B Руській Правді є ряд статей, в яких вка-зується на особливі досудові дії - так називає-мі звід і гоніння сліду.
Питання про те, що представляв собою звід, була попередня-метом жвавого спору серед істориків права. Як на мене-нию одних дослідників (І. Еверса, H. В. Калачова, І. Дювернуа, К. А. Неволіна), звід - це порядок вироб-ництва у справах про відновлення порушеного права власності - rei vindicatio. На думку інших (в тому числі М. Ф. Володимирського-Буданова), звід був началь-ної стадією процесу. На думку третіх дослідників (H. Ланге, В. І. Сергійовича і ін.), Зведення - це очна ставши-ка. Нарешті, на думку четвертих (наприклад, Ф. І. Ле- онтовіча), звід був особливим порядком кримінального вироб-ництва - «процесом по татьбе».
При протиріччях в оцінці зводу все исследовате-ли визнають, що звід ні особливістю давньорусько-го права, він був відомий і іншим слов'янським народно-ня, наприклад сербам. Як інститут російського права звід зберігся і в Литовській державі, як це показав Ф. І. Леонтович.
Різні погляди дослідників на істота инсти-тута зводу в значній мірі пояснювалися тим, що словом «звід» означались різні юридичні явле-ня. Так, з одного боку, звід був способом захисту людини, обвинуваченого в крадіжці або присвоєння чужої речі, т. E. був так званим відведенням, зведенням з себе підозри в скоєнні злочину. B той же вре-мя для потерпілого від крадіжки або присвоєння звід був способом відшукання кінцевого злодія (злодія). B першому слу-чаї звід був правом обвинуваченого, в другому - правом потерпілого. Бували випадки, коли ведення зводу було обов'язком для деяких осіб з метою встановлення «кінцевого злодія».
Bce це не дає можливості визнати однозначно звід в епоху Руської Правди віндикаційний процесом або початковою стадією процесу, або очною ставкою, або особливим порядком виробництва - «процесом по татьбе».
Звід - це юридична явище - sui generis, яке не піддається простому розкладено на складові годину-ти і яке змінювалося в часі в міру того, як розвивався процес в феодальній державі.
Можна припускати, що в варварський дофеодаль-ний період звід був частиною і, можливо, значитель-ної частиною - процесу.
У міру подальшого розвитку феодального суду еле-менти зводу стали розчинятися в процесуальних фор-мах цього суду. -
Звід складався в знаходженні позивачем належного від-ветчіка допомогою закличе, власне зводу у вузькому сенсі, і присяги.
Заклич. Сутність «закличе» з'ясовувалася зі статей: «А челядин скриеться, а заклічють і на торгу, а за 3 дні не виведуть його, а познаеть і третій день, то свої челядин поняти, а оному платіті 3 гривні продажу» (25 (32) Tp.); «Аче хто кінь погубити, або зброю, або порт, а заловесть на торгу, а після познаеть в своєму горо-де, своє на обличчя взяти, а за образу платіті йому 3 грив-ни» (27 (34) Tp.). З цих статей видно, що до закличе вдавалися при викраденні холопів і речей (коня, кричу-жия, одягу), що мають певні індивідуальні ознаки. Отже, при викраденні грошей або мас-вих товарів вдаватися до закличе було не можна.
З цих же статей видно, що закличе складався в ого-лення про зникнення на торгу. Якщо після закінчення трьох днів після закличе річ перебувала, то особа, у якого вона була знайдена, визнавалося відповідачем. Останній дол-дружин був не тільки повернути річ (челядина, коня, зброю і плаття), але і сплатити 3 гривні продажу.
Якщо закличе не був проведений, або якщо річ була знайдена до закінчення трьох днів, або якщо ця річ була знайдена не в своєму місті чи громаді ( «світу»), а чоло-вік, у якого була знайдена зникла річ, що не созна-вався у викраденні, то приступали до склепіння.
Звід. B вузькому сенсі звід предстваляет був чимось на зразок очної ставки.
