«ПО-КА ЖЕН-ЩИ-НА СА-МА НЕ ГО-ТО-ВА ЛЮ-БИТИ ТО-ГО, ХТО ЇЙ ПЕРЕД-НАЗ-НА-ЧЕН ДОЛЕЮ, ЇЙ БУ-ДУТ ПО-ПА-ДАТИ-СЯ МОН-СТ -РИ. БУ-ДУТ ЇЇ ЛО-МАТИ, УНІ-ЖАТИ, ПО-КУ-Пать, А ПО-ТОМ ПЕ-РЕ-ПРО-ДА-вати. ЦЕ ЗАКОН. БРЕХНЯ НА БРЕХНЯ ВСЕ-ГДА. НІ-ХТО ТІ-БЕ НЕ ПО-ВЕ-РІТ, ЄС-ЛИ ти брешеш. АБО ПО-ВЕ-РІТ, АЛЕ НЕ-НА-ДОТ-ГО, ПО-ТО-МУ ЩО Чув-СТ-ВО-вати БУ-ДЕТ НЕ-ПРАВ-ДУ ».
Клич-ка в дет-ст-ве: Ано-ма-лія. Тим-пе-ра-мент: дружин щі на-вамп. За-ка не мож-глав-ля-ет пар-тію ри-жих, але міг-ла б бути її иде-о-ло-гом. Впро-ніж, своє «ри-жее сча-с-тє» Ама-лія вос-прі-ні-ма-ет впол-ні засоби масової інформації-рен-но.
В на-сто-я-щий мо-мент її глав-ни-ми ув-ле-че-ні-я-ми яв-ля-ють-ся пра-цю-та і йо-га. Для по-слід-ній на-хо-дить ча-ма каж-дий день.
У ак-т-ри-си Ама-ща Голь-дан-ської є лю-бі-мий анек-дот. «З пунк-ту А в пункт Б ви-йшов по-езд. На-вст-ре-чу йому з пунк-ту Б в пункт А то-же ви-йшов по-езд. Але вони не зустрів ти-лись. Як і че-му? - Не доля!"
Ця при-ду-ман-ва ис-то-рія Ама-ща на-по-ми-на-ет соб-ст-вен-ву життя. Ще ка-ких-то па-ру років на-зад вона рас-ска-зи-ва-ла пуб-лі-ке свою love story і на пре-до-сте-ре-же-ня в ду-хе «Не наврочити! »від-ве-ча-ла:« Сча-с-ть третьому нуж-но де-лити-ся! »Ті-перь НЕ-ве-се-ло ре-зю-ми-ру-ет, що її иде-аль-ний шлюб з біз-ні-с-ме-ном Алек-сан-д-ром Голь-дан-ським за-кон-чіл-ся не мен-неї іде-аль-ним раз-по-будинок .
Вічей-ний по-прос «що та-де лю-бов» Ама-лія пе-ре-ос-мис-ли-ва-ет з по-мо-гою фі-ло-соф-ско-го трак-та- та «Пись-ма Се-ні-ки до Лу-ци-Лію». А на по-прос «по-че-му ж їй так фа-таль-но не віз-ло з му-жь-я-ми» від-вет-ст-ву-ет ци-та-тій з Осі-па Ман-дель-ш-та-ма: «А хто по-про-ще ска-зал, що ми долж-ни бути сча-ст-ли-ви?»
У ВАС Є СВОЯ ФОР-МУ-ЛА ЛЮБ-ВІ?
- Глав-ве, з-здати меч-ту про бу-ду-щем через бран-ні-ке. Її ви-кри-з-тал-ли-зо-вать від все-го ос-таль-но-го, тобто по-нять, що та-де лю-бов.
- По-пер-вих, по-нять, че-го хо-чет-ся. До при-ме-ру - хо-чет-ся є! Але че-ло-ві-ку хо-чет-ся не про-сто є. Че-ло-вік прой-дет один ла-річок «фаст фу-так», прой-дет один ре-с-то-ран або ка-фе і бу-дет ід-ти по сво-е-му ка-ко -му-то чу-ма, ес-ли він, ко-неп-но, не всі-яденіе. Ось в люб-ві так-же, як в їжі. Нуж-но по-чув-ст-во-вать, що дей-ст-ві-тель-но нуж-но тво-е-му ор-га-низ-му і бути в люб-ві ... як би це ска- зать ... не-мно-жеч-ко бе-ре-мен-ної дружин щі ної. Ес-ли знову про їжу, то іно-гда бе-ре-мен-ва дружин щі на ло-па-ет все під-ряд і тол-сте-ет до Ні-імо-вер-них раз-ме рів, але так і не на-хо-дить той пі-та-тель-ний еле-мент, ко-то-рий ну-дружин її пло-ду! Як і те-му що ні при-слу-ша-лась до се-бе, що не ра-зо-бра-лась, що імен-но їй нуж-но. Так-же і в люб-ві. Або під-ряд зустрів чать лю-дей і «зер-ка-лити» тих, хто влюб-ля-ет-ся в ті-бе, ре-а-ги-ро-вать імен-но на них ...
