Для більш ефективного розвитку інституту громадських ініціатив та для налагодження діалогу між владою і загально-ством у багатьох європейських країнах застосовується метод де-централізації.
Децентралізація є процес перерас-пределеніе або передачі функцій, повноважень з Центру на нижчі рівні влади. Незважаючи на те, що Децен-централізації, особливо в урядовій сфері, широко через учается і практикується, її загальне визначення або розуміння відсутня. Сенс децентралізації може змінюватися почасти через різних способів її застосування. Децентралізація в будь-якій області є вирішенням проблеми централізований-них систем. Децентралізація в державному управлінні є найбільш вивченим механізмом і розглядається в усьому світі, а особливо в європейських країнах, як оптимальним ний спосіб вирішення таких проблем, як економічний спад, нездатність уряду фінансувати державним-ні послуги, зниження ефективності в реалізації дер-жавних послуг, вимоги локальних спільнот про більшу участь у місцевому самоврядуванні, загальне ослаблення легованої-тімності державного сектора, а також міжнародний тиск на країни з неефективні і, недемократичними, надмірно централізованими системами.
Згідно зі звітом Програми розвитку Організації Об-єднання Націй велика кількість країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою приступили в тій чи іншій формі до програм по децентралізації. Цю тенденцію со-супроводжуючих підвищення інтересу до ролі громадянського загально-ства і приватного сектора в якості партнерів урядів для пошуків нових шляхів надання послуг суспільству. Ці події відбуваються в основному через сильного прагнення суспільства до більш активної участі громадян і організацій приватного сектора в управлінні державою.
Узагальнення підходів »Підходи та методології розробки основ
Таким чином, децентралізацію можна визначити як сукупність принципів і інституційних механізмів, встановлених на рівні законів, які делегують НЕ-які урядові повноваження нижчестоящим органам влади, органам місцевого самоврядування, місцевим громадам.
Децентралізація тісно пов'язана з поняттям субсідіар-ності, яке пропонує передачу функцій (або задач) на найнижчі рівні управління, які здатні їх виконувати. Для ефективного функціонування інституту розмежування повноважень та предметів відання повинен со-спостерігатися «принцип субсидіарності», суть якого укладаючи-ється в адекватному розподілі повноважень між Центром і регіонами, з урахуванням здатності органів відповідного рівня ефективно вирішувати в конкретно-історичних умов-ях завдання, що стоять як перед регіоном, так і перед государ-ством в цілому. У більш вузькому сенсі принцип субсидіарності передбачає вирішення проблем на тому рівні, на якому вони виникають. Влада повинна розмежовуватись таким чином, щоб різні області, що входять до складу держави, са-мостійно управляли своїми власними справами, каса-ющіміся внутрішнього добробуту, і щоб при цьому вся нація, представлена федеральним центром, існувала як єдине ціле і мала б владою, необхідної для забезпечення всіх загальних для неї потреб.
Такі методології пропонують різні інституціональних-нальні рішення, засновані на пайову участь у владі (розмежування повноважень), на активній участі громадян в управлінні, в тому числі за допомогою громадських иници-атів, на визнання групових прав і на принципі персоналом-ного федералізму.
Основний принцип персонального федераліз-ма полягає в тому, що урядова влада делегується не територія, але групам населення. При такій формі державності громади можуть мати істотної авто-номіей в регіонах зі змішаним населенням, що досягається за допомогою створення особливих політичних інститутів. Територіальна організація влади має більш опосередкований-ве ставлення до населення, при цьому територія виступає як субститут населення. При розподілі урядових-ної юрисдикції за територіальним принципом населення, яке живе на даній території, автоматично стає об'єктом державного управління. Персональний прин-цип спрямований безпосередньо на населення, минаючи проме-жуточную територіальну інстанцію.
Величезна перевага такого підходу полягає в тому, що певний рівень самоврядування може надавати пріоритет-ляться тій чи іншій групі без передачі їй виняткового контролю над відповідною територією.
Хоча персональний федералізм не відноситься до поширенням странения формам владної організації в сучасній Європі, його давно застосовують в Бельгії, на Близькому Сході, зокрема в Лівані. Це так званий «federalisme integer» (корпоративний федералізм), при якому повноваження щодо прийняття рішень належать культурним сообще ствам, тобто їх представникам незалежно від їх географи-чеського положення 5.