Зазвичай людина, у якого була знайдена зникла річ, виправдовувався тим, що він купив або будь-яким іншим сумлінним шляхом придбав її. Сумлінний-ний набувач очищався від звинувачення в крадіжці речі зазначенням на двох свідків покупки, які принось-ли присягу. Присягу двох свідків могла замінити при-сяга Митника - княжого агента, який збирав торго-ші мита, т. E. через руки якого проходила покупка (31 (37) і 33 (39) Tp.).
Іноді звід закінчувався тим, що набувач речі не міг довести сумлінність її придбання. І тог-да відповідальність за крадіжку покладалася на нього.
Ho якщо добровосестность придбання речі була доведена, в цьому випадку знайдена річ залишалася на час у власника, але він повинен був вказати влас-нику речі, у кого вона була придбана. Якщо це третя особа, в свою чергу, не визнавалося у викраденні, то воно зобов'язане було також вказати особу, яка передала йому річ. Звід міг тривати до тих пір, поки не зна-дился викрадач.
При знаходженні викраденого челядина (холопа) соб-ственник не вів зводу далі третьої особи. Третій доб-росовестний набувач передавав холопа власності-ку, а сам міг вести подальші розшуки викрадача і продовжувати звід. «Аще познаеть хто челядин свої укра-ден, а поиметь і, то оному вести і по кунам до З-го зводу; пояти ж челядина в челядин місце, а оному дати особі, ать ідеть до конечняго зводу; а тобто не худоба не можна рчи: у кого єсмь купив, але за мовою ити до конця; а кде будеть кінцевий і тать, то знову воротять челяді-на, а свої поиметь »(32 (38) Tp.).
Якщо звід закінчувався відшукання злодія, останній повинен був сплатити продаж (штраф) і винагороду тому, кому він продав викрадену річ.
Якщо виявлялося, що викрадача слід шукати поза даного міста або громади, то власник міг про-переводити звід тільки до третьої особи, яке і зобов валось оплатити власнику зниклої речі її сто-имость грошима, а саме мало право продовжувати звід. «Навіть будеть у одіномь місті, TO ити істьцю до конця того зводу; будеть чи звід по землям, то ити йому до тре-тьего зводу; а що будеть особі, то тому платіті третього кунами за особі, а з лицем ити до конця склепіння; а істьцю ждати пуття; а кде зійде на конечняго, то тому все має заплатити і продаж »(30 (36) Tp.).
Звід міг привести до кордонів держави. B цьому випадку відповідальність несло остання особа, яке і зобов'язувалося сплатити власнику зниклої речі її вартість.
Гоніння сліду. 0 гоніння сліду каже у розлогих-ної Правді: «He будеть чи злодія, то по сліду женуть; Навіть не буде слідів чи до села або до товару, а не отсочать від собе сліду, ні їдуть на слід або отбьються, то темінь плати-ти татби і продаж; а слід гнати з чюжімі людми, а з послухи; Навіть погубять слід на гостіньце на велице, а села не будеть, або на пусте, кде само не будеть ні села, ні людии, щось не платіті ні продажу, ні татби »(68 (77) Tp.). З даної статті видно, що гоніння сліду заклю-чалось в розшуку злочинця по його слідах. Імовірні лось, що там, де губляться сліди, знаходиться преступ-ник. Якщо слід губився на великій дорозі або в порожній степу, то розшуки припинялися. Гоніння сліду спричиняло для верві, в якій губилися сліди вбивці, необхідність самої розшукати злочинця і видати його владі або сплатити дику виру.
Звід і гоніння сліду не є судовими дока-зання у вузькому сенсі цього слова. Вони тільки давали підставу до залучення винного до відпові-ності.
Очевидно, звід і гоніння сліду були особливими про-процесуальним діями в дофеодальний період. Що-б провести звід і гоніння сліду, необхідна була по-міць великого числа близьких людей. B XI-XII ст. якщо звід і гоніння сліду не втратили свого значення, то, очевидно, тільки тому, що в проведенні цих форм велику допомогу потерпілим надавали органи су-Дебні влади.