У кільці льодів
Будь-яка людина без праці може уявити, як виглядає оазис в пустелі. У цій картині неодмінно будуть: струмок, що дзюрчить в тіні дерев; караван верб-Людов на біваку і багато інших барвистих деталей, в залежності від індивідуального уяви і від того, де були почерпнуті відомості. Джерелом такої інформації можуть бути підручники географії, художні твори, фотографії, кінофіль-ми, нарешті, розповіді очевидців. Але далеко не всі знають, як виглядають оазиси Антарктиди. Само собою зрозуміло, що це щось зовсім інше, адже не можна ж поєднати ландшафти оазисів спекотних пустель з крижаної Антарктидою. У 1938 році англійський дослі-послідовників А. Стефансон вперше назвав оазисом свобод-ний від льоду скелястий ділянку антарктичної суші. Серед млявої крижаної пустелі темні скелі, вкриті подекуди різнокольоровими куртинками мохів та лишайників, озера, синіючі в зниженнях між пагорбами, дійсно виглядають як своєрідні оазиси.
Ділянки не покритій льодом антарктичної землі були відкриті набагато раніше, відразу ж після перших висадок на материк. Ще на початку нашого століття експери-діціі Р, Скотта, Е. Шеклтона, О. Норденшельда, Д. Моусона виявили великі кам'янисті про-простору, хоча і не називали їх оазисами.
Особливо великі вільні від льоду долини були виявлені в горах Землі Вікторії. Розташовані на 78-му градусі південної широти, майже на широту нашого внутриконтинентальной станції Схід, ці оазиси привернули до себе пильну увагу антарктичних дослідників, перш за все американських і новозе-ландської, бази яких розташовані поблизу.
Іншим районом Антарктиди, де також з самого початку нашого століття були відомі відносно великі площі вільної від льоду суші, є Антарктичний півострів з численними окру-лишнього його островами. На противагу оазисів Землі Вікторії, розташованим поблизу Південного по-Люса, оазиси Антарктичного півострова перебували значно північніше в порівняно м'яких, морських умовах. Оазиси Антарктичного півострова вже давно вивчалися вченими Англії, Аргентини і Чилі. А в 1968 році на північ від Антарктичного півострова, в архіпелазі Південних Шетландських островів, на гостро-ве Кінг-Джордж (назва цього острова, дане ще Ф. Беллинсгаузеном, - Ватерлоо), була організована радянська станція Беллінсгаузен.
Ряд оазисів був відкритий на узбережжі Східної Антарктиди. У 1947 році американський льотчик Бангер, пролітаючи над Землею Королеви Мері, помітив унизу численні коричневі пагорби і блискучі синьо-зелені озера. Літак Бангера (літаюча човен) со-вершив посадку на одному з озер. Льотчикам здалося (термометра не було, і члени екіпажу опускали в озе-ро руки), що вода тут набагато тепліше, ніж в морі. «Живий оазис серед мертвої пустелі», - з неабиякою часткою сенсаційності повідомлялося про це відкриття. Перші відомості про оазис Бангера - великій ділянці антарктичної землі з теплими озерами - дали привід для дуже сміливих гіпотез, за допомогою яких вчені намагалися пояснити походження оазисів.
Відомий полярний дослідник, адмірал Рі-Чард Берд, керівник ряду американських антаркті-чеських експедицій, пов'язував виникнення оазисів з підвищеним припливом тепла з надр землі. Виник-ли припущення про підземні вугільних пожежах, про-процесах посиленого радіоактивного розпаду, вулканічних-ської діяльності. Все це посилювало інтерес до антарк-тическим оазисів.
Ще одним районом, що зацікавив вчених бла-цію вільним від льоду ділянках, була Земля Коро-леви Мод. У 1938 році льотчики німецької експедиції, керованої А. Рітшера, виявили тут велику гірську країну. На північ від гір біля підніжжя льодовика-вого схилу був відкритий невелику ділянку пагорбів і озер, названий на честь пілота експедиції «озерним плато Ширмахера». У цьому оазисі, де починаючи з 1961 го-да веде спостереження станція Новолазаревская, нам ще не раз трапиться бувати за час роботи в горах Землі Королеви Мод.