ТОГ-ДА слу-ЧА-ЮТ-СЯ РА-ЗО-ЧА-РО-ВА-НИЯ ...
- Ско-реї, раз-ру-ша-ють-ся іл-лю-зії. У ка-кой-то мо-мент пе-ре-ста-їж хо-тіток та-рить че-ло-ве-ку по-дар-ки, об-щать-ся з ним, раз-го-ва-ри -вать. Що це? Це раз-ру-ху іл-лю-зії, до то рую в ка-кой-то мо-мент дружин щі на або чоловік-чи-на се-бе з-зда-ли по по- по-ду пред-ме-та обо-жа-ня, ко-то-рий випадково опинився на шляху. Адже дуже ча-сто ми про-сто ре-а-ги-ру-му на сиг-нал, ко-то-рий нам по-да-ють. Ну, ес-ли це не ка-кой-то сов-сем вже від-врат-ний еле-мент, ко-то-рий ньо го-дит-ся ні-ку-да, а вро-де б при-ят -ний па-рень ... а ис-кати на-до ні до-ят-но-го пар-ня або то-го, хто лю-біт тебе, а са-мій любий-ві, про-ще-го стрем- ле-ня до ка-кой-то об-щей звез-де, до то раю на-по-по-лам.
- Я лю-бов по-ні-травня як мо-гу-че, так-ю-ний си-лу теп-ло. Ко-ли од-на ду-ша на дво-их. Імен-но ті са-мі по-ло-вин-ки, ко-то-які по-хо-жи один на дру-га. Ось го-во-рят: «Раз-но-за-ря-дружин-ні ча-с-ти-ці при-тя-ги-ва-ють-ся». Але че-ло-ві-че-з-кая ду-ша не під-чи-ня-ет-ся за-ко-нам фі-зи-ки. Вона під-чи-ня-ет-ся за-ко-нам ли-ри-ки! Під-чи-ня-ет-ся за-ко-нам Бо-га, Га-лак-ти-ки, ко-то-раю, на-вер-ве, під-чи-няй-ся вона ис-клю- чи тель але за-ко-нам фі-зи-ки, давши-но б вся по-вз-ри-ва-лась, по-рас-па-да-лась.
Чого я хочу? Я хо-чу теп-ла! Теп-ла! Я не хо-чу ні-ко-го ис-прав-лять, вос-пі-ти-вать, я не хо-чу, що-б ис-прав-ля-ли і вос-пі-ти-ва-ли ме-ня. Я хо-чу най-тич-ло-ве-ка, ко-то-рий не станд-ні ме-ня пра-вить. І у ме-ня НЕ бу-дет ж-ла-ня пра-вить його. За-бо-тить-ся про нього - так. Ду-мати про нього, меч-тать про нього, ську-чати, ра-до-вати-ся зустрів че, раз-го-ва-ри-вать або про-сто мовляв-чати. Це аб-со-лют-ва гар-мо-ня на-хо-де-ня і вме-с-ті, і по-ворожнечу. Ко-ли не пе-ставши-ля-їж се-бе жит-ні ду-хов-ної без НЕ-го. Як толь-ко по-яв-ля-ет-ся думка: от би до це-му хо-ро-ше-му пар-ню при-ба-вить б ав-то-мо-біль, будинок. Або, на-обо-рот, всім хо-рош - і будинок, і ав-то-мо-біль, але чув ст у ЮМО-ра під-ка-ча-ло. Анек-дот все вре-ма один і той же рас-ска-зи-ва-ет, за-б-ва-ет, прав-да, да і рас-ска-зи-ва-ет його якось не- ле-по ... Ну да лад-но, мож-но стер-співати, чи не бу-ду при-во-дить його ту-да і сю-да, а ось тут якраз з ним бу-ду по-яв-лять -ся, по-то-му що пре-зен-та-бель-но. Ось це все не те. Ось це все «ба-ду-зан». Пен-ка днів.
- Не знаю, пре-крас-ве сло-во. Алек-сандр Ге-ор-ги-е-вич Філ-і-ппен-ко на-вчив. Це, зна-е-ті, ко-ли веш-ня по-ди з бе-ре-гов сми-ва-ють всі. І йде пе-на, а в пе-ні Окур-ки, па-ке-ти, бу-тил-ки, все ка-кі-то на-ро-с-ти, ра-куш-ки ...
Меч-тать на-до чи-с-то, ви-со-ко, не бо-ять-ся за-ви-сить план-ку ку-да-то в не-бе-са. Або не мати ні-ка-кой план-ки. З-буд по об-ра-зу і по-до-бію Бо-га, ну і будеш для них. А Бо-гом бути праця-но. Як толь-ко по-чув-ст-ву-їж се-бе твор-цом сво-е-го сча-з-тя, твор-цом сво-їй судь-б, так воно і співай-дет.
ЯК ВАМ УДА-ЕТ-СЯ ТАК МНО-ГО закохався-лять-СЯ?
- Зараз поясню. Один мій му-д-рий стар-ший один од-наж-ди по-ста-вив мені на вигляд один лю-бо-пит-ний факт. Бу-ду-чи сту-дент-кою влюб-ля-їж-ся в пе-да-го-га, бу-ду-чи ар-ти-ст-кою - в ре-жи-се-ра. Тобто влюб-льон-ність все вре-ма як би на-хо-дить-ся в сфе-рі на-сущ-них по-треб-но-с-тей. За-кри-вая і пе-ре-кри-вая ту єдиний-ст-вен-ву по-треб-ність в че-ло-ве-ке, ко-то-ро-го мож-но гріти і ря-будинок з ко-то-рим гріти-ся. В чистому вигляді. Як толь-ко я по-вз-рос-ле-ла, до-рос-ла до сво-бо-ди ощу-ще-ня се-бе, до прав-ди про се-бе, як толь-ко я поз -По-ли-ла розкрити-ся і від-крити-ся са-мій для се-бе і ска-мовити се-бе: «Ти силь-ная, не шукай ка-ких-то вспо-мо ще ст -По-ва-ний, не будь по-про-шай-кою у судь-б і не сто-ні «мені б на-до б сей-годину б, що-б ме-ня під-пер-ли б з цієї сто-ро-ни, мені б на-до б, що-б ме-ня під-тя-ну-ли за вуха ку-да-то, десь по-бути ін-тел-лек-ту-аль -ним па-ра-зи-те, десь по-бути ма-те-ри-аль-ним па-ра-зи-те ... »Ось як толь-ко ос-по-бож-да-їж-ся від не нуж-них при-спо-соб-ле-ний до жит-н і, вона при-хо-дить.
- На-сто-я-щая лю-бов. Че-ст-ва і прав-ді-вая. Я не влюб-чи-вий че-ло-вік. Мені дуже б-с-т-ро на-до-їжа-ло иг-рать. Я дуже б-с-т-ро за-ми-ка-лась. Так-вая фе-е-ри-че-з-кі емо-ци-о-наль-ні обидві-ща-ня про ін-те-рес-но му житті-ні зі мною, про ліг-ко-с-ти б-ку, я дуже б-с-т-ро бра-ла об-рат-но всі ці обидві-ща-ня. За сту-па-ла через-ви-чай-но ж-с-то-ко з людь-ми. Як толь-ко вони ста-но-ви-лись НЕ нуж-ни, я від них через бав-ля-лась. Через бав-ля-лась! Я не по-бо-юсь це-го сло-ва. Ду-ша ус-та-ва-ла тру-дить-ся над со-зда-ні-нят-ген-ди, рас-слабкий-ля-лась. Я пре-вра-ща-лась в мон-ст-ра, ко-їм і б-ла вже, і вва-та-ла се-бе та-ко-вим. Монстр, ко-то-рий за-кри-вал ма-лень-кое, та-де без через-щит-ве су ще ст-во, ко-то-рої хо-ті-ло лю-бити і бути коханою. От і все. Кохати і бути коханою.
ВИ ЗА-НІ-МА-Е-тесь ЙО-ГОЙ. ЩО ЦЕ ВАМ ТАК-ЕТ?
