У день відкриття Державного наради більшовики організували в Москві у вигляді протесту нд ?? Еобщ страйк, схопила більшість робітників. Одночасно відбувалися страйки і в ряді інших міст.
Есер Керенський, похвалитися, погрожував у своїй промові на нараді "жел ?? езом і кров'ю" придушити будь-які спроби революційного руху, в т.ч. спроби самовільного захоплення селянами поміщицьких земель.
Контрреволюційний генерал Корнілов прямо вимагав "скасувати Комітети і Ради".
У Ставку, як називався тоді штаб головнокомандуючого, - до генерала Корнілова потягнулися банкіри, купці, фабриканти, обіцяючи гроші і підтримку.
До генерала Корнілова з'явилися і представники "союзників", тобто Англії і Франції, вимагаючи не зволікати з виступом проти революції.
Справа йшла до змови генерала Корнілова проти революції.
У своєму контрреволюційній виступі Корнілов попередньо домовлявся з Керенським. Але в самий момент корніловського виступу Керенський круто змінив фронт, відмежувався від свого союзника. Керенський побоювався, що народні маси, піднявшись проти корніловщини і розгромивши її, заодно зметуть і буржуазний уряд Керенського, в разі якщо воно не відмежується тепер же від корніловщини.
На смерть перелякані есеро-меншовицькі лідери, в т.ч. Керенський, шукали в ці дні захисту у більшовиків, бо вони переконалися, що єдина реальна сила в столиці, здатна розбити Корнілова, - це більшовики.
Але, мобілізуючи маси на розгром корніловщини, більшовики не припиняли боротьби і з урядом Керенського. Більшовики викривали перед масами уряд Керенського, меншовиків та есерів, які вс ?? їй своєю політикою об'єктивно допомагали контрреволюційного змови Корнілова.
В результаті нд ?? ех цих заходів корніловщина була розгромлена. Генерал Кримов застрелився. Корнілов і його сподвижники - Денікін і Лукомський були арештовані (незабаром, втім, Керенський їх звільнив).
Розгром корніловщини одним ударом розкрив і висвітлив співвідношення сил між революцією і контрреволюцією. Він показав приреченість нд ?? його контрреволюційного табору від генералів і кадетської партії до заплуталися в полоні у буржуазії меншовиків та есерів. Стало очевидним, що політика затягування непосильної війни і викликана затяжною війною господарська розруха остаточно підірвали їх вплив серед народних мас.
Розгром корніловщини показав, далі, що більшовицька партія виросла в вирішальну силу революції, здатну розбити будь-які підступи контрреволюції. Наша партія не була ще правлячою партією, але вона діяла в дні корніловщини, як справжня правляча сила, бо її вказівки виконувалися робітниками і солдатами без коливань.
Нарешті, розгром корніловщини показав, що здавалися померлими Поради на самому справ ?? е таять в собі найбільшу силу революційного відсічі. Чи не підлягало сумніву, що саме Поради і їх ревкоми перепинили дорогу корниловским військам і надломили їх сили.
Боротьба з корніловщиною оживила захіревшей було Ради робітничих і солдатських депутатів, звільнила їх з полону погоджувальної політики, вивела їх на широку дорогу революційної боротьби і повернула їх в сторону більшовицької партії.
Вплив більшовиків у радах зросла, як ніколи.
Вплив більшовиків стало швидко рости також і в селі.
Підйом революції наростав.
Це означало, що основні передумови, необхідні для успішного повстання, вже назріли.
Знову на чергу стало гасло: "Вся влада Радам!".
Але це вже не був старий лозунг переходу влади в руки меншовицько-есерівських Рад. Ні, - це було гасло повстання Рад проти Тимчасового уряду з метою передачі нд ?? їй влади в країні Радам, керованим більшовиками.
Серед угодовських партій почався розбрат.
У есерів виділилося під тиском революційно налаштованих селян ліве крило - "ліві" есери, які почали висловлювати невдоволення політикою угодовства з буржуазією.
У меншовиків в свою чергу з'явилася група "лівих", так званих "інтернаціоналістів", які стали тяжіти до більшовиків.
Що стосується анархістів, то вони, будучи і так нікчемною за своїм впливом групою, тепер остаточно розпалися на дрібні групки, з яких одні змішалися з кримінально-злодійськими і провокаторськими елементами покидьків суспільства, інші пішли в "ідейні" експропріатори, які грабували селян і дрібний міський люд і відбирали у робочих клубів їх приміщення, їх заощадження, а треті перекочували відкрито в табір контрреволюціонерів, влаштовуючи своє особисте життя на задвірках у буржуазії. Всі вони були проти будь-якої влади, в т.ч. і, особливо - проти революційної влади робітників і селян, так як були впевнені, що революційна влада не дасть їм грабувати народ і розкрадати народне майно.
ЦК партії більшовиків вирішив бойкотувати Предпарламент. Правда, більшовицька фракція Предпарламента͵ де сиділи такі люди, як Каменєв, Теодорович, не хотіла покинути стіни Передпарламенту. Але ЦК партії змусив їх піти з Передпарламенту.
Участь в Предпарламенте наполегливо відстоювали Каменев і Зінов'єв, прагнучи відвернути цим партію від підготовки повстання. Проти участі в Предпарламенте рішуче виступав на більшовицької фракції Всеросійського демократичного наради тов. Сталін. Він називав Предпарламент "викиднем корніловщини".
Ленін і Сталін вважали серйозною помилкою навіть короткочасне участь в Предпарламенте, так як воно могло сел ?? еять оманливі надії серед мас, ніби Предпарламент дійсно може щось зробити для трудящих.