Сучасне державне управління стало дуже складним і централізованим, з сильно бюрократизований-ними і анонімними кадрами. Інформаційний процес все більш ускладнюється. Посадовим особам на центральному рівні часто не вистачає розуміння та інформації для того, щоб вони змогли належним чином оцінити пропозиції, які виходять від деяких віддалених районів, або ре-результативності рішень, прийнятих на центральному рівні, щодо справ на місцях.
Подібна ситуація кілька років тому гостро стояла і перед європейськими країнами, в тому числі перед Францією. Ще в середині 1800-х років Алексіс де Токвіль писав, що французька революція почалася зі «прагнення до децентр-зації. [Але стала] в кінці розширенням централізації ».
Франція традиційно представляється у вигляді парадигми унітарної держави. Традиційна французька система «територіального управління» базується на принципі ад-міністратівной однаковості по всій країні. Вона визнає перевагу центральних державних інтересів над інтересами партій, інтересів окремих груп населення та місцевих громад. Таким чином, у Франції був сфор-мировалось ієрархічний режим вертикальної організації влади, в якому державна політика здійснюється за допомогою державних установ і административ-ного корпусу; а на місцях реалізується за допомогою государ-ських агентств і органів місцевого самоврядування, а також підлягає узгодженню з префектом - представником фран-цузским держави в департаментах. На практиці відносини центр - периферія завжди були набагато більш гнучкими, ніж передбачала ця модель.
Реформа була розширена чотирма законами:
Після проведення зазначеної реформи і застосування ме-тода децентралізації в управлінні у Франції істотно знизився рівень невдоволення владою населенням, зріс рейтинг довіри до влади, оскільки істотно збільшилися можливості по реалізації населенням різних загально-дарських ініціатив.
Децентралізовані системи роблять інформаційний процес більш швидким і ефективним. Місцева влада може захистити інтереси свого населення і не зобов'язані знаходити компроміс щодо відрізняються інтересів інших регіонів. Вони можуть швидше відреагувати і знайти рішення, яке буде набагато більш прийнятним для населення їхнього регіону. Це більш гнучка система, так як вона дозволяє при-розуміти рішення автономно. Це і більш творча систе-ма, тому що наявний на місцях досвід дозволяє хаті-жати помилок, які привели б до серйозних наслідків на загальнодержавному рівні, а допущені помилки легше піддаються виправленню.
При цьому при визначенні компетенції органів влади різних рівнів і щоб уникнути дублювання їх функ-цій важливо, щоб повноваження органів були повними і ис-ключітельно. Реалізація державних повноважень має наскільки можна здійснюватися найбільш близькими до громадян територіальними органами. Децентралізація є складним процесом, що виходить за межі суто структурних реформ. За висловом Д. Елазар, «партнер-ство - ключовий аспект децентралізації. Воно має на увазі розподіл реальної влади між кількома центрами, які повинні договірним шляхом виробляти механізми взаємодії один з одним для досягнення загальних цілей ». Така федеративна демократія робить немислимим нали-чие необмежених повноважень, що належать тільки одному з рівнів складного уряду. Отже, повноваження в будь-якому федеративній державі повинні бути розділені між різними урядовими рівнями. Таким чином, децентралізація передбачає деяке наближення до цієї ідеальної моделі поділу влади шляхом поступового наділення регіональних органів управління широким спектром повноважень на підпорядкованій їм території.
Підводячи підсумки вищесказаного, слід зазначити, що де-централізація повинна бути гнучким процесом, в якому не-обходимо враховувати можливість усіляких несподіванок, проте вона також обіцяє стати важливим механізмом для по-щення якості врядування та сталого розвитку країни.
Для успіху процесу необхідне широке участь грома-дан і всіх зацікавлених сторін - це ще один ключі-вої момент. При цьому, виходячи з принципу субсидіарності, функції управління варто переводити вниз, якщо це вкрай важливо для досягнення поставлених цілей і є гарантія ефективного їх виконання.
Таким чином, для налагодження діалогу між владою і суспільством в Укаїни можна виділити три найважливіших орієнтира:
- розвиток громадських ініціатив, громадських сові-тов при органах влади; становлення системи негосударствен-ної безкоштовної юридичної допомоги;
- ефективний розподіл державних полномо-чий між центром і регіонами, т. Е. Процес децентралізації;
- зміна відносин держава - суспільство.