- Душевну рівновагу. Для ме-ня когось форт-на ця фі-ло-со-фия. Йо-га при-во-дит в рав-но-ве-це моє фі-зи-че-з-кое і ду-хов-ний-сто-я-ня, за-ставши-ля-ет су-ще -ст-во-вать їх в гар-мо-ванні. Іно-гда су ще ст-во-вать в гар-мо-ванні нуж-но се-бе за-ста-вить, нуж-но знати тих-но-ло-енергію. Тех-но-ло-гія рав-но-ве-ся ду-ши і здо-ро-ров'я ті-ла оди-на-ко-ва. У цей мож-но ве-рить або НЕ ве-рить, але так про-Ізой-дет. Іно-гда мож-но до-ве-рить ся вчи-ті-лю, ес-ли він вме-ня-му, по-то-му що куля-ла-та-нов мно-го. І са-моє глав-ное в цьому - знати, на-скільки-ко хо-ро-шо ті-бе.
ВАМ НЕ ХВА-ТА-ЕТ СПО-КОЙ-СТ-Вія?
- Я не ис-ті-рик, я через-ви-чай-но ра-ци-о-наль-ний че-ло-вік. Жи-ось-ве ді-кою са-ван-ни, ко-їм ми всі яв-ля-ем-ся. Я ні-ко-го не їм, по-то-му що я ве-ге-та-ри-ан-ка, але і з'їдають-ден-ної бути не хо-чу. Я хо-чу по-Коя і весь свій жит-нен-ний шлях вва-таю пу-тем са-мо-со-зна-ня. Це єдиний-ст-вен-ве, що мені нуж-но. Я хо-чу уз-нать, для чо-го я сю-да при-йшла. Це ос-нов-ва моя мета. У ме-ня немає дру-гих це-лей. Чи не мо-же яв-лять-ся це-ллю за-ра-ба-ти-ва-ня оп-ре-де-льон-ної сум-ми де-млостей, зна-ком-ст-во оп-ре -де-льон-ни-ми людь-ми. А ес-ли най-ти ка-кой-то ка-мер-тон ша-гов по жит-ні, то по це-му ка-мер-то-ну дуже лег-ко бу-дет на-хо-дить дру -зей, лю-бі-мих, ме-с-то-на-хо-де-ня, мак-си-маль-но ком-форт-ву си-ту-а-цію для соб-ст-вен-ної ду-ши. Як і те-му що ду-ша веч-ва. Те-ло розум-РЕТ, а ду-ша бу-дет му-чить-ся. Для ме-ня це яв-ля-ет-ся ис-ти-ної.
Я не го-то-ва так-же спо-рить на цю те-му.
Ес-ви бу-де-ті ід-ти про-тив до-б-ра, про-тив жит-ні на зем-ле, про-тив чиє-го-то ус-пе-ха, чиєїсь кра -з-ти, до то рую со-зда-ли не ви, а Бог, перед-ставши-ля-е-ті, ку-да уй-дет ва-ша ду-ша? Дуже далеко. Ку-да-то дуже вниз. У ка-кую-то тим-но-ту, мер-зость, га-дость, уні-же-ня. Адже ря-будинок з на-ми, пре-б-ва-ю-щі-ми в від-но-си-тель-но по-зи-тив-си-ту-а-ції, ко-то-раю про-сто оп-ре-де-ля-ет-ся на-ли-чи-му теп-ла, одяг-ди, ка-ких-то де-млостей, еле-мен-тар-но-го кому-фор -та, су ще ст-ву-ють лю-ди, ко-то-які сплять на вен-ти-ля-ци-он-них ре-шет-ках, жи-вуть по но-чам в ме- т-ро. За що вони ту-да по-па-ли? Як це з ні-ми про-з-ш-ло? Ось це б по-пи-тать-ся по-нять ... Адже все-гда є ви-бор. Чорне і біле. Світло і темрява. Глав-ве - по-ве-рить се-бе. Дуже працю-но по-ве-рить, ко-ли все по-коло вро-де б як су-е-тят-ся, до-бі-ва-ють-ся ка-ких-то ус-пе-хов вся -ки-ми спо-со-ба-ми, не всі гда хо-ро-ши-ми, і під-ло-с-ти мно-го, і га-до-с-тей, але нель-зя упо -домогтися-лять-ся і при-со-е-ді-нять-ся.
ЯК ВИ ДУ-МА-Е-ТЕ, НА-ШИ РОС-сій-ські ЖЕН-ЩИ-НИ РЄ-БЯ НЕ-ДО-оце-НІ-ВА-ЮТ?
