- Юрію Олександровичу, читачам нашого журналу було б цікаво дізнатися, звідки пішло відоме на весь світ «Золоте кільце» ...
- Все почалося в 1963 році. Я тоді прийшов працювати в газету «Радянська культура», був молодий, енергійний. І у мене була нова машина, «Москвич-408», - в той час майже що космічний апарат! Так що я швидко став автомобілістом і туристом. Досвіду було мало, машина моя досить швидко постаріла, але саме на ній в 1965 році ми з відповідальним секретарем газети і з моїм завідувачем поїхали в Суздаль, де починалося будівництво туристичного центру.
Вихід це був: через Шую на Малу і Велику Вішеру. Тоді ж у мене в голові промайнула ідея, що треба б зробити кільцевої туристичний маршрут. Бачив я його так: через Шую, Малу і Велику Вішеру на Кінешму, яка стоїть на Волзі. А зовсім близько - Кострома. А від Костроми до Ярославля 60 кілометрів. А від Ярославля ми рухаємося до Москви: Карабиха, Ростов Великий, Переславль-Залеський, Загорськ (Сергієв Посад який) і Москва.
Був ще Покров, де Гагарін розбився, я там дачу знімав кілька років ... Я згадав, що у Володимирі у мене купа друзів, знаменитих художників, і з подільськими живописцями я дружив. Здорово, думаю, було б проїхатися по цих красот, відвідати друзів, і заодно ... в загальному, задумав я написати цикл нарисів.
- Ви один вирушили в це історичне подорож?
- Нас було п'ятеро: співробітниця музею Третьяковської галереї Діна Безрукова (дружина легендарного художника Олексія Козлова, до речі), фотокор «Праці» Олександр Фомін, моя дружина Евгеша, я і Валя Жегіс - кореспондент відділу інформації «Радянської культури». Я був за кермом і розподіляв обов'язки в своїй команді. Скільки пригод у нас було в дорозі - не описати!
Ми були романтиками чистої води. А скільки зробили цікавих відкриттів! У селі Угольському поруч зі Щеликово я знайшов п'ять закинутих древніх статуй приміських богів. Це вид храмової скульптури, що набула поширення на території Пермського краю в XVII-XIX століттях. Вище росту людини, рубані з дерева фігури Христа і Богородиці. Уявіть: в мою втомлену драну машину, в якій і так було п'ять чоловік, ми ще примудрилися впихнути п'ять величезних дерев'яних статуй!
- А як все-таки народилася назва «Золоте кільце»?
Коли йшов по Великому Кам'яному мосту, мимоволі замилувався панорамою Кремля, куполами церков і навіть не звернув уваги на дрібний дощик. А тут раптом виглянуло сонечко. І я побачив крізь цей дощ, навіть не дощ, а тому, хто сіє росу, як ніби з куполів стікає масляниста золото. І втовкмачити в голову: «Золото!» А на середині мосту мені чомусь згадалася популярна тоді пісенька: «Любов - кільце, а у кільця початку немає і немає кінця!» І відразу народилася фраза: «Золоте кільце!»
- І ви прожогом кинулися до редакції?
- А вам не спало на думку оформити патент на свій винахід?
- Який там патент! Тоді цього не було і в помині, ніхто б мене навіть не зрозумів, підніми я тему патенту.
- А як же тепер доведете, що саме ви його придумали, а не «ізвестінци»?
- Невже вам не дісталося і колечка заслуженої слави?
- Дісталося! Ось ви ж у мене зараз інтерв'ю берете (сміється)! А тоді мене підхопив «Клуб кіномандрівників» Юрія Сенкевича.
- Юрію Олександровичу, а що б ви побажали нинішньому поколінню любителів подорожей?
- Девіз, який завжди мені допомагав: «Молоді люди, не бійтеся!» Бажаю читачам вашого журналу не боятись. Упевнений, їх теж чекають унікальні події та дивовижні відкриття!
Розмовляла Олена Палажченко