- Хіба не бачиш? За чотирма ніжками своїми ганяюся.
Тоді Мишеня засміявся і сказав:
- Ти, виявляється, теж сам не знаєш, куди йдеш. Коли так, підемо разом!
Пішли удвох. Мишеня ледве встигає гнатися за оленя. Багато разів Оленя втрачав Мишеняти з уваги. А коли йшли між кущами, мало не наступив на Мишеняти копитцями.
Йшли-йшли, Мишеня і каже:
- Давай в хованки грати!
- Давай, - погодився Оленя, - ти маленький, ти і закрий очі, а я сховаюся.
Мишеня сіл на задні лапки, а передніми закрив очі, Оленя побіг і сховався за лежачим на землі деревом.
Довго шукав Мишеня оленяти, але знайти не зміг. Нарешті знесилів зовсім. Сів і почав думати, як же все-таки знайти оленяти. Довго думав. І додумався: «Ага, я цього велетня хитрістю візьму!»
Мишеня раптом закричав:
- Дружок Оленя! Ти сам сховався непогано, а молоді роги видать!
Оленя подумав: «Ех, погано я зробив! Правду Мишеня говорить! »
Схопився він, щоб краще роги заховати, тут його Мишеня і побачив.
- А тепер я спираючись! - сказав Мишеня.
Довго Оленя шукав Мишеняти, але знайти не зміг. Знесилів зовсім і ліг відпочивати.
Мишеня вибіг з-за купини і сміється:
- Ех ти, дружок Оленя! Сам великий, а недогадливий! Я маленький, а хитріший тебе! - І прошмигнув в мох.
Пирхнув Оленя від образи і побіг в іншу сторону. З тих пір ніколи не побачиш, щоб Оленя з Мишеням разом грали.
Жив-був в тайзі Чорний Ведмідь. Всю зиму лапу смоктав-спав. Прийшла весна, і біля Чорного Ведмедя розтанула барліг. Пішов він бродити по лісі. Блукав-блукав та й вийшов до Льодовитого моря. А Білий Ведмідь якраз з води виходить. Побачив він Чорного і розсердився, навіть шерсть дибки встала. кричить:
- Гей ти, Чорний Ведмідь, навіщо по моїй землі ходиш ?!
- Хіба це твоя земля? - здивувався Чорний. - Ти ж на крижині плаваєш, ось і плавай! А земля моя!
І стали вони боротися.
Довго боролися, навіть спітніли. Гарчать та покректує.
Нарешті зовсім втомилися.
- Уфф. - видихнув Чорний Ведмідь і сіл на прибережний камінь.
- Офф. - відгукнувся Білий Ведмідь і опустився на інший валун.
Віддихатися не можуть, так ізмаялісь!
Нарешті Чорний Ведмідь промовив:
- Ти, Білий Ведмідь, сильніше мене, та я спритнішими. І ніколи нам не перемогти один одного. Мабуть, ми з тобою брати.
Тут підлетіла Сіра Весняна Куропатка, села ближче і каже:
- Ай-я-яй! Це називається брати! Я бачила, як ви лупили один одного! А даремно билися - о-он скільки місця! - І полетіла. Чорний і Білий подивилися - і вірно: кругом роздолля!
І розійшлися вони по-хорошому. Так і живуть кому де краще. Білий - на крижині, Чорний - в лісі.
Чому риби живуть у воді
Давно це було. В ту пору риби ще на землі жили, як усі.
Одного разу Рибка захворіла. Лежить вона і стогне:
Слухав, слухав її Синку і вийшов з чума - допомоги шукати. Вийшов і бачить: на суку сидить Стара Ворона. Ворона теж побачила маленьку Рибку і каже:
- Синку Рибки, чому ти такий сумний?
- Мати захворіла. Не знаю що робити.
- Не журися, - каже Ворона, - хочеш, я тобі допоможу? Я вилікую мати. Тільки ти не заходь в чум, якщо мати кричати буде. Це разом з криком почне виходити з неї хвороба. Зрозуміло?
- Як не зрозуміти? - відповідає Рибкін Синку. І він залишився на вулиці.
А Стара Ворона зайшла в чум. Там, в кутку, лежить Рибка, важко дихає. Луска від жиру блищить. «Смачна!» - думає Ворона, а сама запитує:
- Чому ти лежиш?
- Так ось захворіла, - відповідає Рибка.
- Хочеш, я тебе вилікую? - запитує Ворона.
- А ось так! - І Ворона сильно клюнула Рибку.
Рибка злякалася так як закричить:
- Синку, де ти? Ворона мене з'їсти хоче!
Кинувся Синок в чум і прогнав Ворону. Ворона розсердилася, що не змогла Синка обдурити, Рибку з'їсти, і скликала своїх подруг. Стали вони Рибку з синком з усіх боків тіснити. Металися Рибка і Синку туди і сюди аж ось - плюх у воду. І не потонули. І ніхто їх не з'їв. І самим їжі вдосталь. З тих пір і стали риби жити в воді. І добре живуть.
Снігур та Мишеня
Жили-були Снігур та Мишеня. Разом збирали і збирали хлібні крихти. Багато зібрали, втомилися навіть. Снігур та каже: