Гайова міське поселення - муніципальне утворення в складі Виборзького району Ленінградської області.
Адміністративний центр - селище Рощино.
Загальна площа 40 500га. з них зайнятих під селищами 18 000 га. землі сільсько - господарського призначення - 11 200 га.
Відстань до найближчої державного кордону - 146 км.
Відстань до фінського затоки - 10 км;
Близькість до Ладозького Озера - 128 км;
Відстань до КАД - 55 км;
Північний напрямок, щодо м.Санкт-Петербург;
Відстань до найближчої транспортної магістралі Федерального значення (Е-18 «Скандинавія») - 15 км.
Селище. До 1939 р село Raivola входила до складу волості Ківеннапа Виборзької губернії (Фінляндія). Перша згадка про цю селі відноситься до XVI століття; належала вона тоді волості Уусікіркко, в податкових книгах якої значилися 7 селянських маєтків, складових селище Райвола. Хлібороби-першопрохідці, заснована на цих місцях, відвойовували у тайги орні угіддя шляхом підсік і подальшої розкорчування звільнених лісових ділянок. Таким чином, вершини і схили пагорбів поступово перетворювалися в поля і луки. Роботи по розкорчування полів були важкими і займали багато часу. Ймовірно, селяни, що почали обробляти ці землі, були жителями сусідніх сіл, а оброблені ними ділянки отримали відповідну назву - Райвола (від дієслова «raivata» - розчищати, розорювати, розкорчовуються).
У вітчизняній краєзнавчій літературі зустрічається інший переклад назви «Райвола». Наводиться легенда про те, що в селі жили ямщики, славилися швидкою їздою по поштовому тракту з Харкова в Виборг. Тому селище і отримало назву Шалений, а фінські переселенці перевели його на свою мову ( «raivo» -бешений). Однак, ця версія не витримує ніякої критики, оскільки в XVI в. коли вперше зустрічається назва Райвола, не існувало ні поштового тракту, ні самого Харкова.
У 1778 році в Райвола проживало 72 людини, але вже в 1818 р населення села зросло до 212 жителів. В цей же час поряд з фінляндських населенням в Райвола з'являється велика російська колонія чисельністю в 726 осіб. Її заснування пов'язане з будівництвом в селі чавуноливарного заводу, для забезпечення роботи якого були залучені кріпаки ізУкаіни. Завод і працювали на ньому кріпаки були власністю української держави, однак, перебували на території автономної Фінляндії. Надалі це породило безліч проблем і протиріч, які мало не привели до відокремлення від Фінляндії волостей Ківеннапа і Уусікіркко з подальшою передачею їх до складу Харківської губернії. На щастя для корінного населення цього не сталося.
Після скасування кріпосного права українські робітники отримали у власність 220 земельних ділянок, де змогли побудувати свої житла. Ці ділянки перебували в низині, на березі річки Райволан-йокі, через що ця частина села стала називатися Нижня або Російська Райвола, в той час як стара село з карело-фінським населенням розташовувалося вище, на пагорбах, і називалося відповідно Верхня або Фінська Райвола.
Незабаром, однак, чавуноливарний завод збанкрутував і закрився. Безробіття охопила Русское Райвола. Багато жителів виїхали в пошуках роботи в Сестрорецк, Кронштадт і Харків. Решта безробітні люмпінізіровалісь або зайнялися контрабандою. У Райвола почастішали випадки заворушень та хуліганства, часто виникали на міжнаціональному грунті.
Становище дещо поліпшилося з появою в Райвола в кінці минулого століття нової промислової зони, заснованої українським підприємцем Іллею Галкіним. Нащадок кріпаків, привезених на Карельський перешийок ще в XVIII столітті, уродженець Червоного Села Виборзької губернії, він зумів накопичити капітал, на який побудував електростанцію, лісопилку і млин. До млині підвели пізніше двокілометрову залізничну гілку. У 1898 -1899 роках селище Райвола було електрифіковано.
Також в Райвола була заснована фабрика з виробництва футлярів і упаковки. Її керівником був Філіп Зорін, але згодом фабрика перейшла в руки купця Віктора Ряме.
У 1870 році в Райвола була побудована залізнична станція. Тоді в Райвола прибувало два потяги з Виборга і два - з Харкова, переїзд куди займав пару годин. Близько вокзалу швидко виріс пристанційний селище, що став третьою частиною села Райвола.
З появою залізничного сполучення з Харковом Райвола ставати таким же популярним дачним районом, як і Терійокі. У 1908 році в селищі налічувалося вже 574 дачі українських власників.
У списку райвольскіх дачників на 1917 р згадувалися: заводчик Георг Фрей, колл. регістр. Петро Вальдемар Віреніус, купець Ларіон Федорович Макаров, купець Клемент Вікентійович Матершінскій, директорка Марія Олександрівна Софітская-Скалон, колл. сов. Олексій Іванович Каптелкін, зубний лікар Станіслав Антонович Тотван, дворянин Леопольд Юліанович Ходаковський, купець Олександр Матвійович Росляков, купець Андрій Іванович Купріянов, купець Георгій Пок, пастор Олександр Маляровскій, купець Людвіг Буршанд, дружина надвоє. сов. Марія Селезньова, статський. сов. Федір Гільдебрандт, дворянин Євгеній Петрович Кордюков-Мішенсій, поч. гражд. Тимофій Павлович Карес, купець Михайло Калугін, дружина надвоє. сов. Ольга Загерт, купець Афанасій Кузнецов, поч. гражд. Павло Соколов, колл. ассессора Олександр Якіма, статський. сов. Микола Кузнєцов, інтендант Ланс Філіппарт.
Поява на початку XIX століття численного українського населення в Райвола спричинило за собою утворення там православного приходу. Невідомо, в який час була побудована перша церква в селищі, але є відомості, що в 1800 році в Райвола загинув від пожежі якийсь православний храм. На його місце була перевезена з Лінтула побудована там роком раніше дерев'яна церква. Згодом вона сильно занепала і була розібрана. Останню дерев'яну церкву збудували в Райвола в 1881 році і освятили на честь Святителя Миколая. Вона оголошувала околиці дзвоном семи дзвонів аж до осені 1939 року.
Поруч з церквою знаходилося невелике православний цвинтар, що стало останнім притулком для багатьох Харківських дачників, серед яких була і відома поетеса Едіт Седергран (1892-1923). Вона народилася в сім'ї Харківських шведів, що переїхали в подальшому в Райвола, де Едіт провела більшу частину свого життя.
Після 1944 року кладовище було стерто з лиця землі, а зі старих могильних плит спорудили високий обеліск над братським похованням радянських воїнів. Лише восени 1960 на місці цього кладовища був відновлений єдиний пам'ятник - на могилі Е. Седергран.
Райвола стала батьківщиною декількох відомих фінських письменників і поетів, серед яких слід згадати Ілмарі Пімія, Олаві Пааволайнена, Антті Сарва і Едгара Сілман.
Влітку 1940 р в Райвола з'явилися перші переселенці з СРСР. Трохи більше року тривала їх мирне життя.
У 1959 році селище Рощино було перетворено в робітниче селище. Адміністративно йому також підпорядковувався і найближче селище Мухіна (колишнє село Сахакюля) з платформою Мері-суо (нині платф. 63 км.). На 1.1.1988 р чисельність населення робочого селища Рощино становила 8,8 тисячі осіб. В даний час центральна частина селища нагадує невелике місто. Про колишньої селі Райвола нагадують лише кілька десятків збережених старих будівель, заводські будови і гребля електростанції.