Оазис Ширмахера оточений кільцем льодів. На північ від нього на 80 кілометрів простягається рівнина шельфового льодовика. На південь здіймаються круті схили льодовикового щита, за ними тягнуться гори - основний об'єкт досліджень нашого загону, а ще далі ле-жит «біла пляма» внутрішньоматерикового льодовикового плато. Саме тут повинні пройти наші товариші на «Харків'янка», спускаючись від Полюса недоступ-ності до Новолазаревской. Але до цього ще далеко. Минув лише місяць з того часу, як ми прово-дили їх в похід, і всюдиходи ще повзуть вгору, на ку-пол, до центру Антарктиди.
Площа оазису невелика. Вузька смужка скель, пе-ресечь її можна за півгодини, витягнута з заходу на схід на 17 кілометрів. Знаменитий оазис Бангера по площі раз в двадцять більше. Але і в цьому Мініа-тюрном оазисі можна побачити чимало дивного і цікавого.
Оазиси Антарктиди - це свого роду «вікна» в антарктичному льодовику, що дозволяють спостерігати, що представляє собою кам'яна основа материка. Адже понад 99 відсотків його площі приховано від очей. Вивчений-ня оазисів - їх геологічної будови, рельєфу, озер, рослинності, тваринного світу і т. Д. - дає можливість судити про історію геолого-географиче-ського розвитку всього континенту. А це неодмінна умова прогнозування майбутніх змін природи.
Не випадково більшість антарктичних науково-дослідних станцій розташовано в оазисах. Оазиси - найцікавіші об'єкти вивчення.
До того ж будувати на твердій землі зручніше, а усло-вия для життя тут набагато сприятливішими, ніж на льодовиках.
На березі одного з озер оазису
Коли говорять про антарктичному оазисі, мають на увазі не просто голі скелі, оточені льодом. Під цим словом розуміють цілий комплекс процесів і явищ. У науковій літературі їх зазвичай називають перигляціальних, тобто прильодовикової.
Майже всі природні особливості оазисів є перигляціальних, тому що вони утворилися під величезним впливом зледеніння. В оазисах форми-ється прильодовикової клімат, розвиваються особливі Прильодовиково процеси вивітрювання гірських порід, утворюються специфічні Прильодовиково озера. До прильодовикової умов пристосовуються рослинність і тваринний світ.
Перигляціальних умови існували в минулому на краю льодовика, закривала собою північ Європи. Одним з перигляціальних районів було, напри-заходів, Підмосков'ї. Звичайно, перигляціальних умови тут відрізнялися від сучасних антарктичних, але багато в чому вони були схожі. Це тим більш підвищує інтерес до вивчення оазисів Антарктиди.
Новолазаревская знаходиться біля східного краю оази. Будиночки станції стоять прямо на скелях. Їх віз-вели за кілька років до будівництва Молодіжної, коли пальові фундаменти у нас ще не практікова-лись. Крім того, доставка важких будівельних ма-ріалів в Новолазаревськая утруднена. Якщо до ска-лам Молодіжної кораблі підходять впритул, то тут без всюдиходів не обійтися, а шлях по шельфового льодовика складний і небезпечний. Тому станція рас-зчитана на невеликий колектив дослідників. Сей-годину тут отзімовало 14 осіб. Мені вже доводилося бувати на Новолазаревской в рік її відкриття. У той час будиночки тільки будувалися, і ми жили в наметах. Ще тоді в довгих маршрутах по кам'янистим, похо-жим на верблюжі горби сопках доводилося замислюватися-тися про проблему походження оазисів, про їх суще-вання в крижаній пустелі. Крижане кільце обіймає маленьку ділянку землі. З півдня над скелями нависають крижані обриви. Коли дивишся з літака, то показує-ся: ось-ось крижані обійми зімкнуться.
Як вдається оазисів стримувати крижані лещата, а інший раз намагатися їх розсунути? Пояснити цей на перший погляд дивний факт спочатку намагалися за допомогою гіпотез. Суть їх, як уже говорилося, за-лягає у припущенні, що в оазиси надходить підвищена кількість тепла з надр Землі. Однак перші ж дослідження не підтвердили цих предпол-жений. Ніяких явних проявів внутрішньої енергії Землі в оазисах не виявили. Потрібно було шукати інше пояснення.