- Жінки-щі-ни, та не толь-ко дружин щі ни, по-про-ще все лю-ді в мі-ре при-вик-ли оце-ні-вать се-бе в пре-лом-ле -нді чу-жо-го мені-ня, чу-жо-го взгля-да. Як би від-ра-жа-Ясь. Тобто ка-кой ря-будинок зі мною чоловік-чи-на, та-ко-ва і я. Як я йду по слу-жеб-ної ле-ст-ні-це, як раз-ві-ва-ет-ся моя ка-р-е-ра, та-ко-ва і я. У що я оді-та, та-ко-ва і я. І імен-но по-це-му дуже по-дроб-но до це-му під-хо-дять. Ні, я люб-лю і по ма-га-зін-чи-кам іно-гда по-бе-гать, і люб-лю хо-ро-шо ви-гля-діти, і люб-лю най-ти кра сі-ше, кому-форт-ве, яр-кое, кричи-ги-наль-ве, я люб-лю, що-б ме-ня ок-ру-жа-ли ін-те-рес-ні лю-ді . Але це я люб-лю, це моє мені-ня про се-бе. Як мож-но біль-ше кра-со-ти по-коло се-бе - ось це на-сто-я-ний від-ра-же-ня ме-ня. Ось на-скільки-ко кра-сів по-коло ме-ня світ, на-настільки-ко кра-си-ва я.
ВИ КОГ-ДА-ТО В ОД-НОМ ІН-ТЕР-в'ю РАС-СКА-ЗА-ЛИ Анека-ДОТ: ВСЕ-МИРНИЙ ЖЕН-ський КОН-Гресса. НА ПО-ВЕ-СТ-КЕ ДНЯ ТРИ ВО-ПРО-СА.
ПЕРШИЙ - НЕ-ЧО-ГО НО-сить, СОТ-РОЙ - ВСЕ МУ-ЖИ-КІ ГА-Ну так, ТРЕ-тий
- РАЗ-НОЕ. ЦЕ ПО-СИЛ У СТО-РО-НУ УТ-Верже-ДЕ-НИЯ, ЩО ЧОЛОВІК-ЧИН ХО-РО-Ших МА-ЛО?
- Ні, це про-сто шут-ка! По-про-ще-то, і дружин-щин хо-ро-ших ма-ло. Я по-мню, чи-та-ла за-ме-ча-тель-ву ма-лень-кую ис-то-рій-ку, ис-то-ри-че-с-кий анек-до-тец про Ра -нев-ської, ко-ли вона сі-де-ла в ко-ри-до-ре біль-ні-ці, вже бу-ду-чи ста-рень-кої, і чи-та-ла фі-ло- соф-ські трак-та-ти Се-ні-ки, а ми-мо про-хо-дя-щий лікар, ка-кой-то про-фе-сор, ска-зал: «О, нема чого-с-то уви-дишь дружин щі ну, чи-та-ю-щую Се-ні-ку ». На що вона йому від-ве-ти-ла: «Та й чоловік-чи-ну, чи-та-ю-ще-го Се-ні-ку, то-таки не ча-с-то уві-дишь». Так що ФІФ-ти-ФІФ-ти лю-дей, ко-то-які щось по-ні-ма-ють і не по-ні-ма-ють про се-бе, ко-то-які жи-вуть од-ним днем. Що та-де хо-ро-шие чоловік-чи-ни?
У гал-сту-ке, в ко-с-тю-му місці-щей в ті-а-т-ре?
До ЖЕН-ЩИ-НАМ ОТ-НО-СЯ-щий-СЯ ІС-КРЕН-НЕ ...
- А дружин-щин, ко-то-які від-но-сят-ся до чоловік-чи-нам ис-крен-ні, біс-ко-ри-ст-но, ко-то-які НЕ ду-ма- ють, як-ко він за-ра-ба-ти-ва-ет, на-скільки-ко він пер-спек-ти-вен, - мно-го їх? Все лю-бят смо-т реть се-ри-а-ли про чи-с-ту лю-бов, а го-то-ви чи дружин щі ни так-рить цю чи-с-ту біс-ко -ри-ст-ву лю-бов? Дуже мно-Гії мої дру-Зья-іно-ст-ран-ці го-во-рят, пред-ва-ри-тель-но з-ві-нив-шись, що дружин-щі-ни сей-годину дуже силь -но на-ст-ро-е-ни на про-да-жу. Хо-тят бути кра-си-виття, розум-ної, Ізи-з-кан-ної, але не про-сто так, а що-б по-до-ро-ж се-бе про-дати. Як і це-му ря-будинок з кра-са-ві-ца-ми і розум-ні-ца-ми ча-с-то ви-дишь мон-ст-рів, про-ла-чен-них вла-с -тью і день-га-ми.
