачем напереваги.
- Бачиш ось ці невеликі горбки? - показує мій провідник, - Це - сліди колись стояли тут будинків. Про те, що колись тут було житло, кажуть і кропива з полином - ці бур'яни є постійними супутниками людей і нашими «маячками». Виходимо з машини і починаємо екіпіруватися. У лівій руці у шукача скарбів знаходиться лопата, в правій - металодетектор. Цей прилад робить пошук скарбів заняттям, доступним кожному дилетанту: водиш їм по землі туди-сюди, де задзвеніло - там копаєш. На спеціальному дисплеї цифрами позначається щільність металу, який «намацала» рамка металошукача. Можна налаштувати прилад на якісь певні речовини - наприклад, на золото, срібло і мідь, з яких і складаються найбільш цінні знахідки.
- Мій найперший апарат таких можливостей не мав, тому я викопував кожне джерело сигналу, - згадує Сергій Філіпчук. - Природно, попадалася маса різного мотлоху, що не має ніякої цінності, але була і цікава видобуток, повз яку проходили мої товариші з більш просунутою технікою, налаштованої на «монетні» матеріали. Саме так я знайшов медаль учасника Кримської війни середини XIX століття з темної бронзи.
На бік я начепив спеціальний конверт для знахідок, на ньому два кишені: великий для не особливо цінних предметів, і маленький, на блискавки, куди складаються найзначніші знахідки. І ось, споряджений належним чином, я починаю пошук скарбів. Не минає і 5 хвилин, як металошукач починає пищати. Сигнал досить гучний, як кажуть досвідчені пошуковці - виразний. Треба копати. Знімаю шар дерну з невеликої ділянки. Він відкидається в сторону як колодязна кришка, під нею виявилася сплющена пивна банка з алюмінію. А сигнал був, як у золота. Мій супутник говорить, що металошукачі часто плутають ці речовини.
Виймаю знахідку, дерен повертаю на місце - цього вимагає неписаний кодекс шукача скарбів.
Ходімо далі. Знову писк, і знову я виймаю з землі шматок дерну. Проводжу над ним рамкою приладу. Знову лунає сигнал - значить, видобуток десь тут. Розламується цей шматок навпіл і підношу кожну половину до рамці - та, що продзвеніла, ламається знову. Так я звужую кола, поки в моїх руках не виявляється горілчана пробка. Як я незабаром переконався, ці сліди «зеленого змія» - найпоширеніші знахідки. Особливості національного способу життя ...
ЗНАХІДКИ - ВОНИ ЯК ГРИБИ
Таким чином, досить скоро я починаю ставитися до «золотим» сигналам з неабиякою часткою скепсису. Але ось лунає «мідний» писк, на дисплеї висвічується то 36, то 39 - ці цифри відповідають щільності міді. І через кілька хвилин я стаю власником копійки 1904 року. Монета злегка гнута, написи читаються насилу, але я все одно неймовірно щасливий: якщо чесно, до самого цього моменту мені не вірилося, що вдасться знайти щось цікаве.
- Давай тепер подивимося в тому дворику, - пропонує Сергій, вказуючи на ділянку пустиря, де стирчить дерев'яний пеньок явно рукотворного походження, схожий на залишки забірного стовпа. - Якщо бачиш такі стовпчики - значить, на цьому місці було житло.
У цьому «дворику» вже явно встигли побувати наші колеги, причому копали в цьому році: про це недвозначно говорять шматки дерну, які акуратно повернули на місце. Але тим не менше подивимося, хіба мало ... І ось практично відразу лунає «мідний» дзвін металошукача. Я відкопую 1/2 копійки сріблом 1840 року - це я встановив дуже легко, адже монета в отличном состоянии
- Шукай далі. Знахідки - вони як гриби: зазвичай поруч їх буває кілька, особливо якщо копаємо на житловому місці, - підбадьорює мене супутник.
Видно, що і його розбирає азарт, але його металодетектор знаходиться у мене в руках, і сьогодні Сергій лише свідок моїх успіхів.
Його слова тут же підтверджуються. Буквально за півтора метра від першої ямки виявляється ще одна монета, на цей раз - майже нечитабельним, цілком покритий зеленою патиною. Однак, придивившись, розбираю на одній стороні зображення Георгія-Побідоносця, що вражає змія, а на другий - вензель «E II» і дату: 1766 рік.
- Ця копійка на жаргоні нумізматів називається «кінь». Досить цінна знахідка. Приїдеш в місто - подивишся на аукціоні приблизну вартість, - від цих слів Сергія моя радість стає незмірну.
Новачкам завжди везе. Ігор Алексич радіє першу знахідку. Фото: Новачкам завжди везе. Ігор Алексич радіє першу знахідку.
Однак це була не остання моя знахідка в цьому «дворику», і навіть не найцінніша з них! Тут я відкопав і так звану сибірську денгу 1771 року випуску. Монети Сибірського царства чеканили всього 15 років з сибірської ж міді, що містить 18% золота, і серед знавців «сибір» дуже цінується. Мабуть, будинок на цьому місці стояв досить довго - адже розкид між моїми знахідками склав близько століття. Виходить, ці монети були втрачені представниками різних поколінь - прадідом і правнуком, наприклад.
Мені вже й самому не терпиться дістатися до Інтернету - дізнатися, скільки ж коштує мій «скарб». Виявилося - всі чотири знайдені монети потягнуть приблизно на 1500 сучасних рублів. Непогано за 3 години пошуків, чи не так? І адже я навіть не знайшов ні золота, ні срібла. А мій «екскурсовод», наприклад, викопував і золоту пятірублевку часів Миколи II, і численні прикраси з дорогоцінних металів. Якось раз, каже, на продані знахідки навіть злітав у відпустку на Таїланд. А деякі шукачі скарбів і зовсім живуть цією діяльністю, не маючи іншого заробітку! І я їх у чомусь розумію: ні рибалка, ні гриби-ягоди ні в яке порівняння не йдуть з цим азартним заняттям! Ось і я до самого вечора мало не плакав від досади, дивлячись, як швидко поліпшилася погода після зливи, зігнали нас з місця. Копати б ще так копати!
Як кореспондент "КП" скарб знайшов
Телеканал "Комсомольская правда" -Іркутск "