- Це без-нрав-ст-вен-но. За-ка дружин щі на са-ма ньо го-то-ва лю-бити то-го, хто їй пред-наз-на-чен судь-бій, їй бу-дуть по-па-дати-ся мон- ст-ри. Бу-дуть її ло-мати, уні-жати, по-ку-пать, а по-тім пе-ре-про-да-вати. Це закон. Брехня на брехню все-гда. Ні-хто ті-бе не по-ве-рить, ес-ти брешеш. Або по-ве-рить, але не-на-дол-го, по-то-му що чув-ст-во-вать бу-дет НЕ-прав-ду. Адже люди-на вік не-прав-ду чув-ст-ву-ет фі-зи-че-с-ки. Ко-ли його об-ма-ни-ва-ють, він чув-ст-ву-ет, йому пло-хо, він від це-го бо-ле-ет. Він не мо-же бути сча-ст-лів ря-будинок з дружин щі ної, ко-то-раю йому бреше. Як і це-му він не мо-же їй ис-крен-ні так-вать теп-ло, ува-жати її, лю-бити, же-лать. Він бу-дет ста-рать-ся її так-же об-ма-ни-вать. І про-ма-ни-вать вони бу-дуть один дру-га до тих пір, по-ка не станд-нут мо-раль-ни-ми ка-ле-ка-ми на все життя. Вона так і співай-дет даль-ше пе-ре-про-да-вати-ся. А він так і співай-дет ло-мати. Толь-ко брати се-бе все мо-ло-же і мо-ло-же.
ОСЬ ВИ СКА-ЗА-ЛИ - нуж-НО БУТИ БО-ГОМ. АЛЕ Ж ПРАЦЯ-НО?
- Бог преж-де все-го тво-рец. Ось від це-го на-до від-тал-ки-вать-ся. Тво-рить по-коло се-бе кра-си-ше, на-чи-ва з зер-ка-ла. За-лю-бити се-бе з страш-си-лій, що-б бути здо-ро-вим, все ус-пе-вать, пра-віль-но пі-тать-ся, пра-віль-но спати . Нуж-но за-ні-мати-ся сво-їм здо-ро-вь третьому, бе-мова се-бе, не бу-вать там, де є хоч ка-кая-то уг-ро-зане толь до пси-хі-че-с-ко-му і фі-зи-че-с-ко-му здо-ро-в'ю, але так-же про-сто хо-ро-ше-му на-ст-ро- е-нію. Ви-бі-рать для се-бе мак-си-маль-но ком-форт-ну по-ло-же-ня, що-б це-нитка і бе-мова са-моє до-ро-гое, що у ті-бе є на зем-ле - се-бе са-мо-го. Це так оче-вид-но, але ні-хто не хо-чет по-про-бо-вать. Все вва-та-ють, що се-бе мож-но від-ло-жити «на по-том», а вна-ча-ле се-бе за-пра-цю-ва-ти де-млостей. А все на-обо-рот. До те-бе лю-бі-мо-му все при-дет.
ЕГО-ИЗМ НЕ ВИ-РА-С-ТА-ЕТ ЧЕРЕЗ ЦЕ-ГО?
- Его-вим - це са-моє здо-ро-ше чув-ст-во, ко-то-рої мо-же бути. Як і те-му що все, що ти зі-здал, все, що на-хо-дить-ся в по-ле тво-е-го зо-ня, по-па-да-ет під си-лу тво- їй люб-ві до се-бе, під си-лу тво-е-го его-з-ма. Его - це центр. А на-скільки-ко біль-шие, силь-ні лу-чи све-та, теп-ла, енер-гии ис-хо-дять від ті-бе - лю-бі-мо-го цен-т-ра, це за-ві-сит від ті-бе, толь-ко від ті-бе.
Ре-дак-ція бла-го-да-рить Та-ть-я-ну Шме-ле-ву
за пре-до-ставши-льон-ні фо-то-гра-фії
Амалія # 038; Амалія
актриса театру
ім. В. Маяковського.
Народилася в Вологді. Закінчила Вище театральне училище
ім. Б. Щепкіна.
З третього курсу - актриса Московського державного театру Ленком, потім актриса Московського академічного театру ім. В. Маяковського.